Как быть?

Здравствуйте. Вы хотите помириться с мужчиной, который вам не отвечает и не пишет вот уже 2 месяца? Может он не хочет мириться, как думаете? Мне кажется, что молчание в 2 месяца это уже ответ.
Вы пишете, что у вас сложные отношения. Кроме того, что он женат, в чем еще сложности?

Добрый вечер! Сколько у вас терпения - целых 2 месяца пытаетесь достучаться до молчащего человека!.
Молчание — тоже форма ответа. Он не проясняет ситуацию, не берет ответственность за отношения, уходит от ответа, демонстрируя контроль и наказывая молчанием. Как вы это выдерживаете?
Если вы устали, возможно, стоит обратить внимание не на то, как заставить его говорить, а на то, почему вам так важно получить от него реакцию и что вам дает эта борьба за его внимание.

Відредаговано автором 12-02-2025 00:02:34

Доброго вечора!
Ви пишете "Я очень устала .."...
Ви так прагнули такої довгоочікуваної любові, тепла, довіри... Так шукали ці почуття, так вірили, що знайшли людину, яка ці почуття подарує Вам...
Як шукає маленька, ображена дитина, захисту та тепла від своїх батьків... А, натомість, - отримали виснажливе мовчання і повну невизначеність в стосунках....
Насправді, дуже складно щось в такій ситуації радити, адже, за кожною невизначеністю завжди стоїть щось глибше, аніж просто стосунки двох людей.
"Он приходил мирится, потом не хотел, когда я приходила…". Дуже схоже на якусь дитячу гру, де хлопчик намагається повернути собі "іграшку". А коли "іграшка" приходить до нього сама, вона стає йому одразу непотрібною.
Насправді, в дорослому житті, дуже нерідко, ми продовжуємо ті самі "ігри", що і "грали" в дитинстві. Тому, щоб спробувати викликати когось на розмову, потрібно добре розуміти, що з кожним з вас відбувалося, коли ви були маленькими. У цього чоловіка, схоже, в стосунках з батьками все було не так просто, так само, як і у Вас.
От ця сама втома, як давно з'явилася? Чи не є вона продовженням намагання отримати любов від значимих дорослих в тому ж Вашому дитинстві? А натомість, повне розчарування та виснаженість...
Розумію, може здатися, пишу дивні речі, і все ж... Як часто ми страждаємо в дорослому житті від нерозділеного кохання лише тому, що прагнули цього самого кохання дуже давно і його так в дитинстві і не отримали...
Які у Вас були стосунки з батьками? Чи була між вами довіра, увага, тепло, ніжність, любов?

Я дякую Вам за щирість.
Ви пишете, що "Я йому потрібна, просто у нас складна ситуація і він не готовий був іти на зустріч, коли я намагалася помиритися, ставав у позу..."
Я правильно зрозуміла, у Вас є тверда думка, що Він потребує Вас? І якщо потребує, то саме в чому? В якій якості? Як друг, подруга, коханка, жінка, дружина?
Ви пишете, що намагалися помиритися, отже, були якісь ситуації, де, можливо, щось відбувалося не найкращим чином з Вашого боку? І якщо так, тоді, певне, йому могло бути щось дуже неприємно... А у таких випадках, він тільки сам може вирішити, чи захоче спілкуватися і коли... Бо це рівень почуттів, які могли бути зачеплені...
Спробуйте уявити собі, що Вам хтось сказав або зробив щось неприємне і потім намагається почати знову спілкуватися, щось пояснювати... Яка буде Ваша реакція?
Ви запитуєте, що Вам робити? Цілком логічне запитання. Але чи готові Ви будете порадам незнайомих людей слідувати? Наприклад, порадять більше не чіпати його, а почати налагоджувати своє життя? Або ж скажуть, що так, пишіть йому ще частіше, пишіть про свої почуття, про своє кохання до нього, про свої мрії... В любому випадку, жодна жива душа не зможе спрогнозувати як він відреагує і все одно - це буде лише Ваше рішення...
Тому я напишу те, що на мою думку, зможе, бодай, допомогти Вам перестати жити зі своїм болем наодинці: пишіть йому листи без претензій та намагання з'ясувати стосунки. Пишіть про те, як пройшов Ваш день, чим Ви займалися, куди ходили, яким був Ваш настрій, які переживали почуття... Пишіть листи як щоденник, як розповідь, навіть можете їх йому всі не відправляти. Такі листи можна писати постійно. Це як спосіб виговоритися, виплеснути свій біль, заспокоїтися. Бо саме в стані спокою є можливість реально зрозуміти, що відбувається і прийняти правильне рішення...
Та окрім цього, як на мене, залишається багато такого, що може дуже сильно впливати негативно на Ваше життя і руйнувати стосунки з коханими людьми. Наприклад, така прив'язливість до чоловіка, який ігнорує, не хоче спілкуватися може бути лише несвідомим відлунням недолюбленості в дитинстві батьків. Коли є потреба отримати від чоловіка те, чого не мали, коли були маленькими..
Але це потребує окремої розмови. Адже, те, що Ви так і не дали відповідь на питання про Ваше дитинство, лише підтверджує в думці, що в стосунках з батьками і потрібно шукати "коріння" всіх дорослих особистісних проблем.

Відредаговано автором 13-02-2025 19:56:39

Писати радила не йому "в стіл", а заради себе і, здебільшого, собі, щоб мати можливість скинути, бодай, накопичену напругу. Бо жити в такому стані як Ви зараз - це пряме самознищення. І Ви це відчуваєте, інакше б не стали писати психологам. Розумію, що Вам дуже хотілося отримати якусь універсальну порада, на кшталт, зробити так і так, щоб той чоловік одразу прийшов до Вас. Але ж психологи не чарівники і маги. Психологи можуть лише допомогти Вам самій розібратися в тому, що відбувається, щоб Ви самі прийняли правильне рішення
До того ж, саме на таку реакцію і очікувала, коли писала "Але чи готові Ви будете порадам незнайомих людей слідувати? Наприклад, порадять більше не чіпати його, а почати налагоджувати своє життя? Або ж скажуть, що так, пишіть йому ще частіше, пишіть про свої почуття, про своє кохання до нього, про свої мрії... В любому випадку, жодна жива душа не зможе спрогнозувати як він відреагує і все одно - це буде лише Ваше рішення..." Думаю, якщо б написала, щоб його кинули і почали жити своє життя - це так само викликало б лише обурення.
Ваше питання психологам, знову ж таки, на мою думку, не обмежується лише стосунками саме з цим чоловіком. Вірніше, навпаки, напряму залежить від того, як складалися Ваші стосунки в дитинстві з батьками. Адже, саме тоді, коли ми недоотримує любові, підтримки, розуміння, захисту від батьків, щосили намагаємося все це, навіть ціною власного психо-емоційного стану, отримати від чоловіків в дорослому житті. Ваш чоловік одружений і щоб він Вам не розповідав про свою дружину, він живе з нею. Отже, це його вибір. У іншому випадку - це вважати, що він абсолютно не здатний сам щось вирішувати. Він же не маленька дитина, правда?
І тоді він, або абсолютний інфантил, якого "за руку" водять до цих пір жінки, або людина з недуже гарними моральними якостями, що зраджує дружині і дурить іншу закохану в нього жінку, або ж нездатний сам розібратися, чого хоче в житті. А це вже, перепрошую, про вміння мислити...
Інколи, ми людині додаємо тих якостей, яких у неї ніколи не було, а потім самі ж у ці якості закохуємося.
Єдиний шлях до щасливого подружнього життя - це зрозуміти, чому саме одружений чоловік став Вашим обранцем, чому так довго намагаєтеся втримати того, хто мовчить місяцям, а по факту, ігнорує, і чому не враховуєте, що чоловік уже одружений.
Ваші батьки розлучилися? В сім'ї батьків, можливо, була якась зрада?
Дуже важко намагатися допомогти, коли немає відповіді на найважливіші питання

Як скажете.