Жінка колишнього

То, что вы не стали запрещать детям общаться с их отцом это правда очень разумно и мудро. Ваши отношения с ним и его отношения с детьми это разное. Вы правда хорошо поступили.

Если я правильно поняла, то раньше бывший муж брал детей и они гуляли вместе, а сейчас он хочет, чтобы было отдельное общение у детей и его новой женщины?
Речь идет об обоих детях или старшем ребенке только?
Как дети отзываются о новой женщине отца?
В каком настроении возвращаются от них? Что рассказывают? Как в ним относится новая женщина их отца?
Общаетесь ли вы с бывшим? Платит ли он алименты в достаточной мере?
Спрашивали ли вы зачем инициировать общение личное новой женщины и детей отдельно от общих прогулок?

Доброго дня, Ліза. Розумію вас як жінка - хочеться мінімізувати контакт з новою обраницею вже колишнього чоловіка. Чую багато болю у вашому тексті. Й хочу підтримати: діти мають право спілкуватися з батьком; а відповідно і з його новою партнеркою та їх дитиною. Якщо в них є нормальні відносини й бажання їх підтримувати - чом би й ні.
З іншого боку, підозрюю, що своє горе з приводу чоловікової зради та розлучення ви ще переживаєте. Ймовірно, несвідомо можете конкурувати з нинішньою партнеркою колишнього чоловіка. Тому спілкування дітей з нею завдає болю.
Як на мене, варто пересвідчитися, що діти нормально почуваються у спілкуванні, а далі заліковувати власні рани в душі. Якщо ж є загроза дітям - подбати про них.

І головне: ви не можете перестати бути матір'ю своїм дітям.

Как мама я вас очень понимаю. После развода тяжело, потому что приходится выполнять роль и мамы (забота, нежность) и папы (контроль, границы). И самой сложно все на себе тянуть, особенно когда отец редко приезжает, и ребенку тяжело объяснить, что без рамок и ограничений невозможно.

Но, я думаю, что ваш страх кормит ваша непрожитая боль от предательства мужа. И вы вроде больше вините в этой ситуации не его, а ее.

"вона полювала на нього давно , завагітніла і одружила його на собі"

Но давайте признаем, что невозможно это все сделать без согласия и активных действий мужчины.
Не в бессознательном же состоянии с вашем мужем это все произошло.

И сейчас ваш страх, что вроде как ребенка тоже "уведут". Но ведь у вас, вы пишите, хорошие отношения, девочка не грудничок, достаточно взрослая, чтобы иметь возможность обращать внимание на какие-то поступки, на поведение. И подарками и вседозволенностью не соблазнить, если есть крепкая связь с мамой. И чужая тетя мамой не станет.

Поэтому я бы предложила вам с психологом проработать тему отношений с мужем и его предательства, свой страх относительно дочери. Там много переживаний, боли. Их важно прожить, разделить, а не держать в себе. Когда проживете историю с мужем, научитесь замечать всю картину, а не только то, что вы что-то из подарков можете не покупать, а их отец подарки дарит и новая женщина его к детям ласково, то станет легче и страх пройдет.
Дети, поверьте, умнее и наблюдательнее, чем мы думаем. И часто дети просекают, что с отца можно получать подарки и пользуются этим, а жить с ним - ни за что.

Ребенка, как я понимаю, там еще нет, только беременная девушка?
Помимо подарков и ласковых слов, что еще дочь говорит про новую женщину отца?
У вас много злости к ней, это понятно, но она не должна заботиться о ваших чувствах, мало ли, что там с ее стороны было и как сложилась история с ее беременностью и отношениями с вашим мужем. Она вполне может быть нормальным человеком. Вся ответственность лежит исключительно на вашем бывшем муже.

Вы пишите, что вы приняли ситуацию. Но думаю это просто на уровне головы. По чувствам вы еще полны переживаний, а значит ситуация не прожита, не отпущена и еще болит вам и достаточно сильно.

Відредаговано автором 08-04-2025 13:24:32

Чую ваші заперечення та поважаю їх. Насправді, рік для горювання - не кінцевий термін. Якщо вам болить - це природньо. Якщо ви дійсно залишили попередні стосунки у минулому та готові будувати нові - це природньо. Якщо вам настільки боляче, що навіть визнати наявність образи, болю страшно - це теж природньо.

Важливо інше: якщо вашій доньці нормально спілкуватися з новою дружиною її батька, то чому це викликає страх у вас? І що стоїть за цим страхом?

Відредаговано автором 08-04-2025 13:41:11

К сожалению, не получится детям общаться только с отцом, ведь скоро будет ребёнок и это будет брат/сестра по отцу. Детям важно общаться будет и если никто никого ее настраивает против, все вежливо общаются, то детям с этого только польза - они видят адекватные отношения между людьми, не участвуют и не наблюдают разборок, а это важно.

Почему вы думаете, что бывший муж может старшую переманить к себе?
Обсуждали ли вы с бывшим мужем как он видит общение дальнейшее, когда родится ребёнок. Возможно новая женщина просто хочет наладить контакт поскольку скоро сама родит и дети будут родными по отцу

Доброго дня, Ліза. Колеги вже звертали увагу на ваш власний стан у цій ситуації і ваші сльози, викликані цією ситуацією. В мене виникає припущення, що ця ситуація з донькою - продовження історії, що від вас хтось йде і обирає іншу людину. В психології працює принцип: не забирати щось, не даючи щось на заміну. Чи можете ви доньці запропонувати щось інше замість того спілкування з обраницею колишнього чоловіка? Чи задоволені ви своїми власними стосунками з нею на даному етапі? Можливо погляд на ситуацію зміниться, якщо поглянути на неї через призму ваших стосунків з донькою.
"а інше діло ,коли ця дружба вже переходить якісь мої межі" - які саме межі це спілкування переходить? Що ви бачите в ньому?

Добрий день. Ви зараз у дуже непростій емоційній точці — з одного боку, ви хочете залишатись мудрою, підтримувати добрі стосунки, не тиснути на дитину… А з іншого — вам боляче, і здається, що ви змушені все це «терпіти», не маючи на це сил.
Ваше внутрішнє «я не хочу цього» — цілком законне. Ви маєте право на свої межі, на сльози, на образу. Ви не зобов’язані бути ідеальною, сильною чи «просвітленою». Ви — жінка, яка пережила втрату, зраду, і зараз намагається зберегти здоров’я душі своєї дитини, при цьому втрачаючи себе.
Те, що ви не хочете брехні від доньки — це теж про любов. Але щирість має бути з обох боків: і ваша — з дитиною, і ваша — з самою собою.
Ви вже зробили дуже багато. Але зараз — час подбати про себе. Ви не «сходите з розуму», ви — втомлена. І вам дуже потрібна підтримка. Я щиро раджу звернутись до психотерапевта, щоб прожити цей біль і знайти свої відповіді — не ті, які «треба», а ті, що справді принесуть вам полегшення.
Ви не самі. І все, що ви відчуваєте — дуже по-людськи.