Хочу спілкуватись, але боюся

Ваше состояние понятно. Внутри вас— потребность: быть с кем-то рядом, говорить, делиться А снаружи — напряжение, скованность, хочется закрыться, спрятаться.
Часто такие состояния сопровождаются внутренним конфликтом: «Мне одиноко — но я не могу сблизиться», «Я хочу, чтобы кто-то был рядом — но не знаю, как быть с этим рядом».
Такое ощущение — не редкость. Часто причина— внутри, в тех переживаниях, которые до сих пор не завершены и продолжают влиять на способность к близости. Обычно за этим стоит прошлый опыт, в котором близость когда-то обернулась болью.
Внутри вас живут установки:
— «Меня не выбирают», Я не интересна». «Если я откроюсь, меня отвергнут». Иногда они не звучат словами. Это может быть просто ощущение: как только я ближе — что-то не так или, — мне лучше быть наблюдателем, чем участником.
Что в этой ситуации можно сделать самостоятельно?
Первый шаг — не торопиться себя «исправлять».
Попробуйте мягко наблюдать за собой в моменты, когда рядом другие.
Что чувствуете телом?
В какие моменты хочется спрятаться?
Где возникает напряжение, а где — ощущается тепло?
Второй шаг. Представьте самый плохой сценарий
Проиграйте в голове худшие сценарии развития разговора с другим человеком. Что может произойти ужасного? Собеседник плохо о вас подумает, не захочет продолжать разговор? Потом задумайтесь, насколько это может повлиять на вашу жизнь. Скорее всего, это не перевернет вашу жизнь с ног на голову, не заставит вас сменить работу, место учебы или уехать в другой город.
В таком случае не стоит придавать этому большое значение, а ваш собеседник и не вспомнит о неудачном разговоре уже на следующий день.
Третий шаг. Репетируйте перед тем, как заговорить с человеком
Если вам предстоит разговор с человеком или новое знакомство, то продумайте заранее свою речь. Можно записать отдельные фразы, составить вопросы и шутки. Затем порепетируйте перед зеркалом, обращайте внимание на свою мимику и позы. Старайтесь не зажиматься, будьте открытой и уверенной в себе.
И, наконец, не бойтесь выглядеть глупо
Многие этого боятся. Но в этом нет ничего страшного. Сделайте специально абсурдную вещь на ваш взгляд. Например, наденьте разные носки. Как только вы это сделаете, вы поймете, что ничего страшного не случилось. А собеседник может даже и не заменить, что что-то пошло не так.

Відредаговано автором 14-11-2025 03:51:41

Доброго ранку!

З одного боку мені сподобалась та людина, а з іншого з тими які мені подобаються спілкуватися страшно, бо боюся їм не сподобатись.

Напевно, ви прийшли у доросле життя з досить значними сумнівами у власній цінності. З причинами варто розбиратись і досліджувати їх. Наприклад, встановити наближене до об'єктивного ставлення батьків до вас у дитинстві. До речі, яким воно було тоді? Що ви чули на свою адресу? Чи відчували щиру увагу до себе, турботу, підтримку, любов?

я звичайна дівчина. У мені немає нічого ні супер привабливого, але і немає чогось потворного. Я займаюсь звичайним справами в живу звичайне життя, чому ж тоді я так боюсь не сподобатись?

Ймовірно спрацьовує ваша уява, що одразу малює картинки з минулого, де був негативний досвід відторгнення. З цим відторгненням пов'язані неприємні вам почуття. І у теперішній ситуації психіка намагається захистити вас від болю.

чому ж тоді я так боюсь не сподобатись?

Спробуйте дати хоча б 3-5 власних варіантів відповіді на це питання.
А ще навести 3-5 варіантів наслідків - от не сподобалась і що далі?..

Я не очікую тут знайти допомогу на все життя, може якісь тимчасові поради, як це мені почати змінювати

Слушні пропозиції з цього приводу висловила Ірина Костянтинівна.
Від мене рекомендація - знайти бюджетного психолога, волонтера і почати з ним взаємодію. Завали минулого потрібно розбирати, аби рухатись вперед.
Також варто пошукати поблизу групу психологічної підтримки. Її відвідування суттєво пришвидшує процес набуття упевненості в собі(!)

Доброго дня.

Отже, проблема у мене заключається в тому що, я хочу спілкуватися дуже навіть. У житті дуже важко говорити мені відкрито, тому і знайомитись важко

Так може бути, коли людина не має позитивного досвіду спілкування, а має якийсь свід досвід. З яким потрібно розбиратися індивідуально.

На повноцінного психотерапевта поки наважитись не можу, хоча психолог радив. 6 років тому був негативний досвід з тих пір мене ніби відвертає від того щоб відкриватися комусь.

З психотерапевтом ви потрапили саме у підтвердження свого досвіду. Але це не значить, що варто опускати руки, необхідно шукати свого спеціалиста, з яким ви будете почуватися у безпеці та зможете почати відкриватися. Це важливо для встановлення дружніх контактів між людьми.
От же ви написали на цей сайт. Як вам було вступати у контакт з психологами?

Доброго дня, дуже Вам співчуваю щодо соціальної тривожності. Схоже, що стосунки лякають можливим відкиданням, і в своїй основі це абсолютно нормальний людський страх. Він долається різноманітним досвідом дружніх, романтичних, ділових стосунків, але іноді дуже важко розпочати набуття цього досвіду.
Мені шкода, що Ви маєте неприємні спогади про психотерапію; в нормі це дійсно хороший інструмент подолання соціальних страхів через досвід приймаючих стосунків і усвідомлення коренів своєї тривожності. Якщо поки є відторгнення індивідуальної терапії, можна спробувати знизити соціальну тривожність в психотерапевтичних групах підтримки, де учасники діляться чимось, що болить. В такому середовищі Ви можете тренуватись говорити відкрито настільки, наскільки Вам комфортно, мати підтримку від інших учасників, отримувати і надавати зворотній зв'язок людям, які також відкриваються перед Вами. Якщо відчуваєте, що ця ідея лякає, можна почати із безкоштовних онлайн груп підтримки, де учасники просто вітаються і виконують техніки з психологічної регуляції разом.
Щасти Вам!