Upsihologa Logo
У психолога Украинские психологи
«Каждый захочет красивую розу, красивую ночь, хорошего друга. Важно уметь...»
Вопрос от: Fffff Возраст: 20

Фізичне і психологічне насилля від батьків

Все своє життя я живу в страху. В школі проблеми дома ніколи не розповідала, бо замість вирішувати проблему мати завжди робила скандал. Тому і росла отак в страху. Одного разу мати дізналася що я в школі одиначка і дуже сильно сварилася після того. Потім я старалася шоб нічого не було відомо.
Вся моя сімʼя а живемо ми з дідом і бабцею, вважає мене ініціатором сварок. Мама моя часто мені щось недоговорює, приховує нові покупки або просто завжди присутня незначна брехня. Ось і цього разу я піймала її на такій брехні, зазвичай я не звертаю на це уваги, але сьогодні це було дуже нагло і я спитала «чому ти брешеш?». Вона почала кричати і казати що я вигадую і вона такого не казала. Потім все було за стандартною схемою: чого ти вічно мене злиш, чого провокуєш, чого тобі не вистачає, почала плакати і згадувати минулі сварки і казати що це я у всьому винна. Мені набридло це, я не кажу що я свята, я роблю багато помилок і прошу за них вибачення. Але ніколи нікого не принижую і не газлайчу, тим паче не бʼю. Але у всьому все одно винна я, бо за словами моєї бабусі «треба знати своє місце і змовчувати коли щось не подобається». Я мовчала дуже довго, бо боялася крику мами. Роки 4 тому я вирішила якось обстоювати свої кордони. За що мене почали бити, тягати за волосся. У мене були синяки і рани навіть. Зараз пробиття трохи припинилися і ось сьогоднішня сварка, коли мати казала, що я тільки роблю скандали і що вона мало мене в дитинстві била. Я сказала що нікого взагалі бити не можна, і в її очах було таке дивне відчуття, навіть трохи моторошне, ніби я сказала щось дуже тупе і веселе. Каже, якби била мене, то я би зараз не відкривала рота. Ну і сьогодні мене знов побили. Але окрім цього я десь зрік тому почала бити саму себе, навіть один раз у мене був такий порив безвиході що я напилася таблеток, тільки не смійтеся будь ласка мені було дуже погано. Але на жаль я прокинулася після них. Я дуже багато думаю про смерть. У мене нема роботи і я просто сиджу дома. Я супер невпевнена в собі, я дуже боюсь людей. Уявити не можу щоб десь бути і працювати. Мабуть я боюся такого ставлення як вдома, тільки там я відсіч дати не зможу, я і вдома не сильно можу якщо чесно. Вічні приниження, звинувачення, а коли я наважусь сказати про це «такого не було ти просто хочеш уваги».
Я чесно кожного разу намагаюся поговорити з мамою. Я підхожу до неї і прошу давай поговоримо, а вона впадає в ще більшу істерику. І мене це доводить до межі, хочеться просто зникнути і щоб всі про мене забули.
...
Что означают эти оценки?

Оценки вопросов

Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.

Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.

Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.

У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.

Ответы психологов

Дополнение от автора вопроса ·
Ще в мене є дід. Досить старий але чомусь він думає що всі мають йому поклонятися, а він має всіх обзивати бабами і сміятися з нас. Це мене бісить, і через такі дрібні конфлікти з дідом мене часто били. І потім оце: він тобі дає гроші, він тобі купував іграшки, він тобі приносить печиво. Відчуття провини. Я не прошу давати мені це все, я не просила ні останнього айфона нічого з цих дорогих речей якими вони мене штрикають. Я прошу обійняти мене і вислухати а не падати на коліна і кричати що я пʼю її кров. Останній тиждень у мене дуже пригнічений настрій важко митися, я дуже мало їм, бо просто важко. Соромно зізнатися але навіть голову важко помити і висушити. Мені весь час хочеться плакати, що я власне і роблю. Тупо безвихідь, морок. Деколи закрадаються думки щоб ліпше я була на місці тих людей які загинули під час обстілу. Я думаю як би класно було не мати проблем оцих, і мати підтримку. Я маю таку велику сімʼю і я одна тут. Раніше я приходжу до бабці і вона мене жаліла і розраджувала, а зараз просто відвертається від мене і каже закрий писок. Відчутття ніби всі проти мене. Кажуть що я дуже грішна і дуже буду каятися за свої слова. Але чому вони не будуть за свої слова каятися і за свої вчинки?
Я ненавиджу вже навіть своє імʼя бо воно в мене асоціюється з нікчемністю, через те як його вимовляють мої родичі коли хочуть мене принизити. Типу ну так я знаю що я ніхто, але не тому що я без роботи, а тому я нічого не роблю і тупо все життя боюся, замість того щоб досліджувати себе.
Я тут це пишу бо мені важко, я не можу нічого вдіяти. Деколи хочеться лізти на стіну або до крові дряпатися або просто кричати на все горло. І знову приходять думки про смерть. Я не вірю вже в Бога, бо чому за словами мами Бог буде мене карати за те що я хочу щоб до мене ставилися краще? Чому такі спотворені поняття
Як мені собі допомогти? Якісь базові найменші знання чи способи щоб зменшити цей тиск
Olga Vladimirovna Panicheva — психолог
Olga Vladimirovna Panicheva психолог
м Ірпінь ·
Дуже співчуваю Вашій ситуації. Перш за все необхідно покинути тих людей, що вчиняють насильство. Якщо не можете самі розрадити себе, звертайтеся до організацій, що надають соціальну/прихисток/, грошову та психологічну допоимогу. Пошукайте в інтернеті і звертайтеся обов'язково. Не будьте з цим всим сам на сам.
...
Войдите или зарегистрируйтесь, чтобы ответить.