Постійні непорозуміння з чоловіком, коли приходить його дочка

Краща відповідь

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 27.11.2025 13:20

Ви пишете "як я не стараюся не вибирати чоловіка, який не буде ображати і буду стриманим, але виходить навпаки. Наче інша версію мого батька".
Насправді, все дуже закономірно. Адже, батько - це дуже значима людина для дитини і, до того, перший чоловік в житті дівчинки. Тому поведінковий "портрет" батька підсвідомо "записується, як еталон чоловіка в дорослому житті.
А коли дівчинка дорослішає, вона навіть не розуміє, чому життя "притягує" до неї чоловіків, схожих на батька.
І всі її зусилля, спрямовані на зміну "портрета" чоловіка залишаються марними до тих пір, поки не відбудеться повний "перезапис" от тих самих дитячих програм. На превеликий жаль, просто усвідомлення причини проблеми, не може в повній мірі змінити ситуацію. Адже - це рівень рефлексів, які лише нашими намірами не змінюється.

Валентина Михайловна Жемчужникова психолог

Київ · 24.11.2025 11:20

Предположу, что у мужчины какие-то страхи, вина перед дочерью. Но разобраться в этом во взрослому не получается и вымещается способом попроще - найти виноватого и выплеснуть агрессию, то есть на вас.
Какие у вас отношения в целом с мужчиной?
Насколько мужчина способе разговаривать и обсуждать проблемы?
Всегда ли были такие претензии относительно его дочери?
Какие отношения у него с его бывшей женой, мамой дочери?
Какие отношения с его дочерью?
Обсуждали ли вы с мужчиной, что конкретно он хочет от вас по отношению к его дочери, как он видит ваше совместное время, о чем он переживает?
9 лет все же не такой маленький возраст и ребенок вполне способен говорит, что ему нравится, что он хочет, что не устраивает. А по тексту ощущение, что речь про грудничка, который сам ничего не может и родитель должен следить каждую минуту за ним.

Підтримали: 1

Анна Автонділова

Валентина Михайловна Жемчужникова психолог

Київ · 24.11.2025 11:42

Что значит страх, что отберут его роль мужчины в семье?
Как бы вы хотели, чтобы происходило общение с девочкой? Ваше с ней, ее пребывание у вас дома?
Какие у вас были сложности, спорные моменты и как вы решили их? Вы написали, что было много спорных моментов с мужчиной

Валентина Михайловна Жемчужникова психолог

Київ · 24.11.2025 12:30

Мама мужа командует им?
Интересно, что при этом муж ожидает, что и дочка будет как дрессированный тюлень, который во всем ему подчиняется.
Как именно вам удалось научиться обсуждать проблемы с мужчиной и решать спорные моменты?
И как думаете, почему в теме с его дочерью так не выходит?
Как вы реагируете на то, что мужчина предъявляет вам претензии?
Вы писали, что хотите уйти от мужчины. Вы в лоб ему говорили, что данная ситуация с дочерью, точнее с его реакций на ее пребывание у вас ставит ваши отношения под угрозу и вы не готовы дальше это терпеть?
Насколько в целом мужчина осознает, что это не просто ваше недовольство, а уже то состояние, где терпение заканчивается?

Анна Автонділова психолог

Київ · 24.11.2025 12:47

Доброго дня, Марина!
З усього, що ви описуєте, видно те, що ви намагаєтеся вирішити проблему, яка не створена вами і не може бути вирішена вашою поведінкою. Ваш чоловік не справляється з власною тривогою, напругою та провиною, і замість того, щоб взятися за свою частину, він постійно призначає вас відповідальною за його стан. Ви вже живете в системі, де ви маєте заспокоїти, згладити і відпрацювати те, що не належить вам.
Ваші спроби догодити працюють проти вас, тому що вони закріплюють його інфантильну позицію. Він отримує підтвердження, що його напруження має обслуговуватися вами. Тому претензії не закінчуються, тому що їхня функція не в тому, щоб вирішити щось, а в тому, щоб зняти його внутрішню напругу. А ви в цій схемі зручний приймач.
Його неможливість бути і партнером, і батьком одночасно, - це його межа, а не ваша відповідальність. Але саме ви несете наслідки - напруга, контроль, звинувачення, провина, постійне коригування себе. І головне - відчуття, що ви втратили себе в цій динаміці.
Ваше бажання піти виникає не випадково - це природна реакція людини, яка тривалий час утримувала на собі те, що їй не належить. Коли ви намагаєтесь компенсувати його напруження, підлаштовуватись під кожен новий запит і вирівнювати ситуацію замість нього, ви фактично підтримуєте ту динаміку, яка вас же і виснажує. Доки ви залишаєтесь у ролі, що стабілізує його внутрішній хаос, у нього немає потреби змінювати спосіб поведінки, бо система продовжує працювати за старим сценарієм.
Питання в тому, чи готові ви перестати підлаштовуватися під людину, яку неможливо задовольнити.

Підтримали: 2

Наталия Горская Володимир Анатолійович Тарасенко

Наталия Горская психолог

Київ · 24.11.2025 16:45

Марина, дві людини в стосунках мають однакові відповідальності.
Чи сприймає ваш чоловік Вас як окрему особистіть, яка не має відповідати його очікуванням?

Важливо мати спільні домовленості щодо "стратегії " спілкування з дитиною (наприклад, що тільки тато має вирішувати, що можна, а що ні, або в певних сферах і Ви можете вирішити, або якась інша закономірність), а вже "тактичні" нюанси вирішувати по ситуації.
При цьому важливо, щоб не намагатись "вгадати" як він хоче, а висловлювати власну думку.
Ви двоє дорослих людей, які мають можливість домовитись "на березі " про головне, про все, що вважає важливим кожен з вас.
Ви пишете, що до дівчинки ставитесь добре. Чи маєте досвід спілкування з дітьми такого віку? Хто відповідає за те, чим зайнята дитина, поки вона в вашому домі? Дівчинка сама пропонує пограти в щось, або поробити щось разом?

Чи показує тато приклад "якісного спілкування" з дитиною, який можна було б взяти за зразок, або ж тільки від Вас вимагає "якості "? Адже якщо дівчинка буває не часто, а тато в цей час ремонтує авто, то, можливо, він не дуже сам намагається бути поруч з донькою?

Підтримали: 1

Володимир Анатолійович Тарасенко

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 24.11.2025 16:55

Доброго вечора Марино!
Вцілому, згодна з колегами.
Та, як на мене, розглядати ситуацію лише з позиції аналізу поведінки Вашого чоловіка - не допоможе вирішити повністю саму проблему. Чому?
Я завжди виходжу з того, що чоловік та дружина приймають вдвох участь у всіх процесах. Тобто, все в парі має свої правила та закони, які розподіляються прямо пропорційно на двох.
І якщо Ви зустріли саме такого чоловіка, він Вам для чогось потрібний, бо "віддзеркалює" якесь питання в глибині, яке Ви в собі не бачите.
Стосунки - це як качелі. Якщо в одному чогось дуже багато, в іншому того ж самого будет дуже мало. От Ви пишете, що чоловік надміру тривожний. А як Ви реагуєте, зазвичай, та себе поводите у ситуаціях, які Вас дуже хвилюють?
Коли чоловік ставиться до Вас несправедливо, робить постійні зауваження, докоряє та незаслужено звинувачує, як в таких ситуаціях Ви реагуєте? Чи просто чекаєте слушного моменту, щоб без сторонніх поговорити?

Відредаговано автором 24-11-2025 17:00:06

Підтримали: 1

Володимир Анатолійович Тарасенко

Володимир Анатолійович Тарасенко психолог

Львів · 24.11.2025 17:24

Доброго дня, Марино!

цитата:

Я хочу піти від чоловіка.

Таке бажання виникає, коли суттєві потреби не задовольняються. Коли людина втомилась настільки, що втратила віру у можливі позитивні зміни. Очевидно, це усе притаманно вашій ситуації. Чи не так?
А тепер у мне до вас несподіване запитання - якими своїми діями ви сприяли своєму власному розчаруванню? Сприяли, мабуть, несвідомо, адже діяли за мотивом ДОГОДИТИ чоловіку, обслуговуючи його тривожні прояви.
От скажіть, що спонукає вас до реалізації саме такої моделі поведінки? Можливо, звичка з дитинтства задовольняти неврівноваженність когось з батьків?
Можливо, набутий досвід у більш пізньому віці?

Зрештою, що станеться, якщо ви зміните підхід, одного разу заявивши напряму, як ви сприймаєте нервову метушню чоловіка, як вона вас виснажує і полишає впененості у стосунках з ним? Йдеться не про звинувачення(!) Мова про ваші почуття, що спричинені його поведінкою.

Цікаве загалом питання - ЧОМУ ви не орієнтуєтесь на себе? На власні думки і переконання у ставленні до його дочки?
Чому втрачаєте себе, йдучі "флюгером" за його вимогами, наріканнями і тому подібним?

Оксана Юрьевна Селезнева психолог

м Кам'янське · 24.11.2025 22:37

Все, що ви описуєте, дуже схоже на « відігравання» вашим чоловіком свого дитячого досвіду, своєї дитячої травми. Кожен приїзд доньки- то тригер, який запускає певний сценарій, в якому кожен з вас грає свою роль.
Як думаєте, яку граєте ви? А ваш чоловік?
Вся ця гра- це його спроба розірвати травматичне коло, знайти рішення своєї дитячої проблеми . Але, на жаль, самостійно це зробити майже не можливо. Тому, ви не можете вирішити з ним питання, щоб він міг одночасно бути й чоловіком й батьком . Бо, коли він батько- він не ваш чоловік ( психологічно), він хтось інший ( на кого в своїй родині він стає схожим?).

Страх, що їм будуть керувати, та страх втратити « чоловічу роль «, схильність до психічного тиску та контролю, говорить про достатньо великий рівень травматизаціі, який бажано @ проробляти» в кабінеті психолога, а не на власній родині.
Тому дуже раджу звернутися в першу чергу вашому чоловіку до фахівця. Вам теж не завадить, бо 4 роки ви теж задіяні в головному складі цього спектаклю.

Підтримали: 1

Володимир Анатолійович Тарасенко

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 25.11.2025 04:51

Дякую за доповнення.
Ви пишете "я не люблю конфлікти і не починаю конфронтацію з людьми навіть з близькими, але можу різко реагувати..."
Певне, дуже мало більш глибокої інформації, але можу припустити, що може бути в наявності елемент витіснення, придушення почуттів, що і викликає різкі неочікувані реакції. Адже, як би ми не намагалися контролювати себе на рівні свідомості, підсвідомість все одно керує нами на рівні рефлексів.
Власне, саме це я мала на увазі, коли писала свої перші припущення щодо "дзеркальності". Вміння себе стримувати - це найкращий різновид самоконтролю. Але чоловіки реагують не стільки на зовнішню поведінку жінки, скільки на її внутрішній стан. І от тут з'являється більше питань щодо днів, коли присутня дитина.
Певне, можна припустити, що спершу була підвищена тривожність чоловіка, а вже потім Ваша внутрішня напруга, але...
Чоловік та дружина, як Ви вже і самі розумієте - це єдина система. Тому, знову ж таки, можу припустити, що не лише тривожність чоловіка "родом з дитинства", але і Ваше несвідоме намагання придавати чи витіснити емоції та почуття також має більш глибоке коріння, аніж теперішня ситуація.
Тому, я не думаю, що розлучення з чоловіком може буде гарним рішенням, що дозволить почуватися більш щасливо. Адже, все що ми недовирішуємо в одних стосунках автоматично перетікає в інші.
Чи мали Ви можливість в дитинстві відкрито проявляти свої почуття та емоції?

Володимир Анатолійович Тарасенко психолог

Львів · 25.11.2025 10:01

Вітаю!

цитата:

дитячий досвід задовольняти емоційного тата, який при будь-якому прояві емоцій і непокори хапався за ремінь, хоча я завжди була і слухняна і відмінниця і за молодшою сестрою слідувала з 6 років, в також бажання догодити контролюючій і емоційно незрілій холодній матері.

Наскільки я розумію, тоді, в дитинтсві була закладена ПОТРЕБА ослуговувати не свої емоційні потреби, аби зберегти себе і не втратити контакт з батьками. Вона сидитить дуже глибоко і просто так вольовим зусиллям навряд чи її можна позбутись. І от уявімо, чоловік почав працювати з психологом, в нього поступово відбувається трансофрмація, але вона, безперечно, буде розтягнутою у часі. У зв'язку з цим питання, що буде з вашою ПОТРЕБОЮ?
До того, чоловікові докори в один момент не припиняться, ви все ще почуєте на свою адресу

цитата:

холодна сучка, яка його насправді ніколи не любила і невдячна і далі по тексту.

. Трохи згодом запізнілі вибачення і так далі...

У вас є коротка відповідь - чому, зважаючи на усі складнощі і невдоволення, ви не йдете від нього?
На що сподіваєтесь?

Якщо правду кажуть, що життя людини - це наслідки великої кількості рішень, яка людина приймала і приймає. Тож на яких бажаннях і міркуваннях базуються ваші теперішні рішення, в тому числі й ті, що мають форму відмови від рішень?

Оксана Юрьевна Селезнева психолог

м Кам'янське · 25.11.2025 11:21

«Згодна- він асоціює свою дочку із собою маленьким. Хоча це не так, вони абсолютно різні люди»
Це для вас- вони різні, а для його психіки донька- обʼєкт переносу. Тому, я вас й запитала, про ваші з ним ролі: хто ви, коли є дитина, а хто він?

«Він категорично відмовляється працювати сам, бо типу він все і сам добре знає …»
Те, що він сам все знає, він намагається виправити? Чи щось з цим зробити? Може, його все влаштовує й змінювати щось в собі він не збирається? Бо, є ж ви, котра во всьому винна й котра повинна змінитися.

«…і йому не треба психолог в нього великий життєвий досвід.»
Якраз з таким @ життєвим досвідом « йому й потрібно до психолога.

«…після останнього скандалу, я поставила питання ребром, що ми маємо спробувати сімейну терапію, якщо він хоче врятувати стосунки..»
Якщо він сам не усвідомлює необхідність змін, то користь від сімейної терапії буде сумнівною. До того, це він зробить під тиском, тому буде мати великий внутрішній супротив

«…подивимося на скільки тебе вистачить цього разу..»
Ви писали, що маєте замало терпіння?
Треба ще більше стримувати себе?
Може, навпаки, навчитися дозволяти собі відчувати й виражати те, що відбувається? Дозволити собі позбутися настанов, які вам заважають бути щасливою, а змушують терпіти, бо заради любові треба ж терпіти?

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 25.11.2025 11:27

Я вам дуже вдячна за відвертість.
Думаю, що мої припущення виявилися вірними і Ваш чоловік, як це не дивно, саме так реагує на Вас, коли приїздить його дочка, що у Вас на рівні підсвідомості запускаються певні процеси. Про які Ви навіть не здогадуєтеся, але, на які, знову ж таки, швидше за все, несвідомо реагує Ваш чоловік.
Справа в тому, що нам лише здається, що ми можемо себе виховати і змінити на рівні контролю, тобто, свідомості, але... Нами керують наші підсвідомі установки і ті самі почуття та емоції, які "застрягли" як травми ще з дитинства.
Я впевнена, що Ви докладаєте не аби яких зусиль, щоб змінитися і змінити ситуацію, і все ж... Якщо б так легко було позбутися дитячих травм, нам би не знадобилося на це витрачати, інколи, ціле життя. Підсвідомість живе сама по собі, а ми - самі по собі. І єдиний шлях пришвидшити трансформації - це серйозні зміни на рівні тих установок, та тих поведінкових моделей, які заклалися в дитинстві. А для цього потрібно "зустрітися" зі своїм дитинством, що можливе лише на підсвідомому рівні.
Я можу, знову ж таки, лише припускати, та, як на мене, може бути приблизно такий механізм "включення" чоловіка.
Своєю присутністю, швидше за все, дитина запускає Вашу дитячу програму, коли Ви змушені були придушувати свої емоції. А це створювало величезну непроявлену психологічну напругу ( страх, образи, придушений гнів, роздратування тощо). І саме на цей непроявлений стан і може реагувати Ваш чоловік. Тобто, щоб ситуацію змінити кардинально, його все ж необхідно пропрацювати у психотерапії. Адже, доступу у нас самих до рівня підсвідомості просто немає, як це не прикро.
І ще. Певне, зрозуміти, що саме відбувається з чоловіком - необхідно. Але ж ми жодну людину не зможемо змінити без її волі. Окрім того, сім'я - це певний полігон для серйозної роботи над собою і щастя отримують лише ті, які стають господарями свого життя і завжди починають з себе. Бо це система взаємозаміщення і взаємозміни. Тому я завжди раджу не робити поспішних висновків і руйнувати сім'ї. Бо руйнувати - не будувати. Адже, все одно проблема залишиться навіть, якщо чоловіка не буде поруч. А от те, що з чоловіком почнуться зміни, якщо глибинні трансформації відбуваються з жінкою - це однозначно.

Відредаговано автором 25-11-2025 11:38:57

Валентина Михайловна Жемчужникова психолог

Київ · 25.11.2025 15:12

цитата:

хоча одразу починає підвищувати голос і кричати, що я не ввічливо йому щось кажу, або не тим тоном чи не з тим виразом обличчя і якою реакції я очікую від нього. Що це я весь час лажаю, а він все робить правильно. Що я йому не принесла нічого, крім стресу і нещастя і я взагалі зіпсований товар і всі проблеми від моєї емоційності і що я нестабільна і хвора взагалі, і син в мене негідник, який мене і його не поважає і вся сімʼя ідіоти і він їх всіх терпіти не може. Я часто реагую сльозами, кажучи, що все дістало я йду, кілька разів збирала речі. Потім він зупиняє мене, вибачається, що це все просто для нього великий стрес. Ми все подолаємо. Всі сімʼї мають непорозуміння. І як як так можу його викидати на смітник, і що я холодна сучка, яка його насправді ніколи не любила і невдячна і далі по тексту.

И получается совсем другая картина.
У меня была мысль про то, что решение спорных вопросов происходит ценой вашего терпения и того, что вы закрываете на много глаза. И вот вы, по сути, подтвердили только что этими словами мое предположение.
Мужчина позволяет себе оскорблять вас, говорить гадости. И тут не про дочь уже речь, а про то, что он в целом, похоже, груб и не сдержан. И что ваши проблемы, которые вам удалось проговорить, решались за ваш счет - вы терпите, оправдываете его, жалеете. Но какой ценой? Тем, что рано или поздно вас все достанет и вы устанете от такого отношения мужчины.
Тут тема ваших личных границ, которые не удается отстоять. И в целом, выбор мужчины, который позволяет себе так высказываться про вас. Это грустно