Рідний зник безвісти, вже пройшло 5 місяців очікування,болю, сліз... Не можу себе заспокоїти

Вам, звичайно, складно перебувати в цій ситуації.
Ви знаходитесь у двох психоемоційних станах одночасно: це стан надії, що рідна людина повернеться, і стан очікування звістки про смерть. Тому Ви постійно ретравмуєтесь і живете у стані психоемоційного завмирання. Цей процес може тривати досить довго.
Зниклу безвісти людину наша психіка зазвичай або ідеалізує, або знецінює. Причому одна крайність може швидко переходити до іншої.
.Разом з тим, у рамках особливостей цієї ситуації я хочу відмітити той щасливий випадок, коли людина знаходиться і повертається. Це ситуація зі щасливим .кінцем.
Особливість ситуації полягаї в тому. що втрата є і її немає одночасно. Що переживати?
Насправді є що переживати. Психолог допомагає проживати всі ті стосунки, які були. Це і є справжня втрата.. Стосунки, якими вони були, вже ніколи не будуть, вони вже втрачені. У них було і добре, і погане. А у разі повернення треба буде наново вибудовувати стосунки і вони можуть бути вже іншими.
.Але зараз Ви маєте право повноцінно жити.
Важливо бути реалістичною, не фантазувати., на це треба мати мужність.
Для зниклих безвісти немає загальновизнаних ритуалів, як .при відході людини з життя. Але вони потрібні та необхідні, щоб ставало легше. Тому їх необхідно створювати та здійснювати.

Ви можете молитися за нього.
В будь-якому випадку, живий він (в полоні) або загинув, і для нього, і для Вас це буде краще ніж не робити нічого і просто страждати від невизначеності та поганих думок.
Коли людина молиться - вона ніби передає частину своєї любові коханій людині, душа якої відчує це незалежно від того, жива ця людина чи ні. Якщо загинув - його душі буде легше "там", а якщо живий - то теж відчує всередині себе тепло Ваших почуттів. Та й Вам буде спокійніше - відчуєте спокій в серці. Так воно працює.
Виглядає мабуть не дуже психологічно, але на ці екзистенційні питання науковою мовою не відповісти. Тільки на духовному рівні.

Вітаю.
Співчуваю Вам.
"Як себе заспокоїти?"
Спробуйте з собою домовитися: "до тих пір, поки не буде іншої інформації, я буду вважати його живим. Те,що зараз я відчуваю ( страждаю), ніяким чином не змінить ситуацію. Я буду жити своє життя й очікувати звістку."

Я вам сочувствую очень, тяжелое переживания и много в нем бессилия и неопределенности.
Вам много выше написали полезного.
Добавлю только то, что вам необходима поддержка и не оставаться в своих переживаниях в одиночестве.
Нужно иметь возможность выговариваться, проживать все свои чувства. Столько, сколько нужно вам, чтобы вы почувствовали, что становится немного легче и вы можете жить свою жизнь, не замирая в ожидании.
Поэтому очень рекомендовала бы вам психотерапию, как такую поддержку