Як врятувати відносини

Доброго ранку!
Почну з останнього -

Цю добу що ми не спілкуємось мені дуже погано, нічого не хочу, навіть їсти, мене тошнить, морозить, це дуже страшно тому хочу пошвидше помиритись бо мені дійсно фізично погано без нього

Це зізнання про себе багато чого висвітлює у вашому сприйнятті себе та відносин в цілому. Буду вживати термін "емоційна залежність" (саме це проявляється у вас), в усякому разі наведені прояви спонукають до таких висновків. Прошу, будь ласка, не ображайтесь. Реальність треба визнавати, бо інакше годі й сподіватись на рух вперед.

І тому СПОЧАТКУ для вашого ж блага варто розібратись із цим явищем, а вже потім розглядати

Як зініціювати спілкування знову та побудувати стабільні відносини

Зараз ведемо мову про базові речі для здорових, партнерських стосунків.

Разом з хлопцем 5 років, відносити не дуже стабільні, дуже часто сваримось В нас дуже різні погляди на майбутнє, наприклад щодо фінансів,

Доти, поки не будуть усунені причини для сварок, поки не подолаються принципові розбіжності у поглядах на життя, про стабільність відносин говорити не доводиться.

через це і разом не живемо

Так, зовні через це. Насправді, вважаю, спрацьовують більш глибокі причини. Як бачимо, хлопець не поспішає робити вам пропозицію.
Ви розмовляли з ним про це? Чого він очікує? Що його стримує? Раджу поцікавтись. Ймовірно, дізнаєтесь багато чого важливого.

Йдемо далі.

зараз дуже розбалували хлопців і взагалі важко знайти адекватного

От з яких джерел ви узяли цю інформацію? Хто кого розбалував? Куди поділись адекватні? Адже, з огляду на ваш досвід

Це перший мій хлопець у всіх планах, тому так до нього прив'язана і хочу бути з ним, хочу вже сім'ю

, неможна стверджувати, що він такий вже багатий?

Мені як дівчині важливо мати хоча б якусь стабільність

Погоджуюсь, стабільність бажана. Водночас, коли дівчина перебільшує значення хлопця в своєму житті і це на тлі того, що себе недостатньо цінує, ще не стала самостійною і самодостатньою, то стабільність буде залишатись мрією, а не дійсністю.
З цього витікає завдання - розібратись у своїх поглядах на позначені вище принципові аспекти. Краще це зробити з психологом.

Чи варто поступатись своїми принципами заради стабільності у відносинах і щасливого майбутнього, але чи буде те майбутнє в такому випадку щасливим

Ви над цим розмірковуєте. А от щодо принципів - наскільки вони реалістичні, життєдайні, об'єктивні? Чи можуть вони з плином часу і розвитком особистості змінюватись? коригуватись?

я казала що мене навіть у сварці потрібно цілувати бо відчуваю себе не потрібною, але він каже шо не може перебороти себе

Прикро - ви потребуєте від хлопця те, що він не може вам дати. З приводу цього уточнення - в дитинстві батьки вас завжди цілували, коли сварили, коли ви ображались? Чи не може тягнутись з минулого ця звичка і особливість? В який спосіб ви самі себе тоді заспокоювали?
Також, можливо, варто замислитись, як можете навчитись підтримувати себе у напружених ситуаціях? Як доростити власну самоцінність?

У підсумку, я би радив вам попрацювати з психологом над вирішенням нагальних проблем і питань. Користь буде відчутною, в рази зростуть ваші шанси на розбудову по-справжньому здорових відносин.

Ще пропоную свої публікації на актуальну тему

ЗАВИСИМЫЕ ОТНОШЕНИЯ – такая обычная и такая опасная вещь.
https://upsihologa.com.ua/zavisimye-otnosheniya---takaya-obychnaya-i-ta-01vtarasenko.html

Як це - полюбити себе.
https://upsihologa.com.ua/yak-ce---polyubiti-sebe--19-05vtarasenko.html

Відредаговано автором 22-05-2025 10:07:16

Доброго дня! Співчуваю, що вам доводиться переживати такі болісні стани. Згодна з колегою, що процеси, які ви описуєте більше схожі на залежність, ніж на кохання. Чи вдається вампомічати себе як особистість в цих стосунках? Що є у вашому житті, крім хлопця? Живете сама чи разом з батьками? Працюєте, навчаєтесь, друзі, хоббі?

«Цю добу що ми не спілкуємось мені дуже погано, нічого не хочу, навіть їсти, мене тошнить, морозить, це дуже страшно тому хочу пошвидше помиритись бо мені дійсно фізично погано без нього»
Теж хочеться почати з цієї фрази. Можливо, для більшості людей, вона буде про велике кохання, але для психологів- це завжди red flag , й так, це залежність. Це не про любов, а про хворобливий психічний стан, який потребує обережного, чутливого лікування. Й почати хочеться з нагадування, що 20 років свого життя ви прожили без цього хлопця . І я сподіваюсь, навіть впевнена, що ви могли їсти, пити, чогось хотіли, про щось мріяли- ви жили своє життя. Тому, пропоную згадати все це й зрозуміти, що ВИ МОЖЕТЕ жити самі, й почати розбиратися в першу чергу із собою, своїм життям, а потім вже думати про будування « здорових стосунків «. І в мене під великим питанням чи захочеться вам їх будувати з цим чоловіком. Бо будувати щось на піску дуже важко та ненадійно.

Відредаговано автором 22-05-2025 11:38:44

А как вы представляете себе счастливую жизнь с человеком, с которым у вас очень разные представления о семье, разные взгляды на финансы?

В отношениях без компромиссов никуда, это правда. Но это не касается самых важных вопросов и ценностей. Если один не хочет детей или максимум 1, а второй мечтает о многодетной семье, или один хочет тратить только на себя, даже мороженое партнеру не готов купить, а второй видит, что семья это все общее, то тут какие компромиссы - одному быть несчастливым все время? А ради чего?
Вы пишите он будет прекрасным отцом. А как вы это поняли?
И как вы представляете себе декрет и стать временно зависимой от мужа, если даже на мороженое вы не можете рассчитывать и на подарок вам же самой себе надо скидываться?
Я предположу, что вы хотите в целом семью, возможно поджимают какие-то страхи. Потому готовы закрывать глаза на достаточно яркие "звоночки", что вы не совпадаете. Плюс вы живете у родителей, а шанс построить свою семью и строить взрослые отношения, живя с родителями, практически нереальны.

«Я можу жити сама, але й не дуже хочу…»
Дозвольте з вами не погодитись. Коли людині:
«…дуже погано, нічого не хочу, навіть їсти, мене тошнить, морозить, це дуже страшно тому хочу пошвидше помиритись»- це не про вибір хочу- не хочу, це про його відсутність
До того ж, це дуже схоже на поведінку алкозалежних: я не залежний, хочу пʼю, хочу не пʼю, коли захочу, можу кинути. Й Перший крок до одужання- це визнати, що залежність існує.

«хочу бути з ним, хочу вже сім'ю»
«відносити не дуже стабільні, дуже часто сваримось В нас дуже різні погляди на майбутнє»
Ви вважаєте що на цьому підґрунті можливо побудувати щасливу сім’ю?
Як ви вважаєте 5 років достатньо, щоб вирішити основні питання та розбіжності у поглядах? Чи скільки часу для цього потрібно?
Йти на компроміси- це, звісно, дуже добре. Але, те, що відбувається у ваших відносинах не схоже на компроміс, а схоже на продавлювання хлопцем свого бачення відносин. Компроміс у вас виглядає так: ви погоджуєтесь на життя 50/50 і тоді він робить вам пропозицію. Ви тоді, звісно отримаєте те, що хочете - сімʼю . Можливо, навіть, будете щасливою де який час, рівно стільки, скільки не виникне знов питання грошей ( квартира, вагітність, втрата роботи з вашої сторони). І тоді як буде реалізована ваша домовленість? Про яку стабільність, захищеність буде йти мова?
Ще хочу запитати про родину хлопця:
Ви знаєте про цю систему зі слов хлопця або ви спілкувалися з батьками?
Вони ще до шлюбу обрали такий варіант відносин?

Сімʼя в першу чергу будується на любові, взаємоповазі та +\_ однаковому мироспринняті , поглядах та духовній близькості. Чим більше крапок співпадіння, тим менше є потреба у компромісах.