“Остання раціоналізація його садизму — ніби він захищається від нападу інших — неодноразово зустрічається в писаннях Гітлера. Він сам і німецький народ завжди невинні, а їхні вороги — «звірі та садисти». Значна частина цієї пропаганди складається з навмисної, свідомої брехні, але частково їй притаманна та сама «щирість», яка характерна для параноїдних звинувачень. Ці звинувачення завжди мають функцію захисту від розвінчання власного садизму; вони будуються за формулою: це у тебе садистські наміри, отже, я не винний.”