Страхи з приводу особистого життя

Мені страшно розійтися з хлопцем, який меі не підходить, бо я боюся, що не знайду нікого іншого. Може, це і справді смішно, адже мені лише 20 років і хлопців навколо багато. Спробую обгрунтувати свій страх. По-перше, даються взнаки комплекси щодо зовнішності. Я дуже довгий час була гладкою, соромилася свого тіла, мене часто обзивали "коровою" тощо. Мені довгий час узагалі здавалося, що хлдопець не може мене покохати, бо я неприваблива. Я над собою багато працювала - дуже схудла, стильно вдягаюся, часто змінюю імідж, зачіски, колір волосся. Зараз бачу,що стала справді дуже симптатичною і яскравою дівчиною, але усвідомлення цих змін якось дуже повільно доходять до моєї голови. Ззовні я одна, а почуваюся іншою. І досі,коли хлопці проявляють до мене симпатію, говорять компліменти, моєю першою реакцією є здивування:(До них же не доходить як гарна дівчина може так комплекcувати. Короче, феномен гидкого каченяти) Але це навіть не головне, бо потихеньку прогрес у моїй голові усе ж спостерігається. Насправді мені страшно, бо я бачу приклад моїх подруг, у яких до 22 років ніколи не бувало стосунків, а у деяких й сексу. І це зовсім не тому, що вони якісь потворні чи дурні. Зовсім ні. Проблема у розумі й освіченості. Я і мої подруги - розумні дівчата, які читають не журнали Космополітан, а Сартра і Ніцше, що насправді тільки заважає. Я знаю, що цікавих і розумних хлопців вистачає, але чому ж тоді більшість моїх подруг самотні? Я розумію, що я і мої подруги - то різні люди, але у нас дуже багато спільного і проблеми схожі. Напевно, я дуже боюся бути одна. Я чомусь дуже боюся бути одна. Може, звикла до теплих слів, обіймів і тепер дуже не хочеться усе це втрачати. Підскажіть як побороти свій страх і невпевненість?