Як бути в ситуації, коли не хочу знайомитись з дітьми чоловіка від колишніх стосунків ?

Доброго дня Ілоно!
Ваші почуття цілком зрозумілі і Ви маєте повне право не знайомити свою дитину з дітьми від тої жінки, але...
Як на мене, те що відбувається зараз з Вашим чоловіком має набагато глибшу природу, аніж здається на перший погляд.
Ви пишете: "Але зараз я не знаю як бути, коли наша дитина побачить, що тату дзвонять якісь інші діти. Як бути в цій ситуації, що не нанести травму нашій дитині?" Насправді, травма може виникнути у Вашої дитини лише тоді, коли буде існувати Ваша травма від того, що сталося. Те, що Ви працювали над собою з психологом, дало Вам можливість знову бути разом з коханим чоловіком і народити від нього дитину. Та попри всі сподівання, залишається непропрацьованими "коріння" всієї ситуації, яка виникла.
Як на мене, у вас класичний варіант "любовного трикутника", єдине - в латентному, прихованому стані.
А коли виникають такі "трикутники" і для чого?
Як правило, "трикутники" виникають тоді, коли у всіх учасників процесу є тенденція до сильного прив'язування одне до одного, певної ідеалізації коханих людей і самих стосунків... Тоді третя людина відіграє роль буфера, який не дає "злипнутися". На мою думку, Ви і змогли знову зійтися з чоловіком та народити дитину тільки тому, що був певний період руйнації Ваших надій та сподівань, такий собі, крах стосунківі перевірка на вміння прощати та відпускати. На першому етапі все ніби було чудово, але... Ця сама тенденція до "прилипання" знову почала діяти. Бо сама причина цієї тенденції так і не була пропрацьована. Про що свідчать і Ваші слова "... Раніше так не було..."
Тому і намагання щось пояснити на даному етапі чоловіку, як на мене, навряд чи принесе очікуваний результат. Бо поведінка чоловіка цілком пов'язана з Вашою перебільшенню внутрішньою прив'язливість до нього...
Окрім того, є ще дуже важливе питання
Ви пишете "мене на руках новонароджений і я працюю, мені потрібна допомога, а він йде до них частенько, так як їх жаліє, балує, що бути кращим батьком за ту їх матір..."
У Вас на руках новонароджена дитина, а Ви працюєте? Чому? Адже, до тих пір поки Ви працюєте, чоловік навряд чи почне приділяти турботі про Вас та дитину достатньо часу.
Бо якщо жінка "я сама", то чоловіку не має місця біля неї.
Чому Ви зараз працюєте, коли всю увагу повинні приділяти дитині?
Які стосунки між Вашими батьками? Хто в сім'ї батьків вирішував питання фінансів?

Ситуация непростая, поскольку ваши чувства понятны.
Но тут вопрос, а правда ли вы простили мужа за его измену в прошлом?
Очень часто люди путают прощение и подавление своих чувств, когда сохраняются отношения из страха перед расставанием и болью. И тогда проще подавить чувства, проигнорировать их и вроде как "простила".
Я предположу, что если б вы простили и ваши отношения были крепкими, то страха и нежелания в будущем знакомить детей не было бы. Ведь можно отделить - его история в прошлом и вы сейчас, как пара. Плюс дети все равно братья/сестры по отцу. И в их жизни будущей, при грамотном поведении родителей, они могли бы стать близкими людьми.

Вы пишите, что

Але все ж залишився з нею, повпливали її маніпуляції , що не дасть спілкуватись з дитиною

при этом

У чоловіка за цей час народилась ще одна дитина.

Не похоже на манипуляции и выбор той женщины из страха не увидеть ребенка.
Это конечно неприятный момент, но все же важно видеть партнера и его поведение целиком, не только отдельные части.

По какой причине сошлись снова?
По какой причине муж разошелся с той женщиной?
Какие у вас сейчас отношения с мужем?

Як пояснити, що мені потрібна допомога зараз?

Какая сложность сказать напрямую мужу, что вам нужна помощь и какая конкретно?
Других способов, кроме как открыто и прямо говорить, нет, чтобы донести до другого информацию.
Но похоже есть какие-то переживания, которые останавливают вас прямо сказать и про необходимость помощи вам, и про свои чувства в связи с его постоянным пребываниям с детьми от другого брака.

Что за время работы с психологом про себя поняли?
Что изменилось?
Как долго ходили к психологу?

Відредаговано автором 20-03-2025 14:48:19

Доброго дня, Ілоно!

ЯК БУТИ В СИТУАЦІЇ, КОЛИ НЕ ХОЧУ ЗНАЙОМИТИСЬ З ДІТЬМИ ЧОЛОВІКА ВІД КОЛИШНІХ СТОСУНКІВ ?

Це питання ви поставили у заголовок теми. Здається, ніби воно основне. Натомість з подальшої розповіді випливає, що не зовсім так.
А головним питанням, як бачимо, є наступне - непропрацьована до кінця психотравма -

Ці діти для мене на жаль тригер того болю, що був раніше. І їх матір їх накрутила, що батько пішов від них до іншої і вона погана, хоча це не так.

Якщо до сьогодні так сильно тригерить - це означає, що рана не "зарубцювалася". І тому кожен раз при нагадуванні біль спалахує з новою силою.

Ще одне, не менш важливе питання - ваша розгубленість і безпорадність щодо висловлення чоловіку своїх потреб і почуттів. Про що красномовно свідчать ось ці два моменти

Як пояснити, що мені потрібна допомога зараз? Раніше так не було

останнім часом чоловік став проводити багато часу з тими дітьми. А у мене на руках новонароджений і я працюю, мені потрібна допомога, а він йде до них частенько, так як їх жаліє, балує, що бути кращим батьком за ту їх матір.

Отже, плин подій у вашій родині відбувається таким чином, що не дуже вас влаштовує. Поведінка чоловіка бентежить, дивує, хвилює, можливо, дратує і, скоріше за все, ОБРАЖАЄ. Але ви не наважуєтесь щиро йому донести правду про свої почуття. Так що ж стоїть на заваді?
Які у вас щодо цього думки?

Але зараз я не знаю як бути, коли наша дитина побачить, що тату дзвонять якісь інші діти. Як бути в цій ситуації, що не нанести травму нашій дитині ?

Мені здається, що це питання аж ніяк не часі. Адже ваша дитина ще дуже мала, аби щось сприймати про інших дітей її батька. Тим більше негативно сприймати. Коли підросте, тоді відповідно до ситуації і будете вирішувати.

Він розуміє, що мені треба допомога, допомагає, але так як він вважає за потрібне.

А можете, пожалуйста, подробнее объяснить, что значит помогает, как считает нужным?
Говорили ли вы конкретно, какая помощь нужна вам?
Говорите ли мужу, например, когда он приходит после работы, "помоги мне, пожалуйста", или "сделай, пожалуйста, вот это"

Что означает "это же дети"?

Вы не ответили на некоторые вопросы

По какой причине сошлись снова?
По какой причине муж разошелся с той женщиной?
Какие у вас сейчас отношения с мужем?

Тому мене це дуже ображає, коли він взагалі спілкується з ними.

Чем вас это обижает?
И почему?

Вы пишите, что хотите справедливости.
А в чем бы она для вас выражалась?

По поводу договоренностей.
Кто установил, сколько раз муж общается с детьми?
Кто определил, сколько ночей он проводит с ними?
И не совсем понятно, муж уезжает ночевать к бывшей жене?
Какой возраст детей?

Я Вам дякую за відвертість.
І все ж, думаю, причина у внутрішній сильній прив'язці.
Ви пишете "Стосунки між батьками нормальні, вони для мене взірець. Вони разом 32 роки, батько підтримує маму, мама тата, усе роблять разом..."
Як це не дивно, але як недолюбленість в дитинстві і конфлікти в сім'ї, так і прекрасні стосунки батьків, їх "взірковість" може сформувати ту саму тенденцію до латентного, невидимого "залипання". Чому? Бо тоді сім'я та стосунки чоловіка і дружини стають основним в житті, чого людина починає несвідомо дуже сильно прагнути. Такий собі, центр всесвіту.
І саме в таких випадках, жінка втрачає важелі впливу на чоловіка - він ніби її зовсім не чує і робить все навпаки. Як це відбувається і з Вами.
Зовні, ніби прекрасні стосунки і одне одного кохають, а на ділі...
І ще. Ви пишете, що "Наразі ми з чоловіком багато спілкуємося про все, я висловлюю те, що мене ображає і т д. Але тільки тема дітей робить мене беззбройною. Тому що це ж діти..."
У в цих словах є певна двоякість. З одного боку Ви ьранслюєте розуміння, що "це ж діти...", а з іншого боку - іде величезний внутрішній протест проти цих дітей... Адже, вони не лише нагадують про болісне минуле, але і відтягують на себе увагу та турботу чоловіка.
Те, що у Вас залишилася непрожита травма, і, можливо, не одна - це факт.
А такі речі самі по собі не проходять.
І, окрім того, на мою думку, є ще один нюанс, який вартий уваги.
Коли Ваш чоловік не виконує свої обіц,нам, як Ви себе поводите, як на це реагуєте? Тільки говорите, що Вам не подобається і ображаєтеся?

Так я теж бачу, що травма непропрацьована. Це дійсно так, але мені здається, що над цим маю працювати не тільки я, а й чоловік так само.

Цілком поділяю вашу думку - краще, аби вдвох долучились до остаточного розв'язання тих давніх подій, щоби їх шлейф не приносив шкоду сьогодні.

Моя думка, що тут мають бути домовленості, які влаштують обох.

Так, мають бути домовленності, які час від часу можуть переглядатись, але ЗА ЗГОДОЮ вас обох(!)

Якщо ж домовленості одна сторона не дотримується і ще посилається на святе, на дітей, мовляв, ця обставина усе пробачає і вона тут ні причому, то таке явище носить назву - підступність або щось схоже на нього. Можливо, зневага... Що саме ви відчуваєте через таку поведінку чоловіка?

Тому мене це дуже ображає, коли він взагалі спілкується з ними. Але ж заборонити це не можна.

Дивіться, як у вас відбувається зміщення акцентів. Спочатку невдоволення викликало недотримання домовленостей з боку чоловіка, а тепер уже вас ображає його спілкування з дітьми. А де невдовлення самим чоловіком? Де виправданий і доречний для подібної ситуації гнів на нього?
Схоже, що ви просто чекаєте, ніби чоловік схаменеться, перестане вас зневажати, почне дотримуватись слова... Однак цього не відбувається. І не відбудеться, наскільки можна зрозуміти логіку його дій.
А щоб змінилось, потрібно змінити вам свою позицію. Тобто перестати миритись з його "свавіллям". Тут йдеться про стійке і послідовне слідування за власними бажаннями і потребами, за своїм баченням того, що для вас добре і прийнятно.

На той час він уявляв, що його жінка має забути про себе і дбати тільки про нього. Тому і обрав зручнішу для себе дівчину, тим паче ще і дитину народила.

Від неї пішов, бо вона не виправдала його очікувань

Весьма некрасивая картинка складывается, если честно.

В моєму розумінні діти, це ті з ким не можна конкурувати, вона завжди важливіші за мої почуття і інтереси.

А почему вы считаете, что ваши чувства и интересы менее значимы, чем детские?

Вы пишите, что сошлись снова, потому что любите.
А как вы смогли простить? Что муж для этого делал?
Как вы поняли, что он изменил свои взгляды на отношения в семье, что ему можно верить?

Як я маю діяти, щоб не миритися з цим? Адже, наприклад , ми все обговорили і знову він робить по своєму. Хоча я поговорю свої бажання і бачення ситуації.

Отстаивать границы можно тогда, когда вы внутренне понимаете, что не готовы это терпеть.
А у вас позиция другая - дети важнее вас.
Плюс границы это про то, что если другой регулярно их нарушает, то отношения под угрозой. И тут уже может стоять вопрос про то, что подобное недопустимо для вас.

Как-то получается, что муж как был ненадежным человеком и пренебрег вами, так все и осталось, просто видоизменилось

Відредаговано автором 20-03-2025 22:50:32

Дякую, що дійсно немає саме гніву на нього згодна. І так,я чекаю, коли він почне дотримуватися слова. А це все марно

От чому марно? В чому причина? Якщо вважати, що лише в характері чоловіка, то чи не буде це хибним припущенням?
В парі один робить рівно те, що інший партнер ДОЗВОЛЯЄ. А ви ж дозволяєте. І мова тут не про його зустрічі з дітьми - нехай зустрічається, але не на шкоду вашій сім'ї. Ви дозволяєте себе зневажати, не рахуватись з вашими бажаннями і потребами. Ось що головне(!)
А чоловік, схоже, непогано влаштувався

функції батька за нього виконують мої батьки, допомагають з малюком.

Як я маю діяти, щоб не миритися з цим? Адже, наприклад , ми все обговорили і знову він робить по своєму. Хоча я поговорю свої бажання і бачення ситуації.

На жаль, поки що ви перебуваєте полоні розгубленості, адже, напевно, у власному досвіді мало прикладів захисту власних інтересів.
Що робити буквально, я вам сказати не можу та й не маю такого права. Подібні питання людина має вирішувати сама.
А що можу, так це - допомогти вам долучитись до власних емоцій і почуттів, що дають енергію для дій.
З приводу цього кілька важливих запитань?
Що ви робите з енергією образи на чоловіка за те, що порушує домовленості і краде час у своєї родини?
Що відбувається з вашим почуттям гідності і поваги до себе, коли чоловік переклав свої обов'язки батька на вас і на ваших батьків, не попереджає про свої плани і дії, а тільки робить вигляд, що слухає вас? А ще тікає від вас на дачу на чотири дні?

Щоби відбулись бажані для вас зміни, одного діалогу замало. Потрібно змінювати позицію і потрібні дії, які дадуть чоловікові зрозуміти, що ви не збираєтесь миритись із його "свавіллям". Та чи ви готові на такі зрушення?

За спільного бажання вас обох було б краще розібратись у тому сценарії подружнього життя, який зараз реалізується. Навряд чи його можна вважати благополучним. Розібратись із цим питанням можна у співпраці з сімейним психологом.

Я йому інколи так і казала, що якщо він не припинить порушувати слово і так поводитися, то я піду. Але я не пішла.

Стоит быть очень осторожной с такими обещаниями, поскольку вы раз, второй покажете, что это просто угрозы, и смысла в этом не будет. Муж поймет, что можно и дальше так вести себя и вы никуда не денетесь

Кажете , що

З енергією не знаю, що роблю.

А, насправді, знаєте -

Від почуття злості можу почати робити прибирання. Це трохи мене заспокоює. Можу поговорити з кимось , це теж трохи заспокоює. Раніше, до появи дитини, з таким почуттям гніву, я направляла його в інше русло, малювала, писала листа, йшла на якісь курси, займалась собою, саморозвитком, захопленням і це допомагало.

Собі таким чином допомогаєте заспокоїтись. От тільки проблема від цього не зрушується з місця. Щоби відбулись зміни, енергія гніву має бути спрямовна на подразник, тобто на того, хто його спровокуав, але не дико і примітично, а конструктивно і усвідомлено. Як цьому навчитись - краще у співпраці з психологом.

коли таке відбувається мені хочеться це все припинити і щоб він пішов і не втрачав мій час. Я йому інколи так і казала, що якщо він не припинить порушувати слово і так поводитися, то я піду. Але я не пішла. Могла з ним пару днів не бачитися і не балакати, а далі він обіцяв і знову все те саме.

Тобто далі вихлопу погроз нікуди не просунулись. А в житті часто дієвим стає не погроза, а саме внутрішнє відчуття людини, що з нею так неможна(!) Що вона не буде терпіти.
Тож зміна поведінки чоловіка можлива... але є умова - потрібна якісна зміна ваших власних "налаштувань" і в тому числі позбавлення опасіння залишитись без стосунків.