Доброго вечора!
Насправді, знайти компроміс у стосунках з мамою неможливо, як би Ви не намагалися це зробити.
Чому?
Тому, що люба дитина, яка народжується, створена ніби з двох половинок: тата та мами. І ці дві половинки залишаються на несвідомому рівні навіть тоді, коли дитина дорослішає. І якщо намагатися якусь з цих половинок викреслити зі свого життя, насправді, прийдеться викреслити і половину себе, однозначно. Власне, що Ви і відчуваєте сама, просто не можете правильно собі це пояснити: "В тоже время я когда думаю об этом, то пугаюсь этой мысли, ведь это жёстоко, отказаться от одинокой матери, без очевидной для нее причины..."
То що ж тоді робити, якщо з дитинства накопичилася величезна кількість дитячих травм? Коли одна лише згадка про минуле, викликає невимовний біль...
Від себе втекти неможливо - це аксіома. Окрім того, наша підсвідомість створена таким чином, що чим сильніше ми від чогось намагаємося втекти, тим швидше воно нас стане наздоганяти у вигляді нових і нових проблем, невоаштованого особистого життя, проявлятися у важких снах і навіть, перейти на рівень психо-соматичних захворювань.
Те, що Ви "Повзрослев я стала прорабатывать в себе много моментов... " вже говорить про Вас як людину зрілу, що усвідомлює ті проблеми, над якими варто працювати і викликає повагу до Вас. Але те, що "... общение с моей мамой меня будто откидывает назад. Я опять начинаю тревожиться... " говорить про те, що основні моменти в стосунках з мамою, залишаються непропрацьованими. На мою думку, у Вас так і не відбулася психо-емоційна сепарація з мамою. А в таких випадках, навіть переїхавши на інший континент втікаючи від минулого та мами, Ви все одно емоційно будете до неї прив'язані. А отже, так ніколи і не зможете стати по справжньому щасливою. Бо "незакриті" з дитинства моменти будуть мучити Вас. До речі, саме відсутність сепарації з мамою дає їй можливість "мама постоянно манипулирует, что вот она одна, мне нет дела до нее, что я мало уделяю ей времени...". Це вид співзалежності, де дуже багато претензій, страхів та агресії і, практично, дуже мало любові.
Коли дитина маленька, вона дуже потребує любові батьків, і коли її, любові, з якоїсь причини недоотримує, починає вважати себе винною в цьому.
І саме це почуття "я не така", " я щось зробила неправильно, я погана" може породити хибне почуття провини "...я попросту эгоистка и просто подлый человек..", що намертво прив'язує до матері або батька. І тоді утворюється петля, яка як зашморг затягується навколо життя і не дає дихати. Насправді, Ви ніяка не егоїстка і зовсім не підла людина. Просто Ви хочете бути щасливою. І це абсолютно нормально для кожної людини.
Але у таких випадках, як Ваш, просто не спілкуватися - не вихід. І Ви це дуже гостро відчуваєте. Ви сприймаєте маму через свій дитячий непрожитий біль. Саме тому ваші стосунки з мамою такі хворобливі.
Але як тільки всі дитячі травми будуть "перепрошиті" на рівні підсвідомості у дуже корисний конструктивний досвід, Ви навіть не зчуєтеся, як одразу знайдеться найкращий варіант як для Вас, так і для Вашої мами. І Ви зможете жити щасливо.
Відредаговано автором 03-04-2025 18:15:00