Трясовиння (Топи, 2021)

Справжній наочний посібник по нетутешньому життю. Сім серій «Трясовиння» першого сезону затягнуть так, що не відірватись. Випереджаючи, скажу, що другого сезону не буде – сценариста визнали іноагентом і «шиють справу» на батьківщині.

Тож, що можна очікувати від завершеного першого сезону?

Компанія молодих людей потрапляє в позачасся, Посмертя, постцивілізацію, якщо можна так сказати. І тут відбуваються речі, які найкраще відтворюють спосіб існування тих, хто помер чи є у позамежжі. Немає нічого чіткого і сталого, все пливе – і разом з тим, усьому знаходиться місце. Якщо щось або хтось ще не знайшов собі місця і вияву за життя, то тут він собі його знаходить.

Де - тут? В закинутому поселенні на кілька хатинок під назвою Трясовиння. В цій місцині зникає не лише поняття часу, місця і причинності, а й звичні нам поняття добра і зла, відчуття реальності і навіть власне тіло. Банальна історія, яка обертається навколо зловживань керівника місцевого хімзаводу, виявляється зовсім не банальною, адже сюжет давно вийшов за межі звичного людського сприйняття і розуміння земних речей. Можливо, ідея сценарію полягає в тому, що коли злочин перевершує всі розумні межі, то ці межі справді розмиваються, і люди починають жити в якомусь фантасмагоричному світі. Виникає свого роду масовий психоз. Хоча глядач, здається, зовсім не готовий підтримати версію масового божевілля. В усякому випадку, містичні ідеї мені теж більше припали до душі.

Я завжди задаю собі питання про те, де живе моя дитина і що з нею відбувається після переходу. І фільм, здається добре справився з цією задачею. Це як потрапити у сон, у якому – і лише у ньому - я спілкуюся зі своєю дитиною. Закони жанру повторюють закони сну, а, отже, і закони нашого несвідомого. А наші рідні, як відомо (і про що також говорив Юнг), після смерті опиняються саме всередині нас, в царині цього самого несвідомого. Як ми кажемо – «тепер він живе в моїй душі», «він тепер назавжди в моїй пам'яті». І це не просто слова. Адже автори картини дали нам змогу відчути, як це – Там. Який там світоустрій, почування, на що людина тратить свої сили, у що вірить та як справляється зі складнощами. Не хочу спойлерити, адже ніяка зовнішня оболонка подій не передасть тієї атмосфери, яка панує в картині. Це треба бачити і відчувати самому. І, повірте, цей кінопродукт ні в яке порівняння не йде з такими затертими кічевими речами, як одкровення того ж Шику Шав'єра, чи такими хітами, як «Привид» чи «Куди приводять мрії». Ні, це зовсім інше. Я би сказала, це достатньо психологічно грамотна кіноісторія. І такій історії я вірю.