Отношения с дочерью мужа

Добрий вечір.
Ваша ситуація непроста, і здається, що в ній сплелися різні емоції, очікування та невирішені почуття. Ви багато зробили для цієї сім’ї, тому зараз, коли ви стикаєтеся з ігноруванням і відчуженням, це може викликати біль, образу та, можливо, навіть роздратування.

Але якщо поглянути на ситуацію глибше, то схоже, що не лише ви почуваєтесь відкинутою. Дочка вашого чоловіка теж, ймовірно, переживає кризу.
Є безліч варіантів того, що може з нею відбуватися. Наприклад:
Вона може переживати зміни, адже у її житті з’явилася нова людина, а потім ще й новина про майбутнього малюка. Це може загострити страх бути витісненою з сімейної системи.
Можливо, вона сприйняла новину про вагітність як остаточне "закріплення" вашої ролі в сім'ї, що викликало страх і протест.
Підлітковий вік сам по собі емоційно непростий, а додаткові сімейні зміни можуть посилити напругу, і їй може бракувати сил адаптуватися до цього. Якщо раніше вона була відкритішою, то її мовчазний протест може бути способом виразити біль, навіть якщо вона сама цього не усвідомлює.

Ви пишете, що вам гидко навіть дивитися в її бік. Це дуже сильна емоція. Здається, що її поведінка не просто вас засмучує, а зачіпає щось глибше – можливо, страх бути знеціненою, відкинутою чи неприйнятою у власній сім’ї.
Чи помічали ви, у який саме момент ваше ставлення до неї змінилося? Чи може бути так, що ваша неприязнь – це не просто реакція на її поведінку, а спосіб захиститися від відчуття, що вас не до кінця прийняли як частину цієї сім’ї?

Спробуйте визнати, що ви обоє вразливі. У вас є образа, у неї – відчуженість. Але це лише наслідки, а не причини.
Це може бути важко, та спробуйте перенести увагу з поведінки на почуття. Замість запитання "Чому вона так себе поводить?", запитайте себе "Що вона може зараз відчувати?".

А якщо зараз контакт із нею не виходить – дайте їй простір. Не тисніть, але дайте зрозуміти, що ви готові говорити, коли вона буде до цього готова.

Ще може допомогти зміна стилю спілкування – не просити про щось, не пояснювати, не вимагати, а, наприклад, просто констатувати свої почуття:
– "Я бачу, що ти не хочеш спілкуватися, і я це поважаю. Але мені важливо, щоб ти знала – я не проти тебе, я не хочу, щоб ти почувалася непотрібною чи зайвою."

Щодо допомоги по дому.

Чи є в сім’ї чіткі домовленості, хто і що робить? Якщо вона не виконує лише ваші прохання, можливо, це спосіб встановити межі у той спосіб, який вона зараз може собі дозволити.
Чи пробували ви давати їй самостійний вибір щодо відповідальності за дім? Наприклад, запропонувати не "допомагати", а мати власну зону відповідальності (наприклад, її кімнату)?

Наостанок.

Ви не зобов’язані її любити. Але ви можете вибудувати з нею нейтральний, стабільний контакт, який поступово може стати теплішим. Їй зараз потрібні підтримка та довіра, навіть якщо вона цього не показує.
Якщо вам важко витримати ці емоції самостійно, можливо, варто подумати про підтримку для себе – бо зараз ви теж проживаєте непростий період.

Здравствуйте!

Я завагітніла . Народила сина. З моменту моєї вагітності дочка чоловіка стала себе вести трохи не так. В неї з'являлися періоди коли вона переставала спілкуватися, не розмовляла до мене. Вона все частіше і частіше стала мене ігнорувати,зовсім не вітається

Это скорей всего можно довольно просто объяснить тем, что Вы своей беременностью и ребенком (а ДО этого СОБОЙ и своими тремя детьми) ПЕРЕКРЫЛИ девочку, Ваша значимость для ее папы выросла в разы - и она стала чувствовать себя менее важной и нужной. Отсюда и ее враждебность, которую она прячет в игнор (скрытую враждебность).

він каже не звертай уваги,це підліток. А я не можу, мені навіть в її сторону дивитись гидко. Розмовляти з нею я не хочу взагалі. В мене постійно думки про неї, почуття що вона мене зневажає, це мені завпжає жити повноцінне життя. Дайте будьласка пораду🙏

Проработайте эти отношения с психологом (НЕ в переписке) - чтобы выйти на ПЕРВОПРИЧИНУ.
А она может быть разного плана. И нестойкое ощущение собственной ценности.
И психологические травмы из детства. Про КОГО Вы ранее (ДО девочки) думали так же много и часто? КТО так же Вас не уважал и игнорировал? Возможно кто-то из родителей или другой родственник.

Доброго дня

Співчуваю, щодо вашої ситуації. Тема прийомних дітей в цілому справді складна, наповнена протирічивими почуттями та великою кількістю етичних дилем. А тут ще переїзди, війна, адаптація, вагітність і новонароджена дитина.

Думаю, колеги праві в тому, що ви з дівчинкою в даній ситуації можете відчувати щось схоже. Вона може боятися бути витісненою, відкинутою, знеціненою і ви також. Кожна із вас відчуває себе ображеною і у вразливій позиції, і кожна не знає як себе поводити.

Різниця тільки в тому, що ви доросла і маєте більший життєвий досвід , а тому - більшу можливість змінити цю непросту ситуацію на краще.
Щиро вам рекомендую обрати психотерапевта і попрацювати над даною ситуацією. Впевнена, ви зможете значно покращити якість життя свого, дівчинки в сімʼї в цілому.

Доброго ранку!

Дайте будьласка пораду

Висловити пораду не так вже й складно, погодьтесь. Важко її втілити в реальності.
Задум може бути такий. ПРИЙНЯТИ дівчинку і її поведінку як факт, бо іншого на сьогодні нема(!)

А це можливо в разі, коли УСВІДОМИТЕ та ПРИЙМЕТЕ причини, що змушують її не стільки вас ігнорувати, скільки шукати способи ВПОРАТИСЬ із власними страхами і побоюваннями(!)

В мене постійно думки про неї, почуття що вона мене зневажає, це мені завпжає жити повноцінне життя.

Разом з психологом варто розібратись, чому саме в такий спосіб трактуєте поведінку чоловікової дочки?
Напевно, не справджуються ваші очікування, мовляв, усі навколо будуть ЗАВЖДИ і за будь-яких обставин прихильно до вас ставитись і тому подібне. А якщо цього не отримуєте, то розчаровуєтесь і починаєте приписувати іншим ворожі наміри. Не виключаю дію інших мотивів, скоріше за все, вами не усвідомлених.

На чому робити акцент?
Своєю поведінкою день у день засвідчувати, що ви не претендуєте на її "місце під сонцем" - місце дочки для свого тата. У вас вже є своє законне місце. Ви не конкурентки. А сонця має вистачить для всіх. Дівчинці треба дати шанс адаптуватись до суттєвих змін у перебігу її життя.

До того ж, у вас є на кого спрямовувати свою любов - маленький синочок, чоловік, всі інші діти. Хіба не так?

Відредаговано автором 30-01-2025 10:20:33

Добрий день.
Жити в постійному відторгненні людини,для якої зробив багато і щиро- важкий досвід і відчувається як несправдливий. Напевно в цьому і є корінь проблеми,що ви ранитеся об це. Це запит на індивідуальну роботу з психотерапевтои, якщо відгукується моя теорія.
Добре,що чоловік говорить з нею. Ви не сама.

Доброго ранку!
Ваш стан зрозумілий, бо Ви вклали свої сили і намагалися щиро турбуватися і про своїх дітей і про донечку чоловіка. І, певне, були непомітні, але цілком закономірні, дуже сильні очікування, що ця дівчинка буде Вам дуже вдячна за те, що про неї дбали, але...
Насправді, зараз мова вже іде не про те, хто що і як зробив, а про збереження, загалом, Вашої сім'ї та стосунків . Чому?
Тому, що з моменту, як Ви прийняли рішення жити зі своїм чоловіком, Ви прийняли не лише його в своє життя, а і його дітей. Сім'я - це такий собі простір, де всі один з одним поєднані невидимими ниточками. І, як це не дивно, але ненависть та огида зв'язують людей, зачасти, ще сильніше, ніж гарні рівні стосунки. От тільки, якщо рівні стосунки сім'ю закріплюють, неприязнь тільки її поступово руйнує.
То що робити? Як вийти з цієї ситуації?
Найперше, розібратися, хто в сім'ї старший, Ви чи ця дівчинка-підліток? Бо поки складається враження, що Ви сприймаєте її, насправді, ще незрілу у всіх сенсах, дитину, як собі рівню. Звідси і несвідоме намагання сприймати її поведінку, як поведінку вже дорослої жінки, яка щось там намагається робити навмисне, Вам на зло... І відбувається, знову ж таки, це все автоматично, рефлексивно, коли вона сприймається, як рівноцінна жінка, можливо навіть, суперниця в сім'ї?
Тоді, як насправді, навіть дорослі люди у 98% нічого не роблять спеціально, а все відбувається імпульсивно, під дією притамованих, нерідко, витіснених почуттів.
Отже, логічно, спробувати зрозуміти, а що могло змусити цю дівчинку спершу закритися, як стало відомо про народження вашої спільної дитини?
Як на Вашу думку, ця дівчинка, зважаючи, що її мама дуже довго і важко хворіла, отримувала від мами так необхідну дітям любов та тепло? Ця дівчинка, що поховала мама, була коли небудь щасливою?
А тепер уявіть її стан, коли вона, і так не дуже долюблена за життя, дізнається, що скоро народиться дитина, яку її батько, не кажучи про Вас, вже любить більше ніж її? Що з нею могло почати відбуватися? Ви можете це собі уявити, які муки вона могла глибоко приховано переживати? І чи не тому вона перестала говорити і закрилася, бо і сама не могла чітко оформити свої почуття в слова? І що стало відбуватися далі? Її стрази не лише підтвердилися, а стали ще сильнішими, а почуття само носив ще глибшим, коли відчула Вашу образу та неприязнь тоді, коли так потребувала тактовності та уваги до себе...
Далі, все полетіло шкереберть, як сніжний ком, який став зростати ...
Ми хочемо від дітей, щоб вони нас зрозуміли і коли чутливими до наших почуттів, виявляючи повагу до нас... Але чи ми самі здатні чутливо зрозуміти тих людей, які залежать від нас, як дорослих і показати їм саме ті стосунки, і ту любов, яку і їх навчить нас поважати та любити?
Знаєте, я Вас дуже розумію. Бо ми і самі вчимося всьому кожного дня, і зачасти, не маємо якихось чітких інструкцій як чинити. І навіть, якщо вже розуміємо ситуацію, дуже важко впоратися з тим кому почуттів, які вже накопичилися... І єдиний спосіб це не лише зрозуміти, а ще й трансформувати свої образи та претензії в інші, більш конструктивні почуття, що і є, як виявляється, найважчим. Бо це вже сфера несвідомого, куди ми самі практично не маємо доступу. Бо,як це не дивно, але наше сприйняття в реальному часі когось з близьких людей, може бути напряму пов'язане і з нашим дитинством і нашою недолюбленістю батьками.... Саме тому такі ситуації буває так нелегко розв'язувати...
Якщо дійсно хочете, найперше, зняти з себе тягар неприязні та огиди, який руйнує Вас та стосунки, щиро раджу Вам записатися на індивідуальну консультацію, щоб вже в ході її визначитися, що далі робити, і як почуття трансформувати, як мінімум у прийняття та внутрішню рівновагу... А там, дасть Бог, прийде і гармонія і любов в Вашу велику, чудову сім'ю.

Доброго дня
Ви опинилися в досить складній конкурентній ситуації. Донька конкурує з вами за свого батька, якого вона, звичайно, боїться втратити. Втрати в її житті вже були, це її мама..і зараз вона опиняється в ситуації де може знов статися втрата, але вже інша. Ви здаєтесь їй, напевно, тою жінкою, яка повністю заволоділа батьком і ще й сина народила, тобто виграла по всіх фронтах.. такою може бути внутрішня картина доньки .. Звичайно, це її страхи, це душа іншої людини, тим паче підлітка, і ви не дуже можете на це впливати...
Але все одно ви є старша фігура і мама в цій сімї, тому дорослою доведеться бути вам.. вам важливо налагоджувати з нею стосунки і заручитися підтримкою вашого чоловіка. І так, я згодна з колегами, що ваша позиція до неї має бути нейтральною і більше підримуючою.. якщо немає любові до неї, то її немає.. кращє чесна позиція, яка покаже, що ви її розумієте і готові до спілкування..я бы думала перш за все про психологічну допомогу для доньки..
Думаю, якщо її стан більш менш вирівняється, вам стане набагато легше. Важлива для неї також підтримка саме від батька..він не повинен відторонюватися від ситуації..вона спільна для всіх і впливає на всіх..
Я би пропонувала такі кроки: ви втрьох (ви, батька і дівчинка) працюєте з сімейним психологом, який буде працювати з загальною ситуацвєю, а далі працює з психологом саме донька індивідуально..

Відредаговано автором 31-01-2025 05:36:48