Бабуся намагається витіснити мене з ролі матері і зайняти моє місце

Доброго дня.
Дійсно, ситуація яку Ви описуєте точно про витіснення і відчувається обурення яке в наслідок цього виникає. Ваша матір може дуже любити внучку, і точно має право з нею спілкуватись, але те феноменальне порушення будь-яких рамок яке вона робить - точно не про це.
Ви дуже вірно робите, що виступає проти, вказуєте свої бажання і позицію, сперечаєтесь, але можливо тут саме Ви не доходите до кінця? Мова не про категоричну сварку назавжди, але про дотримання своїх слів. Ви кажете про тактовну відмову, і розумію, що з мамою не хочеться бути грубою, але як Ви бачите тактовна відпома не працює, і не працює саме тому, що тільки на рівні тактивних слів Ваші переконання залишаються.

Ви також праві в тому, що сварки з бабусею при дитині точно впливають на її емоційний стан, відчуття напруги та безпеки, бо маленькі діти можуть не считувати контект але добре вловлюють емоції, і злість, образа, гнів чи інше що направлене на бабусю може сприйматись дитиною, що точно не покращить її стан.
Тут важко говорити про однозначну якусь міру, яка допоможе, але придивіться до своїх дії - що змушує Вас відступати перед нею? Впускати в будинок, коли вона прийшла без запрошення? Що змушує Вас відступати коли вона ображається? Чи допускали Ви, що ці образи і сльози є певною маніпулятивною штукою для якраз таки Вашого відступу??

Ви враховуєте інтереси бабусі, це зрозуміло, але не менш важливо, ніж Ваші інтереси. Подумайте які чіткі рамки Ви можете встановити і відстояти. Можливо не все одразу, але бодай щось одне, де можна втриматись до кінця.

Адже по досвіду роботи, таке втручання не припиниться і надалі, і чим довше і більше бабуся включатиметься у виховання тим складніше потім ці адекватні рамки вибудувати.

Чи можете Ви також заручитись підтримкою чоловіка тут? Він якось у Вашій розповіді не звучав зовсім??

І стосовно закону - якщо не помиляюсь такий є, але тут Вам точно немає причин перейматись, адже скоріше це погроза заради тиску, ніж потенційно реальний намір. А навіть якщо так, з Вашого опису, підстав для будь-якого дорікання Вам навіть юридично немає.

Доброго дня. Те що ви описуєте, дійсно, непроста ситуація. Ви ніби знаходитесь між уявленнями як правильно, як краще, і як мені хочеться, як я відчуваю. Важливо пам`ятати, що ви маєте право на своє особисте життя, навіть якщо мова йде про близьких вам людей. Можна спробувати діяти м`яко, говорити про свої почуття і намір ("Я відчуваю втому і напруження, коли не маю простору побути з родиною. Мені важливо наодинці спілкуватись з донькою та чоловіком, щоб побудувати міцну сім`ю. Я тебе люблю і ціную допомогу, але мені не вистачає простору. Тому буду тебе рада бачити по вихідним").Та якщо такі розмови не допомогають, то важливо встановити межі діями. Іноді доводиться не відчиняти двері, не відповідати, дати чітко зрозуміти, коли ви готові прийняти гостей. Хоч це й болісно, відстояти свої межі - це не грубість, а турбота про свій комфорт, родину. Можна спробувати зрозуміти причини поведінки бабусі. можливо їй не вистачає визнання , уваги. І тоді частіше дякувати, підкреслювати значення бабусі , але при цьому бути послідовною та непохитною у встановленні своїх меж.

не знаю що можна предʼявити

Наглое нарушение ваших границ и неуважение к вашим словам и просьбам.
Это вопрос исключительно того, как вы позволяете вашей маме вести себя.
Приходит к вам, когда вы не хотите и не договаривались? А как она попадает в квартиру?
Позволяет себе оскорблять вас, говоря про гормоны и дурную ревность? Считает, что раз пришла в ваш! дом, но к внучке, то вы там не имеете права голоса?
А как думаете, бабушка чему внучку научит и что ей покажет? Что мама пустое место и с ней можно не считаться?
Ваша мама конкурирует с вами - видимо так она чувствует свою значимость. Но увы, к вам нет уважения ни капли. К сожалению. И на это не построить хороших, теплых отношений. Статус мамы не дает права вести себя неуважительно.

Это тема вашей сепарации от мамы и конкретно тема границ. Как вы позволите, как определите границы и формат, количество общения так и будет. И если вы не сделаете это сейчас, то дальше будет хуже и хуже. И с ребенком начнутся проблемы, и вы будете постоянно ходить раздраженная, злая, без энергии, постоянно прокручивая в голове разговоры с мамой - а как нужно было ответить, а как поступить, а вот она снова пришла и у меня голова болит и глаз дергается от этого. Это будет вас выматывать и забирать радость материнства.
Я бы вам очень рекомендовала работу с психологом про это.
Обращайтесь, много работаю с этой темой

« Не скажеж же,що ти онучку забагато любиш»
Дійсно, не скажеш, бо то не про завелику любов. Така поведінка бабусі більше говорить про її якусь велику внутрішню потребу, яку вона реалізує через вашу родину. Й тут не тільки про відношення до онуки, а й про відносини з вами та вашим чоловіком. Тому, тут питання не тільки до бабусі, а й до вас, як її доньки окремо та до вашого подружжя в цілому.
Вважаю, що пара консультацій з психологом була б для вас корисною. А консультація з сімейним психологом з залученням бабусі та чоловіка, була б кориснішою вдвічі.

Ваша мама - предельно нарциссична, и думаю, Вы об этом догадываетесь. А если нет, то можете почитать статью и проверить ее по характерным признакам:
ЯК ВИЗНАЧИТИ У СЕБЕ (ЧИ ІНШИХ) НАЯВНІСТЬ НАРЦИСИЧНОЇ ЧАСТИНИ?
https://upsihologa.com.ua/yak-viznachiti-u-sebe-nayavnist-narcisichno-05-02pavelbasan.html
А если так, то Вам важно!!! понять, что ей НИКАК не объяснить, что так вести себя нельзя. Ибо нормы у нее другие и цели у нее другие, а именно: ВЛАСТЬ и ВЛИЯНИЕ. Все остальное - пустой звук. Потому и не слышит.
И Ваши страхи вполне оправданы, потому как забрать дочь психологически она вполне может и будет пытаться это сделать.
Чтобы показать, что она ЛУЧШАЯ мать, чем Вы. И вообще - лучшая. Во всем и всегда. Так она устроена.

Доброго ранку, Ольго!

БАБУСЯ НАМАГАЄТЬСЯ ВИТІСНИТИ МЕНЕ З РОЛІ МАТЕРІ І ЗАЙНЯТИ МОЄ МІСЦЕ

Звучить як ЗАГРОЗА вашому благополуччю, чи не так?
А оскільки загроза реальна, то і реагувати на неї потрібно відповідним чином.
Ви реагуєте, звісно. Проте бажаного результату це не приносить. І тому варто розібратись, чому не приносить?
Частково відповідь знайдемо в особливостях характеру вашої мами. Натомість друга половина причин стосується напряму вас і вашого чоловіка, як сім'ї(!)
Прикро, але ви разом перебуваєте в ролі жертви психологічної агресії з боку вашої мами. Вона втручається, вона маніпулює, ображає, погрожує, принижує. А ви ображаєтесь, біситесь, визвіряєтесь на неї, страждаєте... хоча на практиці дозволяєте їй руйнувати ваше життя і здоров'я(!)

Щось вас зупиняє говорите тверде "НІ" і дотримуватись його на рівні поведінки. Чи уявляєте, що саме зупиняє? Які страхи або сумніви? Які уявлення і міркування?
Можливо, опасіння відчути себе поганою донькою? Жорсткою і бездушною людиною? Можливо, затиснутий і зберігаємий ще з дитинства страх маленької дівчинки перед ТИСКОМ всесильної фігури матері?

З власного досвіду знаю, що вийти з кола ОТИХ обмежень вкрай складно, якщо не сказати неможливо взагалі. Потрібна допомога психолога. щоби пройти з ним разом шлях ВІДНОВЛЕННЯ і НАБУТТЯ спроможності БУТИ за СЕБЕ(!)
Тому раджу наважитись і узяти кілька так потрібних вам сесій у психолога.

Доброго дня, Ольга! На жаль, на вряд чи вдасться все залагодити просто поясненням. Йдеться про порушення ваших кордонів і кордонів вашої сім'ї, які ваша мама не помічає. Тут питання не стільки в дитині, скільки у ваших власних стосунках з мамою. Які вони? Чи бачить вона вас дорослою самостійною жінкою? Чи відчуваєте ви себе такою?