Не можу більше

Я дуже втомилася морально.
Нікуди псуватися далі, не можу вже. Що мені робити? Як щось змінити?
Все життя мій батько мене бив та принижував, коротше, весело було. Матір теж інколи била, але словесні знущання їй більше по душі. Батьки постійно сваряться. КОЖНОГО ДНЯ скільки себе пам\'ятаю. Раніше батько бив матір, поки не забрали його на війну(я така цьому щаслива була. Дуже жаль, що не здох на фронті). Я завжди вступалася, поки брат ревів і ховався. За що огрібала ще більше. Із 10 років мрію вбити батька. Ненавиджу більше всіх на світі його, от клянуся, вспорола б пузо цій блядоті і на люстру висіти причепила. Ну і з роками кровожерливі бажання перекинулися ледь не на все дихаюче. Ця вся тема добряче прогресує, вже й над трупами дрібних тваринок знущаюсь буває, сексуальні фантазії в цьому плані є. Голови куркам відрубую, хоча не так давно і дивитися лячно було на процес. Бувають рецидиви так звані, коли вбивства- все, що цікавить мою свідомість.
Відколи батько повернувся із війни, він начебто трохи приструнився. Але я вкрай підозріло до нього ставилася. Так, він більше не бив майже мене, немов адекватний у спілкуванні +- став. Таким чином, десь за роки 2, я все ж почала трохи нормально із ним спілкуватися. Ні, не любила, досі ненавиділа, просто вже не так активно. Варто було йому хоч якесь криве слово мені сказати, одразу була готова до захисту, а всередині страшна агресія розгоралася. Взимку сталася жахлива бійка мене і його. Через дрібницю. Він вдарив мене, я у відповідь. От і почалося. Він мене бив як рівну. Не як 16 річну дівчину, дочку. Не уявляю, що було б, якби його матір з братом не тримали.
Але я всеодно це пропустила. Він попросив пробачення. Вперше! Хоча і мене змусив вибачитися. За самозахист.
В на днях ми вперше приїхали в Київ, все було чудово, вперше, але наступного дня, перед самим виїздом, він наверещав на мене за те, що я надто сильно зачинила двері в машину. Херачить мене по руках буде- так і казав! В лісі зупиниться і відхерачить!!! Щоб заткнула рота, бо зараз щось зробить! Що по іншому не можна!!!! Мразь, я хочу перерізати йому горло більше, ніж врятувати чиєсь життя!!!! Це сталося так різко, я опустилася з небес на землю. Все було так добре... Я стільки зусиль докладала, аби почати з ним нормально контактувати, але марно. Він знову все зіпсував. Ненавиджу. Боже, як же я ненавиджу. Ненавиджу. Ненавиджу. Ненавиджу. Ненавиджу. Ненавиджу. А тепер, коли я в істериці видалила фото, де був і він, матір злиться на мене. Брат ображений. А на мій стан всім абсолютно байдуже. Повністю. Це так прикро.
Ще й з їжею страшні проблеми... Рхп повним ходом розвивається, то не їла місяцями зовсім, свідомість втрачала, тепер вже переїдаю і ніяк не можу взяти себе в руки. Ненавиджу свою зовнішність. Ненавиджу свою особистість. Всіх і себе ненавиджу.
Що робити із цим всім? Одне ниття, знаю, але вже сил немає.