Чому я так прагну довести щось іншим

Доброго дня, Аліно!

Чому я прагну щось комусь довести?

Це питання ви поставили у назву теми і цим же питанням завершили свій пост. Між тим, значною мірою відповідь криється в першому абзаці.

Я завжди була тривожною людиною, і завжди у мене була якась фонова депресія. Це з дитинства і по зараз. Нестача сил, поганий настрій більшість часу.

На цьому тлі, ймовірно, будь-яке звернення до вас зовні сприймається на підсвідомому рівні як ВИКЛИК, що потребує активності і концентрації зусиль, аби відчути себе ПОВНОЦІННО живою(!) без отого тягаря, що супроводжує вас ще з дитинства.
Це один з можливих мотивів.
А другий - намагання отримати визнання, знову ж таки, від когось зовні, бо всередині себе, очевидно, не дуже поважаєте і цінуєте, на жаль.

Наразі я поділився з вами своїми думками і припущеннями. А що думаєте з приводу поставленого питання ви? Які у вас міркування, здогадки? Можливо, є розуміння, через які обставини дитинтства, виховання, ставлення до вас з боку рідних та близьких сформувалась така особливість?

Серйозних відносин у мене не було, взагалі. Тільки хіба побачення. Чи то людини не було підходящої, чи я несвідомо уникала відносин, якось завжди не до відносин було.

Важливий і показовий нюанс. Він про ваше визначення пріоритетів і цінностей у поглядах на життя. В тому числі, і про несвідоме намагання уникнути близьких відносин. Коли думаєте про взаємини, які образи з'являються у свідомості? Чи привабливі вони або, навпаки, більше схильні відклякувати від близькості?

А ще і тривожність

Чи звертались ви до спеціалістів по допомогу з приводу тривожності?

Раджу переглянути відео на тему тривоги.
"Тревога как прерванное возбуждение."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-653

Відредаговано автором 16-05-2025 09:19:39

Причины проблем, которые вы описываете, нужно искать в детстве. Часто вот такая тревожность, нехватка сил, энергии говорит про хронический стресс и постоянное подавление переживаний. На это все и уходит энергия.
Вы, собственно, сами предположили причину - вы хотите кому-то что-то доказать. Часто это про заслужить любовь, уважение, принятие. Когда не было опыта в детстве, что тебя могут любить и принимать просто так. Когда много ожиданий от ребенка, критики, сравнений, возможно стрессовая обстановка дома. Пример родителей, который показывал, что нужно быть такой, а иначе все будет плохо. В общем, есть с чем разбираться.
И все это желательно делать в терапии, когда вы сможете разобрать и разложить по полочкам и что и почему с вами происходит, научиться не подавлять, а проживать чувства, научиться относиться к себе самой по другому, сделать тише голос перфекциониста внутри вас. Также важно понять, а чего вы сама хотите, ведь хочется делать поменьше и полегче, когда идете не туда, куда хочется, не туда, где самой интересно и глаза горят. Когда цели не свои, а навязанные, то и мотивации не будет особо, зато энергии это высасывает немеряно.
В общем, очень рекомендую вам индивидуальную работу.

Какие у вас отношения с родителями?
Какие отношения между ними?
Если б никто не знал про то, что вы делаете, чем занимаетесь, то что бы вам хотелось делать? Чем бы наполнили свою жизнь?

Доброго ранку Аліна!
Насправді, дуже сумна сповідь. Але,
на превеликий жаль так буває.
Окрім того, що зачасти, нам не вистачає розуміння як побудоване наше життя, які необхідно розставляти життєві пріоритети відповідно своєї природи та свого призначення, до того ж, ми всі народжуємося вже з певним запасом сил. Адже, кожна сім'я і кожний рід має
має свої особливості, і, у тому числі, свій
об'єм життєвої енергії. Тим паче, в наш час, коли тотальна урбанізація просто виснажує людину, плюс - незнання як ті самі сили відновлювати... До цього необхідно розібратися, а які стосунки були між Вашими батьками, на скільки тривожною і схильною до депресій були Ваші мама або тато. Адже існує поняття генетичної спадковості та переданих дитині типів нервової системи, реакцій на оточуючий світ та самого переданого світогляду.
"Я завжди була тривожною людиною, і завжди у мене була якась фонова депресія. Це з дитинства і по зараз. Нестача сил, поганий настрій більшість часу... А ще і тривожність. Схильність до перфекціонізму..."
Як правило, тривожність формується тоді, коли дитина не відчуває себе з дитинства захищеною.
Які стосунки між Вашими батьками?
На скільки тривожна Ваша мама?
Чи відчували Ви достатньо тепла, уваги та любові до себе в дитинстві?
З перфекціонізмом так само потрібно розбиратися. Що таке перфекціонізм? Це прагнення довести все до ідеалу. Як правило, неприпустимість помилок, а отже, невміння себе прощати. Тобто, постійна внутрішня напруга, намагання все контролювати,... А звідси і бажання все і всім доводити... Бо маленька дитина не вміє аналізувати дії дорослих і якщо недоотримує любові, їй завжди здається, що це не дорослі щось не так роблять, а вона сама якась не така. Тому якщо все зробить правильно, всі побачать яка вона чудова дитина і отже, обов'язково полюблять...
"Чомусь у мене є бажання щось доводити іншим..."
Певне, можна обмежитися переписуванням на сайті. Але це, на превеликий жаль, нічого Вам не дасть суттєвого.
Ваше питання - це питання індивідуальної роботи. Бо необхідно не лише навчитися відновлювати та накопичувати свої життєві сили, але і трансформувати от ті всі деструктивні внутрішні установки, дитячі травми та поведінкові моделі, які заважають Вам стати щасливою і мати власну сім'ю та професійно реалізуватися.
Насправді, Ви самі інтуїтивно відчуваєте, що Ваше невлаштоване особисте життя пов'язане напряму з нестачею сил і з самого початку неправильно розставленими життєвими пріоритетами. Але це все, впевнена, можна змінити.

Доброго дня.
Відповідь на те чому для Вас так важливо щось доводити іншим, може бути як загальною, де ми можемо допустити що це має коріння із Вашого минулого досвіду, що тільки так, коли інший бачить Ваші досягнення Ви можете собі їх присвоювати, що доведення це про заслуги і про заслугу любові і цінності, як таким чином Ви намагаєтесь здобути..або безліч різних інших аспектів. Адже єдино правлильною відповіддю буде тільки Ваша персональна, і нажаль, знайти її можна тільки шляхом пошуків, рефлексії і психологічної роботи.
Хоча, насправді, Ви вже робите певну частку, аже відмічаєте це, досить чесно визнаєте, що лише доводячи щось іншому можете отримати саме те задоволення від справи. Ви уважні до свого стану, наскільки це можливо, і відмічаєте як мало сил і енергії для життя у Вас буває. І якщо продовжувати рухатись тут самостійно, без психолога, то продовжуйте в тому ж дусі.
Звертайте увагу на свої почуття, аналізуйте дії, проявіть цікавість до свого способу життя. Що буде, якщо, наприклад, зізнатись у тому що особисте життя якось просто не задалося? Не підтримуючи цю невдачу іншими успіхами. Що з Вами було б тоді?
Чи якщо визнати, що успіхи в професії, насправді, не те щоб дуже пріорітет зараз для Вас? З чим Ви стикнетесь?

Доброго дня.

Не впевнений на сто відсотків, але припускаю, що особливості вашого дитинства призвели до наявності у Вас занадто сильної самокритики. Ви живите з таким напруженням, що зауваження, які інші сприймають спокійно, Вами відчуваються як дуже сильна атака на Вашу самооцінку.

Все що Ви описали, на мій погляд, пояснюється саме цим. Те, що Ви назвали перфекціонізмом, це намагання зробити так, щоб критики не було зовсім. Можливо, ще й відтягування завершення роботи для запобігання моменту оцінки. Бо вона, оцінка, може бути негативною, я це занадто боляче. Напруження щодо уникнення критики витрачає Ваші сили і їх залишається меньше на констуктивну активність. Тому Ви часто відчуваєте втому. Відсутність відносин, на мою думку, тому, що десь в глибині Ви боїтеся, що зблизившись Ваш партнер побаче, яка Ви "погана".

Якщо я правий, то, нажаль, само по собі, таке проходе вкрай повільно. Психотерапія може значно прискорити цей процесс. З мого досвіду, така робота триває десь починаючи з півроку, коли вже є змога починати відносини, і до року-півтора, коли потреби в психотерапевті вже не буде.

Відредаговано автором 16-05-2025 13:08:27

Доброго дня.
З того, що Ви пишете, я бачу, як тонко Ви аналізуєте ситуацію і що це для Вас важливий момент.

Щось комусь доводити — Ваша захисна стратегія, яка, мабуть, почала формуватися ще в дитинстві. Вона, вочевидь, була на той час для Вас корисною чи навіть необхідною для виживання.

І тепер, навіть коли Ви думали, що це вже позаду — це може "прокидатися" знову. Бо це записано у Вашій пам'яті, як щось цінне для виживання і задоволення потреб. Тож такі "бажання" можуть "вмикатися" автоматично.

Хоча, навіть зараз ця стратегія може бути для Вас корисною — якщо її використовувати в своїх цілях і з турботою про себе. Можна сумістити — водночас робити те, що Вам потрібно, і разом з тим щось доводити іншим — якщо це додає Вам енергії і мотивації.

Важливо, що Ви зупиняєтесь і аналізуєте зараз, намагаєтеся розібратися — чому так, і навіщо це Вам зараз.

Запитання тієї людини про кар'єру могло вибити Вас з колії, якщо Ви не мали надто надійної опори в собі. Так теж буває і інколи раптові зустрічі підсвічують те, що само по собі могло бути для Вас тимчасово комфортним але глибинно могло бути дещо крихким.

З Вашого допису видно, що Ви намагаєтеся бути з собою чесною. А це буває не завжди легко.

Якщо спробувати на мить уявити, що нема ніяких інших людей, яким треба щось доводити — чи можете прислухатися до себе зараз? Що Ви для себе зараз хочете? Що і яке Вам для себе зараз потрібно?

Доброго дня, Аліна! Відповідь на питання "Чому так?" справді важлива і потребує глибокої внутрішньої роботи. Проте знання саме по собі може не особливо і вплинути на ваше нинішнє життя. А яким би ви хотіли його бачити? Яких змін вам би хотілось?

Доповню питанням: розкажіть про своїх батьків? як Вас виховували?

Відредаговано автором 16-05-2025 21:34:24

Для ответа на свой вопрос определите, кто из ваших родителей является нарциссом?
Ведь именно ему вы и доказываете свою спроможність.
Ведь именно такой родитель и критикует, и сравнивает, и обесценивает, и навязывает перфекционизм:
ЯК ВИЗНАЧИТИ У СЕБЕ (ЧИ ІНШИХ) НАЯВНІСТЬ НАРЦИСИЧНОЇ ЧАСТИНИ?
https://upsihologa.com.ua/yak-viznachiti-u-sebe-nayavnist-narcisichno-05-02pavelbasan.html