Наболіле

Вітаю, Анно.
Співчуваю Вам, Ви напевно відчуваєте велику печаль через те, що стосунки із донькою та онукої не такі, як Вам хотілось би.
Нажаль Ви зробили велику помилку у вихованні доньки - зробили її центром і сенсом свого життя. І зараз страждаєте через те, що позбавлені значного шмату життя, яке було до одруження доньки. Ваша доньки відчувала на собі тиск надмірної уваги, контролю, гіперопіки, простими словами - Ви душили її своєю любов'ю. І її теперішня поведінка - це реакція на Ваше виховання, можливо навіть бунт (свідомий чи несвідомий), який вона не реалізувала будучи підлітком.
Чи є у Вас подруги, друзі? Що займає Ваші думки, окрім роздумів про доньку та її родину? Що ще Вам приносить задоволення, окрім спілкування із рідними?

Ваш стан зрозумілий. Діти виростають і йдуть із сім'ї..
І потрібно звикати до нової соціальної ролі – тепер Ви теща.
Але давайте подивимося на проблему глибше, адже йдеться про надмірну материнську любов. А така любов передбачає також егоїстичність. Материнська любов, енергетично дуже сильна і може створювати дітям проблеми. Сильне материнське почуття порушує свободу дитини та заважає їй виразити себе.
Дочка не ваша власність, відпустіть її, нехай робить так, як їй краще.
На жаль, Ви забули про себе, про свою жіночність. Адже Ви зовсім молода жінка.
Ваша невитрачена жіноча енергія проявляється негативно - через ревнощі дочки до батьків її чоловіка.
Потрібно більше уваги приділити собі, розкриттю своєї жіночності для того, щоб якнайшвидше закінчити «школу самотності»..
Щоб діти, ставши дорослими, не залишали батьків, потрібно не на них спрямовувати свою любов, а на себе. Якщо немає пари, то потрібно так побудувати своє життя, щоб пара створилася, щоб Ви розвивалися, іщоб у Вас були різні інтереси, і тоді діти все більше притягуватимуться до матері , як до сонечка, яке світить і гріє і не обпалює.

Доброго дня, Анно!

І у мене складається враження,

Речення виявилось не завершеним. Можливо, зможете висловити свою думку до кінця, щоби не було з боку психологів зайвих припущень. Це перше.

Друге. Відчувається, що вам зараз боляче усвідомлювати і відчувати такий, зовні не бажаний, перебіг подій. Однак правди ніде діти. І ту реальність, яка є, варто і доцільно прийняти. Як прийняти? Що для цього потрібно? - цими питаннями саме тепер настав час перейматись.

Як бачимо, багато чого ви вже усвідомлюєте - певні помилки і огріхи у вихованні. То було в минулому. Нехай в минулому і залишається. А вам потрібно дбати про сьогодення і про завтрашній день. Чим їх наповнити?
Які сенси і цілі намагатись зреалізувати?
Як змінити своє сприйняття позиції дочки та поведінки онуки?

Як мета, як фокус уваги - це поставити себе у центр власного життя(!) Буде складно. Проте ніхто ще ніколи не казав, що це завдання легке та просте. Воно складне, адже потребуватиме змін на тектонічному рівні вашої свідомості та усталених поглядів.
Варто буде впустити в себе думку, що ніхто в цей світ не приходить, аби на 100 відсотків відповідати чиїмось очікуванням, включно з батьками та дітьми(!)

В кожного з нас свій шлях, свій вибір і своя відповідальність відбутись як індивідуальність і особистість. Отже, і перед вами стоїть це завдання. Прийняти себе такою, як ви є. Турбуватись про себе. Наповнювати своє життя тим, що вам цікаве, що робить вас щасливою, що робить вас вільною від образ і ревнощів.

Час для цього і можливості є.
А на шляху до змін доречною буде співпраця з психологом.

Відредаговано автором 03-01-2025 12:13:50

Уход ребенка из семьи во взрослую жизнь это всегда про утрату, грусть и непростые переживания.
А когда нет ничего, кроме ребенка, это становится сложнее и болезненнее в разы.
Вы сделали дочку центром своей жизни, и теперь хочется, чтобы и она так делала и обидно, что она выбирает другой вариант.
Вы не вышли замуж, жили ради дочери, но у нее своя жизнь и своя семья. А вам теперь нужно заново научиться жить для себя - искать друзей, мужчину, увлечения и учиться жить без дочери каждый день, а с периодическими встречами.
Если вам сложно с этими переживаниями и тяжело по новому жить, то лучший вариант это обратиться к психотерапевту.

Ви питали у доньки, що між вами сталося? Не так, щоб почати виправдовуватись і виясняти щось під час розмови, а просто вислухати що вона скаже. А якщо захочеться на щось відповісти, то тільки у наступній розмові. Є велика вірогідність, що якщо ви її не перебиватимете, то почуєте багато важливого. Але це буде важка для вас морально розмова.