Как быть в неопределенности

Тетяна, і співчуваю вам і дуже розумію. На жаль, мільйони українців вимушені були покинути свої домівки,і навіть на третій рік війни, багато хто, не змогли адаптуватися до чужого. А ви ще й дуже боїтеся обстрілів. Наскільки висока ваша тривога?
По-хорошому, це запит на індивідуальну психотерапію.

Відредаговано автором 14-12-2024 15:01:20

Тоску по дому при вимушеній міграції можна класифікувати,як невизначену втрату. Втрата потребує горювання. Горювання по тому, що я втратив. Наприклад, Можливість повернутися додому, минуле спокійне життя, вийти в свій двір, з'їсти яблуко із власного дерева, ітд-що там у вас в переживаннях я не знаю, так як для цього треба індивідуальна робота.

Ви питаєте,як бути у невизначеності.
У книзі «Втрата, травма і резильєнтність» Полін Бос вказує на основі принципи, як адаптуватись до невизначеності, не завдаючи шкоди здоров’ю
(1) пошук сенсу,
(2) регулювання контролю,
(3) реконструкція ідентичності,
(4) нормалізація амбівалентності,
(5) перегляд привʼязаності
(6) відкриття надії.

Моя вам рекомендація, звернутися за допомогою. Самому з цим станом справитися дуже важко.

Татьяна, Ваше состояние понятно.
Тоска по дому встречается у людей всех возрастов в самых разных ситуациях - и это нормально.
С домом у нас связано чувство стабильности и безопасности. Мы ведь вступаем в отношения не только с людьми, но и с окружающими предметами.
Попробуйте окружить себя вещами, напоминающими Ваш дом.
Зажигайте свечи. Кроме того, что они создают уют, огонь очистит Вашу энергетику и энергетику пространства.
Обсудите свои чувства с кем-нибудь. Позвоните друзьям, близким. Пообщайтесь с психологом.
.Начните выходить из дома, и полдела будет сделано.
Конечно, Вы будете чувствовать тоску, если 24 часа будете находиться в квартире.
А что конкретно Вас раздражает? Какие привычки .пришлось менять?

Татьяна, доброго времени суток!
К сожаление, смысловая неопределённость - это бич нашего времени и не только в нашей стране. Идеальный вариант научиться в этом жить и радоваться жизни это пойти в терапию. Так что рекомендую выбрать специалиста и поработать с психологом индивидуально.
Либо искать в интернете техники стабилизации - дыхательные, телесные, медитативные.
А в контексте нашего сайте Вы сможете обратиться к себе. Вам уже коллеги задали ряд весьма хороших вопросов. Найдя на них конкретные ответы, решения - Вы сами заметите, как измениться и Ваше настроение.
Если позволите, я хотела бы услышать Ваши ответы и на свои вопросы, чтобы хоть немного помочь Вам в Вашем состоянии.

В чужом городе раздражает все вокруг, причём образ жизни, привычки приходится менять кардинально.

Не думали сменить город? И в мирных условиях не в каждом городе все будут чувствовать себя комфортно. У Вас бывало, что видите человека первый раз, а он Вам уже не нравиться? Или заходите в какой-то дом, и сразу ощущаете, как Вам неуютно? Это субьективные интуитивные ощущения. И они справедливы исключительно для Вас. Возможно это просто не Ваш город?

Я не могу устроиться на работу из страха обстрелов, я очень боюсь.

А чем Ваш дом безопаснее при обстреле?

Доброго ранку Татьяно!
Зараз такий час, коли кожна людина переживає якийсь свій, власний, не дуже легкий досвід. Але це навряд чи Вас заспокоїть. Бо кожному "болить своє" і це все дуже індивідуально. От як у Вас необхідність жити далеко від дому у абсолютно незвичних умовах.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що прогнозувати наперед життя просто неможливо. А це саме той фактор, який вибиває з під ніг всі попередні звичні опори. І залишається, або продовжувати жити в стражданнях, або шукати якийсь вихід.
Я зараз напишу речі, які, можливо, викличуть здивування і додаткові питання, але це саме те, що може не лише допомогти знайти внутрішню рівновагу, але і додасть шансів швидше повернутися додому...
Ви пишете "В чужом городе раздражает все вокруг, причём образ жизни, привычки приходится менять кардинально". І додаєте "...Тоска очень высокая. Я не могу жить в чужой квартире". Всім жінкам за своєю природою набагато складніше міняти житло та переїжджати, ніж тим же чоловікам. Бо житло - це елемент відчуття захищеності. Але, на превеликий жаль,, в нашому житті можливе абсолютно все. У тому числі те, що стається без нашої згоди.
І в таких випадках, ми або приймаємо ситуацію як ту, що вже сталася і на яку ми не маємо впливу, і намагаємося жити далі, або ми зрікаємо себе жити в постійному внутрішньому бунті проти свого ж життя... Втрачаючи ті ж самі, такі необхідні нам життєві ресурси та внутрішні сили. По факту - це постійна внутрішня війна з самими собою, бо ми є частиною свого ж життя.
Війна з власною "тінню".
Привертають увагу одразу Ваші слова
"...привычки приходится менять кардинально...".
А як швидко, зазвичай, в мирному житті, Вам вдавалося міняти свої звички?

Здравствуйте, Татьяна!
Как это ни конца ни края?! Война определенно идет к концу - счет идет уже на месяцы, хотя может это у вас там и не особо ощущается, даже наоборот - все предельно обострилось. Но по правилам войны, самые тяжелое и кровавое время именно ПЕРЕД самим ее КОНЦОМ.
Потому потерпите чуть. И как все окончится - примете решение: возвращаться в родной город или нет.
Если сильно привязаны к родному месту и решите вернуться - вернетесь.
Если по каким-либо причинам (политическим-экономическим или другим) этого не захотите - найдете себе другое место для жизни.
Но ОЧЕВИДНО, что тот город, в котором сейчас живете, Вам НЕ подходит. Такое бывает. Это нормально.
И человек МОЖЕТ выбирать себе место для жизни. Комфортное для его души место.