Відносини з чоловіком

Ситуація непроста. Ваша сім'я переживає кризу.
На форумі вашу проблему вирішити неможливо.
Потрібно поговорити з Вами, прояснити багато моментів ваших стосунків з чоловіком.
Ви хочете пожити окремо. Це називається "піти у дистанцію"
Але є певні правила, як зробити це правильно і що треба сказати чоловікові.
А також потрібно правильно виходити з дистанції.
Все це треба обговорити із психологом.

Доброго ранку!

З чоловіком живемо вже разом 10 років, останнім часом відносини дуже погіршились, під час однієї з розмов чоловік сказав, що насправді всі ці роки він мене терпить, я зіпсувала йому життя.

Співчуваю вам: почути подібні слова від чоловіка та батька твоєї дитини - вкрай боляче. Напевно, були сильно здивовані його неочікуваним одкровенням і ображені на прямі звинувачення. На щастя, як мені здалося, ви не прийняли їх повністю на себе. Лише частково.

І я б пішов ще далі в дослідженні реальності ваших стосунків. Поставив би таке питання - якщо чоловіка щось не влаштовувало, чому він протягом 10 років мовчав? Чому не намагався щось змінити? Навіщо накопичував так довго невдоволення? Невже, звик перекладати власну відповідальність на вас, аби не нарікати собі?! Мовляв, я хороша людина, гарний чоловік і люблячий батько, а ти винна в тому, що мене постійно змушуєш і подавляєш.

Наразі реальність свідчить про геть інше. Він виявився слабким, ведомим(!) Відповідно, ведучою були ви.

Він не проявляє ініціативи майже ні в яких питаннях, навіть весілля та народження дитини було моєю ініціативою( нажаль тільки зараз я зрозуміла свою помилку).

Це добре, що туман ілюзій спав з ваших очей. Тепер питання, що з цим усим робити?
На щастя, є відповідь. Варто усвідомити, яку модель подружніх взаємин ви РАЗОМ збудували? Чим кожен з вас керувався як на свідомому, так і на підсвідомому рівні, приймаючи ті чи інші рішення, роблячи ті чи інші дії?
З вашого допису вже видно чимало викривлених уявлень про стосунки в парі та хибних підходів у вирішенні проблем. Помітно, що взаємини не розвивались, ви не ставали ближче одне одному. А тепер і зовсім постали на межі розриву.

Як діяти в цій ситуації, думали пожити окремо , але не знаємо як правильно дитині повідомити.

Сказати дитині - то питання не настільки важливе, як інше - з якою метою пожити окремо? Що це має принести кожному з вас? Що зміниться по суті?
Хочу убезпечити вас від недоречних і помилкових сподівань, ніби життя окремо розкриє очі чоловікові на вашу цінність для нього. Це було б наївно.

Вважаю, що вам кожному доцільно пройти шлях самоусвідомлення. Розібратись з причинами і передумовами сімейної кризи. До речі, всі ці чинники знаходяться всередині і вас, і чоловіка.
Ось сюди варто дивитись. І шукати щиру відповідь, чи можу я по-іншому? Чи можем ми разом по-іншому?

Упевнений, що подолати проблеми і пройти шлях внутрішніх змін вам допоможе психолог. Зверніться спочатку індивідуально. А згодом буде корисною співпраця з сімейним психологом.

Доброго ранку!
Як Ви самі розумієте, Ваше питання більш глобального характеру і дуже давнішнє. Хоча і проявилося, на превеликий жаль, лише зараз. І найперше, стосується питання саме Вашої цілісності та самоцінності як жінки і особистості. Гармонічні стосунки лише в тих сім'ях, де, насамперед, гармонічна сама жінка.
Складається враження, що всі ці роки Ви прекрасно почували себе в ролі латентної, прихованої "жертви".
Аж поки така ситуація не набридла самому аб'юзеру,
як це не дивно. Можливо, саме життя вже підштовхує Вас до того, що потрібно щось починати глобально змінювати в собі та ваших стосунках?. Окрім того, десять років - це, насправді, багато. Це той внутрішній зв'язок, який одним лише бажанням роз'їхатися, не розв'язується. Тим паче, що у вас є дитина, а як відомо, діти самі по собі не народжуються. Отже, за її народження несе відповідальність і Ваш чоловік. Але чомусь до психологів звертаєтеся лише Ви...
Ви пишете "думали пожити окремо..".
Це рішення ви приймали разом? Хто був ініціатором "пожити окремо"? Це перше питання.
І друге. Поки не зрозумієте, для чого і як саме потрібно "пожити окремо" не поспішайте травмувати дитину. Бо найбільша помилка дорослих - це думати, що сім'я створена лише для них двох. Тоді, як сім'я - необхідна умова для дорослішання насамперед дитини. Певне, якщо і самі батьки навчилися жити щасливо.
Окрім того, хто саме на Вашу думку повинен говорити з дитиною? Якщо Ви знову хочете взяти все на себе, це не тільки не допоможе покращити стосунки, а навпаки, лише пришвидчить їх руйнацію, і вся провина знову ляже на Вас. Чому? Бо винний той, хто все на собі тягне і постійно почуває при цьому винним і недостатньо гарним.
В ідеалі, якщо "пожити окремо", то за цей час Ви повинні не просто почати працювати над своїм почуттям провини, маловартісності, знецінення, але ще й знати як правильно поводитися, щоб не просто зберегти сім'ю, але й перейти на більш глибокий, а отже, щасливий рівень стосунків. А це запит на роботу з сімейним психологом по супроводу сім'ї та її збереженні.

Відредаговано автором 10-12-2024 11:29:35

Вы пишите, что всяке бувало. А что именно было за годы семейной жизни?
Что ценного для вас в отношениях с мужем?
Какой муж отец?
После разговора, где муж сказал, что терпит вас, вы решили пожить отдельно. А кто инициатором был? Для чего проживание отдельно? Вы обсудили, что в этот период будете оба делать и на какой срок эта пауза?

Цінне для мене з чоловіком це спільне провадження часу, спільні поїздки до рідних, друзів, адже я завжди сама з дитиною провідую рідних, знайомих, якщо це спільні прогулянки то неохоче погоджується ,а потім через деякий час каже, що не хотів іти, я його змусила і він нікуди не хотів іти.

Я имела в виду, что ценное для вас в отношениях с мужем, что есть сейчас и ради чего вы остаетесь в отношениях?
Я так понимаю, что как раз этого совместного времени и нет у вас, особенно, как у пары

А как давно это изменилось?
И какими отношения были изначально?
Как изменились после рождения ребенка?
Какой возраст ребенка?

Ваше становище дуже складне й емоційно виснажливе. Здається, ваш чоловік накопичив невдоволення, яке, можливо, не висловлював раніше, і зараз воно вилилося у такі жорсткі слова. Проте важливо пам'ятати, що відповідальність за якість стосунків лежить на обох партнерах, а не лише на вас. Тому почуття провини, яке ви відчуваєте, не є виправданим.
Спробуйте поговорити з чоловіком спокійно, без взаємних звинувачень, щоб зрозуміти його справжні почуття. Запитайте, чи хоче він зберегти шлюб і що для цього потрібно зробити. Спробуйте разом визначити, чи є у вас бажання працювати над стосунками.
Те, що він сказав про "терпіння", — болісно, але це може бути виразом його фрустрації, а не справжнє відображення його почуттів. Постарайтеся сприйняти ці слова не як остаточний вирок, а як сигнал до перегляду вашого спілкування.
Цей період буде непростим, але він може стати часом для переосмислення ваших пріоритетів і потреб. Якщо є можливість, зверніться до сімейного психолога, щоб отримати підтримку та знайти оптимальне рішення для вашої родини.

Насправді в житті кожної сім'ї є певні кризові моменти. І це ще не означає, що сім'я остаточно розпалася. Сімейні зв'язки набагато міцніші, аніж нам інколи здається. Це перше.
Друге. Ви пишете "я погодилась, що можливо коли ми будемо жити окремо то я не буду розраховувати на його підтримку та допомогу і мені буде легше, але вирішили дати ще час". Тобто, Ви вважаєте, що Вам не потрібна буде допомога чоловіка? А чому? Чи не тому, що всі роки спільного життя тягнули все на собі? Але ж у Вас є дитина, який в любому випадку потрібен батько...
Знаєте, в таких випадках, дійсно, не варто чоловіка тримати силою біля себе, але... Якщо жінка так легко відпускає, це викликає багато питань...
Вам здається, що роз'їзд все вирішить? Не думаю.
Тим паче, що чоловік може піти від жінки лише тоді, коли жінка його сама виштовхує із сім'ї своїми думками, своїм внутрішнім станом, своєю внутрішньою ненаповненістю та прив'язливістю...
Вас не дивує, чому вже пройшло два тижні, а чоловік нікуди не йде?
А мене не дивує... Це якраз докази моїх слів про ті зв'язки між чоловіком та жінкою, про які ми навіть не здогадуємося.
Я вважаю, що вашу родину можна не лише врятувати, а і перевести на зовсім інший рівень стосунків, більш гармонічний та щасливий і, як це не дивно, але багато в чому це залежить саме від Вас.
Вам, як мінімум, потрібно припинити плакати і почати розбиратися в собі.
Чому Вам так боляче? Чи не тому, що все Ваше життя
було зосереджене на чоловікові? І зараз всі Ваші ілюзії зруйновані? Але ж чоловік не Бог...
Чоловіки себе поводять лише так, як їм дозволяють жінки. А те, що Ви зав'язли повністю лише на побуті і його весь час тягнули на собі - це факт. А така поведінка робить чоловіка невдячним та розбещує.
Ви повинні стати наповненою та щасливою, припинити бути "жертвою". І він не те, що нікуди не дінеться, він ще і кардинально зміниться по відношенню до Вас.

Відредаговано автором 11-12-2024 20:15:53