Довга історія

2
Я перестала їздити до батьків, збиратися всією сім’єю перш за все через те, що почувалась невдахою і мені було соромно і незручно за це. Просто ця причина не така, яку я могла б чесно сказати своїй родині, щоб мене зрозуміли. Це абсурдно, але будучи глибоко чесною з собою я добре розумію, що на той момент причина була саме ця. Я на той час була вже мамою двох діток, я не отримала професію, а на роботі, якою мені вдавалося займатися і заробляти мої успіхи суттєво знизились. Отже я була бідною, неуспішною, залежною від свого чоловіка, який не надто мене балував, без видимих перспектив і досягнень, і предстати такою перед своєю родиною означало б віддатись хижакам на з’їдення.



Водночас я вже досліджувала тему сексуального насильства, читала книги про це, я вже добре розуміла, що те, що відбулося в моїй родині, те що було з боку батька до мене та інших - зовсім не ок. Не знаю як сказати, як донести думку повноцінно - знаючи що те все було не ок, я це ще не провідчувала насправді.

Коли я сказала деяким сестрам про те, що було - деякі наче зрозуміли, хоч інколи і бувають питання, чому я не спілкуюсь з батьками. Також деякі розповіли і про домагання до них. Проте ніхто крім мене не перестав спілкуватися з батьками.

Одна з сестер, щодо якої я була майже впевнена, що бачила розбещувальні дії батька з нею, сказала що нічого такого не було. Я не стала наполягати на своїй версії. До того ж в мене поганий зір і майже все дитинство та підлітковий вік я бачила розмито і не мала окулярів чи лінз, тож готова була сприйняти, що побачила щось не так. Але я думаю, це маловірогідно. Я думала про те, що їй просто нестерпно зізнатись в тому, що було насправді, або вона забула.

З однією з старших сестер я бачила, що в неї з татом була сексуальна взаємодія тоді, коли вона вже була повнолітньою. Коли це відбувалося, і я зайшла в кімнату і побачила це, зніяковіла і вибігла так, ніби це не тато робить щось не те, а ніби я зробила щось не те тим, що я невчасно зайшла. Я запитувала сестру вже тоді, коли сама була дорослою і розповіла про свою історію, чому вона на це пішла. Вона сказала, що мабуть боялась. І сексуальні дії з боку батька почалися щодо неї ще з її самого дитинства.

Ще одна сестра, яка зараз все ще живе з батьками, цікавиться всілякою духовністю, езотерикою, енергіями і тд, сказала, що якщо тато таке зробив зі мною, значить в минулому житті я розбещувала своїх дітей…

Ще в той період, коли я вперше заговорила з сестрами про сексуальне насилля, я не так переживала про себе, як переживала, що їм важко перенести ці травми, і що я своїми розмовами могла підняти їхні травми. І я тоді ділилась з ними книгами на цю тему, які мені наче допомагали, намагалась цим якось згладити… Зараз ми з сестрами спілкуємося про інше, цю тему здебільшого оминаємо.

Також в той самий період я розповіла чоловікові. Не впевнена, що я хотіла чи була готова про це з ним говорити. Просто мені було дуже соромно перед ним через те, що я читала книжки на цю тему, і ховала телефон, мені було ніяково, щоб побачив, що саме я читаю. Водночас, я боялась, що він подумає, що я приховую щось інше і недовірятиме мені. І я розповіла, щоб уникнути непорозуміння. І ще щоб він зрозумів, чому я не їжджу до батьків. Хоча не знаю чи він зрозумів насправді, бо згодом з його боку були запитання чи коментарі на кшталт: “треба було би якось з'їздити до твоїх батьків”.

З психотерапевтом я працювала переважно над іншими питаннями. Ми не торкалися цієї теми щільно. Можливо недостатньо часу або не мій психотерапевт, можливо не той, кому я могла б розкритися в цих питаннях дійсно глибоко.

Тут мені написати це простіше, ніж сказати вголос.

Розумом я розумію, що з боку мого батька були щодо мене неприйнятні дії, що це сексуальне розбещення і це неприпустимо. Я дізналась про це з книг, статей, відео і тд. В той же час мені здається, що це знання, це усвідомлення ніби наді мною, ніби зверху чи збоку, і наче я насправді не в контакті з тією собою, для якої те що зробив тато - неприпустиме. Я не пам’ятаю себе тієї, яка могла б в дитинстві насправді знати, бути впевненою, що тато не повинен таке робити. Знову не знаходжу слів, щоб передати суть. Хочу щоб мене зрозуміли, але не знаю як сказати.

Я не пам’ятаю часу до того, як це почалось.

В дитинстві, в підлітковому віці і юності я дуже любила тата. Я була до нього прив’язана і довіряла йому, тягнулась до нього. Хоч і страх його гніву теж був. Моя мама пішла на роботу коли я ще була дуже малою, вечорами і по вихідних в неї було багато справ. Між нами не було довірливих близьких стосунків. Я її боялась більше ніж тата. Також тато часто говорив про неї погані речі, я це поглинала. Пам’ятаю з боку мами деякі випадки, коли вона намагалась проявити до мене ніжність, тепло, але це було лише кілька фрагментів, я сприймала їх з настороженістю, а більшість часу вона була за стіною, була грубою, крикливою, холодною. І, здається, інших декількох дітей любила більше, ніж мене.

3

Я читала багато історій жертв сексульного насильства. І я відчуваю себе не справжньою жертвою.

Ітак, коли тато робив сексульні дії щодо мене, в більшості випадків з мого боку не було супротиву. Мені могло бути не зовсім комфортно, чи міг заважати запах від нього, але не було думки, навички, розуміння, що потрібно пручатися цьому. Навпаки. Пам’ятаю, якогось разу, коли він торкався моїх інтимних місць, я почала торкатися його. Мені було напевно десь 7 років на той момент. В моєму розумінні тоді це було так, що якщо він торкається до мене, значить мені можна торкатися так само до нього. В мене не було сексуального збудження чи чогось такого, просто дослідницький інтерес. І от коли я це зробила, він наче злякався чи збентежився, не знаю, тоді він зупинив мої дії, відштовхнув.

Ще я пам’ятаю випадок, коли він сказав мені щось таке, не пам’ятаю конкретно як це звучало, але це був сигнал що зараз будуть ті самі дії. “Роздягайся” чи щось таке. І того разу я не те що хотіла пручатися, чи була проти, чи могла протистояти йому, ні - була така ситуація, що я в той момент була вдягнула в самі штанці і на мені не було трусиків. І мені було дуже соромно і ніяково саме через це, що я без трусів, і що він може це побачити і з цього насміхатися або сваритися, не знаю чому. Абсурдно. Мені було 8 чи 9 років. Та мені було соромно, ніяково, незручно, здавалося ненормальним не те що тато збирається робити зі мною дії інтимного характеру, а те, що на мені нема трусів.

Тоді я йому відмовила. Сказала щось на кшталт “не хочу”. Тоді він насварився на мене, що я погана дівчинка і тд. І я піддалась, сказала “ну ладно”, роздягнулась, лягла, і тд. Він зробив свою справу. Після цього пам’ятаю, що він більше до мене не торкався, нічого такого не пропонував і тд.

Хоча всі такі дії відбувалися в супроводі заборон розголошення типу “нікому не кажи, бо вб’ю”, і відбувалися без свідків, тобто щоб ніхто не бачив і не знав, мені на той час сприймалося це нормальним, що тато має право таке робити і так говорити і що його потрібно слухатися. В мене не було іншої реальності, іншої норми.

До тата і тоді і надалі я відносилась з любов’ю, ніжністю, повагою, я продовжувала тягнутися до нього, з дитинства і до самої дорослості, аж поки не створила свою сім’ю. Я остерігалась його лише в періоди коли він проявляв агресію, сварився чи міг вдарити, та намагалась якомога швидше налагодити хороший емоційний зв'язок, виправити його настрій, поводитися слухняно, робити те що для нього важливо забігаючи наперед, тощо.

Пам’ятаю, що в якийсь період дитинства, десь в 10 років, чомусь якийсь час в мене був нав’язливий страх про те, що одна з моїх старших сестер може завагітніти від тата. Я не пам’ятаю, що я тоді знала про вагітність і всю цю фізіологію. І я не пам’ятаю, щоб я бачила що небудь-таке в той час. Але чітко пам’ятаю ці думки.

В підлітковому віці якийсь час моє ліжко було в кімнаті батьків. Вночі коли перевіряли, чи я сплю, я вдавала, що сплю, бо якщо я не спала, на мене сердились. Якісь рази я чула, як тато вмовляв маму на інтим, а вона все відмовлялася, говорячи, що її щось болить. Тоді вже я відчувала якесь збудження, і мені хотілося, щоб він торкався до мене, навіть подумки мріяла про це. Водночас було гидко від цих бажань, і було гидко від того, що він, не зважаючи на мамине небажання і її агрументи, що її болить, наполягав і брав її силою.

Мої брати старші за мене, і вони одружилися, коли я була ще дитиною та підлітком. Якийсь час було, що жили з своїми сім'ями поруч. Пам’ятаю, що з боку невісток були скарги, що наш тато до них чіплявся. Вся родина дружньо виставила невісток фантазерками і брехухами. До них вічно якесь негативне ставлення було. Всі захищали батька і ненавиділи їх. Гидко від цього, і від того, що я, тоді ще дитина, підхопила цю хвилю негативу.

Ітак, в 18 років я одружилась. Зі своїм чоловіком почала зустрічатися в 17.

Інколи я ночувала з чоловіком. Коли в нас стався перший секс, я про це якось сказала татові, для мене це здавалося нормальним, оскільки він як мені здавалося вибудовував зі мною дружні, близькі, відверті стосунки, з свого боку міг поділитися якимись інтимними думками чи розповісти відверту історію (тоді я думала це гарні дружні стосунки, це тільки зараз розумію, що це було гидко, недоречно, і як мінімум це було психологічним інцестом), і коли я йому це сказала, він відреагував агресивно і сказав що не хоче цього чути.

На той час я вважала що в сім’ї до мене всі ставляться погано, крім тата, і навіть ще кілька років цей фльор зберігався, і навіть пам’ятаю, що в якійсь розмові зі знайомим поділилась чимось на кшталт “тато єдина нормальна людина в моїй сім’ї”, і можливо це навіть було після того, як я вже обговорила з сестрами історію про сексуальне розбещення, і вже якийсь час не спілкувалась з батьками. Це не вкладається в голові.

4

Мій чоловік ще коли зустрічався зі мною, говорив що любить і тд. Для мене коли в нас почався секс це було чимось серйозним. Я чекала від нього на 18-ліття пропозиції, і розраховувала, що ми влітку одружимось. Він подарував мені кільце на 18, та пропозицію я з нього наче витягувала. Коли дійшов час до того щоб подавати заяву на одруження, чоловік почав говорити щось таке, типу давай трохи відкладемо і тд. Для мене це означало, що він не хоче зі мною одружуватися. Це був розпач для мене. Для мене велике значення мало визнання як жінки, і те що зі мною чоловік зустрічається і хоче бути - але тоді виникли сумніви чи хоче. Точніше, сумніви чи хоче виникли ще раніше, коли він переїхав з того міста, де я вчилась, він працював і ми зустрічались, але він після переїзду продовжив зі мною спілкування по телефону і час від часу зустрічався. Я готова була переїхати й вийти заміж та жити з ним. Ітак, коли він запропонував відкласти одруження я запанікувала, в сльозах розповіла татові. Тато сказав що якщо чоловік не одружиться, він його посадить за розбещення через те що в чоловіка був зі мною секс до повноліття. Я тоді налякалась, я не знала, чи тато має право і можливість це зробити, я водночас сердилась, бо пам'ятала і татові розпусні дії щодо мене в дитинстві, та зі злістю думала що це його посадити треба, і боялась сорому який буде, якщо мого нареченого посадять, перед суспільством взагалі, знайомими, сусідами, родичами, і що це буде предатєльство чоловіка з мого боку. Я в паніці переказала це чоловікові. Він погодився не відкладати одруження. Він говорив що наче не збирався відмовлятися одружуватися, просто пропонував відкласти до більш вдалого моменту… Але в мене назавжди залишилася думка, що він не хотів зі мною одружуватися.

Надалі, коли я одружилася і переїхала до чоловіка, я ще намагалася підтримувати стосунки з батьками, дзвонила регулярно до мами, бо так треба, до тата, бо хотіла теплого зв’язку і підтримки, приїздила в гості. Я не бачила від них до мене прийняття, тепла, розуміння. Та все ще намагалася бути достатньо хорошою, щоб вони мене визнали, а от коли я опинилася на мілині - вже побоялась з’являтися на очі, ну і припинила спілкування, як я розповіла раніше.

Я намагаюся бути хорошою мамою, відповідальною і турботливою. Мені справді не вистачало підтримки родини, я з болем дивилась на сім’ї, в яких дорослі діти з батьками на зв’язку і є взаємодопомога. Але я не могла це відтворити в своїй родині. Я не реалізувалась професійно, і по суті я досі просто мама та домогосподарка, я залежу фінансово від чоловіка, в мене мало енергії, я ледве стягую базове виживання і не знаю на що спертися для того, щоб жити. Навіть думаючи про бажання жити повніше, цікавіше, сенсовіше, дати дітям краще життя, я дивлюся на себе критично, буцім то я забагато хочу і не ціную просте нормальне життя, яке вже маю.

Мені складно довіряти людям. Я дуже насторожена щодо чоловіків, в плані того, що вони можуть бути потенційно небезпечними для дітей, до в першу чергу мого тата, і я ніколи не залишала з ним дітей, до дядьків, вчителів, тренерів, навіть до самого чоловіка. Та і взагалі до людей, і в тому числі бабусь, тіток, вчительок. Я дуже тонко відчуваю, коли щось не так. Я хочу щоб мої діти були у безпеці і ніколи не пережили того, що я. Мені здається, що зараз я мямлю, виправдовуюся, намагаюся здаватися хорошою, чи щось таке.

Я не реалізувалась ні в чому, крім материнства. Та й те, яка я мама, те, що я зробила для дітей, це не абищо, не щось неймовірне. Чула критику до себе як мами, що я нічого не зробила для дітей, що я безвідповідальна з боку свекрухи, що я прикриваюся дітьми з боку чоловіка. Це він говорив десь рік-два тому, зараз наче добре відноситься.

Не знаю чим завершити цю історію.

Я сама боюся, що не дам, не даю дітям такого як треба дитинства, бази, підтримки. Що як би я не старалася, це не те, не достатньо. Не знаю. Що це не має значення.

Багато всього. Боюся що мене засудять за те що я звела своє життя тільки до ролі матері, і я не така вже й хороша мама, а погана, і при цьому ще залишаюся людиною, яка шукає себе, яка намагається, сподівається і думає що от-от у всьому розбереться і знайде рішення, але в якої нічого путнього не виходить досі. Хоча яке це має значення.

Я написала так багато, і я не відчуваю, щоб сталося те, що хотілося б - щоб склався якийсь пазл, розуміння, щось таке.
Думала, що мені потрібно було це виговорити. Бути чесною з собою в тому що це було в моїх переживаннях не так, як я це витягнула спочатку. Я не почувалася жертвою сексуального розбещення там, де я знала що я жертва і маю право так почуватися і отримати співчуття - але це суттєво, я не відчувала, я тільки знала і ніби як використовувала це. Можливо я б не заговорила, якби справді відчувала.

Я досі не відчуваю так: що якщо мій батько мене в дитинстві сексуально розбещував, значить я заслуговую на жалість до себе і якісь привілеї. Ні, я так не відчуваю. Я знаю, що так цю історію можуть сприймати або не сприймати інші

5

Що я переживала, відчувала, з чим маю контакт насправді - назву кілька речей. Тоді - сором за те, що я того разу була без трусів і через це соромилася піддатися татовим розпусним діям. Абсурдність - що мені було ніяково і здавалось ненормальмим те, що я в штанцях без трусів, а не те, що мене чіпає мій тато. Тоді - страх, що через цей сором я його розізлю і через це я буду для нього поганою дівчинкою і він не любитиме мене. Зараз - злість, що він взагалі дозволив собі таке робити, щоб я так почувалась.

Над цією ситуацією щодо того, що я розповідаю цю історію і можливу реакцію - страхи що мене зрозуміють не так, не з делікатним і розуміючим відношенням до моїх почуттів, переживань, до того рівня усвідомлення, на якому я зараз знаходжуся, і що до мене відчують огиду і проігнорують. І потреба щоб таки зрозуміли з повагою, з визнанням мене людиною, нормальною, живою, щонайменше чесною перед собою на теперішній момент.

Дякую за увагу.