Відносини чоловіка і моїх батьків

Доброго вечора!

Як мені реагувати на такі ситуації, можливо я перебільшую і занадто зациклююся на цьому? Може треба спокійніше до цього відноситися? Як навчитися реагувати спокійно на це, бо чоловік своє відношення, я так розумію, що не змінить.

Відчувається, що ваші питання виникли на тлі неабияких переживань - і щодо

Мені образливо, що чоловік так ставиться до моїх батьків, адже я допомагаю його батькам завжди, залишаюся на господарстві коли вони хворіють, в якості водія завжди я

, і щодо

Мені вже не зручно перед батьками, бо щоразу я сама приїзжаю з дитиною.

На жаль, вам неприємно, що чоловік, ваш партнер, по життю поводить себе подібним чином. Цікаво, а як він ставиться до вас? Чи враховує ваші особисті бажання і потреби?

Можливо, ви раніше в нього питали, на чому грунтується його таке спеціфічне відношення?
Якою була його відповідь?

Як мені реагувати на такі ситуації, можливо я перебільшую і занадто зациклююся на цьому?

Звісно, доросла людина вільна сама вибудовувати власну лінію поведінки, проте ви ж не бачите причин, що пояснюють його байдужість до батьків. Можливо, вони є в чоловіка? Або ж він абсолютно не чуйна людина, геть не здатна на емпатію, як вважаєте?

Я навіть більше приймаю участі в житті чоловікових батьків ніж він сам.

Виходить, ви докладаєте зусиль і себе і за чоловіка, ніби намагаєтесь компенсувати брак уваги і поваги до батьків з боку чоловіка. Є таке? Поміркуйте, якщо зменшите свій внесок, що відчуєте? З чим стикнетесь на рівні власних емоцій?
В разі зменшення вашої активності, можливо, з'явиться шанс у чоловіка заповнити вивільнену нішу?

Може треба спокійніше до цього відноситися?

Спокійніше - це як? Змиритись і сказати собі, мовляв, мене це обходить?
З іншого боку навряд чи тиск чи умовляння принесуть бажаний результат. Скоріше, обернуться ще більшим супротивом.

А якщо він буде вітати ваших батьків не щиро? Ви будете таким розвитком подій задоволені, адже зовні все буде ніби гаразд.

Мені здається, якесь потенційне зрушення, можливо, лише формування грунту для нього відбудеться внаслідок розмови про ваші почуття. Якщо поділитесь з ним, без звинувачень, образ і тиску. Розкажете, як для вас важливо підтримувати справжні емоційно-родинні зв'язки і подивитесь на його реакцію...

Відредаговано автором 28-07-2025 19:07:10

А в мене буде почуття провини, що я могла, але не зробила.

Можливо, варто не звинувачувати себе так би мовити наперед, а спробувати відповідати щось на кшталт: "Я передам чоловіку ваше прохання, сама навряд чи зможу, бо зайнята" чи щось в такому дусі.

Якщо я відмовлюся від цього, то їм залишиться до чужих людей звертатися, або ж чекати поки син зверне на них увагу.

Тобто між ними якась прірва у розумінні і стосунках, а ви узяли на себе роль рятівника, бо дуже чуйна і відповідальна. Поки не переглянете свою роль, нічого не зміниться. Так, для вас це буде і незвично і важко, проте по-іншому камінь з місця не зрушити.

Мої потреби враховуються дуже рідко, пояснюючи тим, що він головний в сім'ї і що я багато чого не розумію і не знаю як правильно. Швидше я завжди підлаштовуюсь під все.

Чи усвідомлюєте ви, що така модель взаємин дуже далека від здорового партнерства? У вас більше залежності і підкорення. І тут я не закликаю вас до бунту. Спочатку варто визнати реальну ситуацію як вона є, усвідомити свої почуття і чесно зізнатись перед собою - чи хочу я, щоби так тривало і надалі? Якщо ні, тоді потрібно буде шукати методи і способи для бажаних змін...

Відредаговано автором 28-07-2025 21:21:18

Тут два момента, на которые нужно обратить внимание
1) Ваши отношения с мужем, в частности то, что как вы пишите, ваши потребности не учитываются. И тут важно разбираться в том, что вас не устраивает именно в отношениях с ним, без учета темы родителей.

2) Ваше слияние с родителями, когда вам стыдно, что им не помогает ваш муж и что вы считаете, что он должен это делать.
К сожалению, часто, создавая семью вдвоем, почему-то тянут в нее своих родителей. Но ни вы не должны помогать родителям мужа и дружить с ними, ни он вашим ничего не должен.
То, что вы зачем-то помогаете его родителям и многое делаете для них, предположу, что привычка быть удобной, угождать и свои потребности и желания тоже задвигать на задний план и не учитывать.

Вы с мужем оба в детской позиции - он почему-то считает, что ваши родители вам должны помогать, а вы считаете, что муж должен помогать родителям, плюс сами очень стараетесь. Как будто вы не два взрослых человека, создавших семью, а дети, которые вместе с родителями с двух сторон эту семью создали.

Вітаю.
Я розумію вас, це справді непросто. Піклуватися за своїми батьками, а тим більше за батьками чоловіка, це велика ресурсна робота. Ви берете на себе відповідальність за родинні зв’язки, а партнер цього не вважає своїм пріоритетом, ще й без підтримки. Це виснажує.
У таких ситуаціях важливо чітко розділяти:, що є вашою відповідальністю, а що його. Він дорослий і має сам вирішувати, чи вітати вашого батька, так само як і своїх. А в чому саме ви можете змінити свою поведінку, щоб не вигорати?
Подумайте, чи дозволяє ваша сімейна ситуація поступово передати йому частину функцій спілкування передусім як сину. Чи говорили ви йому напряму, що вам важко, що його слова вас деморалізують? Чи можна назвати це взаємоповагою у стосунках, якщо в родині є головний? Насправді це схоже більш на ієрархію.
Коли людина раз за разом демонструє, що не готова включатися це не зміниться тільки тому, що ви ще більше стараєтесь. Тому є сенс не чекати іншої реакції, а вибудовувати межі й у першу чергу дбати про себе. Не дозволяйте іншим повільно виснажувати вас до краплі.
Бажаю вам внутрішньої опори й душевних сил.

Доброе утро!

"Більш того, я так зрозуміла, що й телефонувати він теж не буде, бо вважає це непотрібним ( своїх батьків теж через раз вітає, батько його був в лікарні на день народження, і він йому не дзвонив)."
Смотрите - тут проблема глубже - у вашего мужа видимо больная тема родителей.
Скорее всего, у него очень специфические отношения со своими родителями.
Он от них дистанцировался максимально.
Чтож вы теперь хотите, чтоб он к вашим родителям приблизился? (когда у него со своими все запутано и напряженно)
Ну и плюс особенности характера - возможно он вообще, не любит когото поздравлять с праздниками (не только родственников) Не считает нужным, или еще по какимто своим причинам.
А вас он поздравляет с праздниками?

"Мені образливо, що чоловік так ставиться до моїх батьків, адже я допомагаю його батькам завжди, залишаюся на господарстві коли вони хворіють, в якості водія завжди я, коли потрібно їм кудись поїхати, і таких моментів дуже багато. "

Конечно вам обидно - так может, не надо так собой жертвовать во имя чего?
Раз ваш муж этого всего не ценит.
Может надо вспомнить про себя и свои силы?
Это все понятно - что вы хотите по нормальному - по людски - чтоб жить одной большой семьей, и чтоб все друг другу помогали и были благодарными - особенно ваш муж.
Но он, видимо считает по другому!
Может пора вспомнить, что его родители (какими б хорошими они людьми не были, и как бы вы к ним не привыкли уже) все таки это его родители - а не ваши!
У вас есть свои родители - может лучше больше приделять внимания своим родителям?
Может это будет справедливым?
И может не будет потом вам так обидно - за поведение мужа!
Не берите на себя все - а то ощущение - что вы уже мужскую роль взяли в вашей семье, именно мужа - а не жены - решать проблемы всех сразу.
Муж - то кто у вас? Вы или ваш мужчина? Вспомните про это, кто есть кто - в вашем союзе!
А ваш муж по каким то причинам прикрывается занятостью и работой - хотя большой вопрос, на самом деле ли он так занят делами - или это просто удобная для него отговорка - так кстати многие люди делают - чуть что - я занят у меня работа - очень удобно))

"Я навіть більше приймаю участі в житті чоловікових батьків ніж він сам. " - еще раз напоминаю - это его родители, а не ваши! Вы их жалеете понимаю. Но если будете играть роль мать Терезы - на всех сил просто не хватит!

"Мені вже не зручно перед батьками, бо щоразу я сама приїзжаю з дитиною. "
И вот этот момент - я думаю ваши родители - и так уже все понимают - просто молчат - чтоб вас не расстраивать.
Вам бы, со своими родителями откровенно поговорить - что вообще происходит - может они вам советы дадут важные.
Это при условии, если у вас с родителями доверительные отношение и нет токсичности.
Какие у вас отношения с вашими родителями в целом?

" Як навчитися реагувати спокійно на це, бо чоловік своє відношення, я так розумію, що не змінить." - спокойно врядли получится, если продолжите в том же духе действовать - будет только тяжелее, и обиднее.
Тут вам надо, менять вашу стратегию поведения кардинально - а именно возвращать вашему мужу - его же ответственность! И перестать его жалеть.
Скидывать с себя лишние (не ваши) обязанности, и не играть в семье - роль мужа.
А вспомнить что вы жена - а не муж.
Но это если вы захотите - так поступить!
Вы играете роль Спасателя - всех спасаете помогаете - но уже явно в ущерб себе.
Это уже к психологу - почему вам так важно быть в роли Спасателя - и жертвовать собой - тема не простая.

"Мої потреби враховуються дуже рідко, пояснюючи тим, що він головний в сім'ї і що я багато чого не розумію і не знаю як правильно. Швидше я завжди підлаштовуюсь під все.
А вот это, уже его манипуляция - на которую вы явно ведетесь и верите ему.
Но по факту то - все наоборот с вашего рассказа - многие дела в семье решаете вы - а он наоборот, уходит от своей мужской ответственности - прикрываясь мега занятостью.
Что конкретно для вас, и для вашей семьи делает вам муж? (только объективно перечислите)
И сравните со своими делами и увидите - что это только его желание, чтоб так было - что он главный в семье - и его ущемленное самолюбие конечно же - потому что реальность то другая. (и это его бесит - потому так рьяно реагирует)
Совет вам - найти семейного психолога и походить вместе с мужем (если он захочет)
И попутно найти личного психолога - уже для себя лично.
"А взагалі вцілому про відношення до батьків, то його дратує той факт, що мої батьки мали б мені допомагати фінансово, коли я була ще молодшою, і зараз теж ( хоча я так не вважаю і не потребую цієї допомоги) бо я у 18 років вже працювала і вчилася. І що їм ніби байдуже на мене, але це не так."
Тут еще, один его комплекс выскакивает - видимо он и финансово семью не вытягивает - отсюда и нервничает сильно.
Все мысли про работу и деньги у него.
Насчет ваших родителей спорно - может и есть доля правды в его словах (хоть вам это и неприятно)
"А в мене буде почуття провини, що я могла, але не зробила." - вот снова комплекс спасателя включился - это к психологу.