Сепарація від батьків

Анна, вітаю!

Як вийти з такого щільного спілкування і не образити маму?

Ні як. Якщо Ваша мама не хоче сепаруватися з Вами, то без образ тут не обійдеться.
Звісно, Вам потрібно з мамою про це поговорити. Але, скоріш за все, їй буде важко зрозуміти.
Якщо Ви дійсно хочете сепаруватися, то Вам потрібно буде відстоювати свої кордони, які будуть нею порушуватися.
Вона почне маніпулювати Вами. Всіма можливими та не можливими методами намагатиметься втримати цей зв'язок.
Звісно, це буде не свідомо, але цей тиск на Вас буде.
На скільки Ви готові до цього?
Я можу порадити Вам обрати собі психотерапевта, щоб допоміг Вам пройти цей не простий шлях.
Це буде довготривалий та болючий процес не тільки для Вашої мами, але й для Вас. І щоб довести справу до кінця, тут важливо не зірватися, не повестися на уловки матері.

Доброго дня. Власне Ви дуже влучно вказали тему в назві повідомлення, і дійсно важливо досліджувати тему сепарації. Почуття провини, відповідальності за стан мами, відповідальності за якість її життя.
Почуття провини коли щось не розказували чи ще не розказали - а як на Вашу думку, що з мамою тоді відбувається?
Чому важливо Вам і як на Вашу думку, чому важливо їй знати що у Вас відбувається?
Що і чи розказує вона Вам так багато?
Взагалі, це загальні питання, адже тема сепарації та провини перед батьками доволі глибока та важливу роль там грають нюанси індивідуальної історії. Важливо подивитись на Ваші стосунки, як вони стали такими, чи завжди такими були? Що і чому Ви їй винні? І як можна саме для Вас, вести близькі стосунки без надмірностей у вигляді цих дзвінків.
Краще обговорити це з психологом, адже супротив та почуття провини дуже перешкоджатимуть самостійній рефлексії Вашої ситуації

С темой сепарации нужно работать с психотерапии и достаточно длительной. Поскольку в нужное время, при поддержке родителей, она не состоялась, то теперь, на этом пути, нужен взрослый зрелый человек, кто будет сопровождать вас в этой сепарации, поддерживать и помогать.
Сепарации проходит всегда на энергии агрессии и сопровождается конфликтами, именно поэтому подростковый возраст такой непростой. Потому что подросток пытается сепарироваться, найти себя.
Ни один родитель, кто вовремя не отпустил ребенка, не будет радостно поддерживать идею выросшего ребенка вдруг отделиться от него и жить свою жизнь. Будут возмущение, сопротивление, часто с манипуляциями и попыткой навязать чувство стыда, вины, напоминать про долг и тп. И потому не надейтесь на то, что это пройдет гладко и без обид со стороны мамы. Будет и много. Увы, но по другому это не получится. Но тут выбирать то ли быть удобной маме, то ли жить свою жизнь свободной и счастливой.

Рождение ребенка всегда актуализирует и обостряет наши детские травмы, плюс отсутствие сепарации будет влиять на ваши отношения с ребенком. Поэтому этот процесс и правда хорошо бы начать, пока ребенок совсем маленький.

Я писала пару статей на тему сепарации. Там подробнее про то, что это, как влияет на жизнь и что делать
https://upsihologa.com.ua/separaciya-ot-roditeley--chast-1-51zhemchug.html
https://upsihologa.com.ua/separaciya-ot-roditeley--chast-2-03zhemchug.html

Доброго дня Anna77!
Як на мене, основний "ключ" до Вашої свободи криється в Вашій же фразі
“Дзвоню часто бо хвилююсь, що мама втратить сенс життя якщо не буде варитися в моєму житті і буде почувати себе не потрібною".
Власне, щоб знати, що думає чи відчуває людина, потрібно запитати безпосередньо у неї самої. А Ви задавали такі питання своїй мамі? І якщо запитували, що саме вона Вам відповіла?
Окрім цього, ще існує поняття "перенесення" свого сприйняття життя на іншу людину. І, як на мене, саме це з Вами і відбувається насправді. А продубльована мною вище Ваша фраза про маму, якнайкращим чином це демонструє.
Тому, на мою думку, це не мама може втратити сенс життя, а Ви сама. Бо Ваш сенс життя до цих пір зосереджений на мамі, як на джерелі любові... яку, швидше за все, Ви недоотримали в дитинстві від неї і, вцілому, від батьків. Це не мамі необхідно "варитися" в Вашому житті, а Ви відчуваєте до цих пір потребу "варитися" в житті разом із батьками. Це не мама може почувати себе непотрібною, а саме Ви. Бо, на мою думку, до цих пір живете почуттями тої маленької дівчинки, яка в дитинстві так боялася бути своїм батькам непотрібною...
Це мої припущення, можливо в деталях я і помиляюся, але суть саме така.
Ми завжди намагаємося зробити для значущих близьких те, що нам би так хотілося, щоб вони зробили з нами. А ще - це нав'язливе почуття провини...
Маленька дитина, якщо з якоїсь причини недоотримує тепла та любові, у всьому завжди починає звинувачувати себе. Бо, як вона думає, батьки, то два божества, які "карають або милують в залежності від поведінки дитини. І якщо батьки недодають любові, у дитини завжди спрацьовує
однакова схема - отже, "винна лише я сама і завжди", бо щось неправильно роблю, неправильно себе поводжу, мало турбуюся і дарую 'м свого часу та своєї любові...
Які стосунки з батьками, мамою, у Вас були в дитинстві?
Адже, Ви виросли, вийшли заміж, стали зовні дорослою жінкою і народили сама дитину, але... До цих пір з усіх сил намагаєтеся бути "гарною дівчинкою", щоб що? Яку глибинну, незадоволену потребу Ви у такий жертовний та принизливий спосіб намагаєтеся підсвідомо в собі закрити?

Відредаговано автором 03-12-2024 15:59:22

Здравствуйте!
Вы описываете свои отношения с мамой как безграничные, тревожные и контролирующие, при этом чувствуете вину когда хотите отделиться. Сепарироваться не так просто, и что вы под этим подразумеваете?
Сепарация-отделение не оградит от разных чувств и эмоций негативного, болезненного характера, однако если вы обратитесь к психотерапевту вы начнете себя лучше понимать, свои мотивы и для вас будут больше видны те модели отношений которые вы сможете построить более экологично с мамой, так же и с другими людьми, не следуя по шаблонному способу реагирования а приобретая новый опыт, при этом не ощущать обостренное чувство вины.
Выбирайте и обращайтесь к специалисту!

Доброго вечора. Потрібно звернутися до психолога або психотерапевта. Самостійно пройти сепарацію не вдасться, інакше би б це вже зробили. Тому обирайте спеціаліста , я з таким запитом працюю

Если имеется страх обидеть маму, значит такие обиды уже БЫЛИ с ее стороны, и НЕОДНОКРАТНО.
Более того, с самого детства. А значит сидят ооочень глубоко в Вас. То есть имеется уже устоявшаяся привычка поддаваться маминым манипуляциям. А значит, простым советом, описанием алгоритма выхода из манипуляции или еще как-то ситуацию НЕ решить.
Только на длительной психотерапии с психологом. Чтобы проработать свои чувства, в том числе и искусственное чувство вины, специально вызываемое подобными родителями - для того, чтобы помешать своим детям вырваться из западни.