Не знаю чи залишатися за кордоном чи їхати додому

Добрий вечір! Дуже вдячна всім психологам за поради. Хотіла уточнити у своїй історії.Хотіла також відповісти на питання Володимира Анатолійовича.Ми з сім'єю жили раніше у місті Львові.Зараз ми приїхали до чоловіка .Чоловік сам виїхав 2 роки тому на роботу.Чоловік хотів,щоб ми до нього приїхали.Я працювала.Раптово помирає моя мама за трагічних обставин.Я дуже важко емоційно справлялась з втратою:була депресія, антидепресанти.Прийняли спільне рішення їхати до чоловіка.Двіччі я була у чоловіка і поверталися додому з сином.Чужа країна, менталітет,погода,сувора зима,втрата мами .Вже рік як я втрималась в цій країні .
Позиція мого чоловіка і моїх родичів-залишатися разом в цій країні.
Стосовно безпеки-ми живемо в місті Львові.
Син навчається на мові цієї країни,яка йому дається важко.Англійську мову тут гарно знають,плюс він давно навчається з репетитором.Місцеве населення нелегко підпускає до себе.Жителі надто розвинуті по місцевостях.Ми живемо в великому селі.Але по українських мірках це мале село.
Оцінка даної країни у нас всіх однакова-вона не підходить нам для постійного проживання, оскільки дуже відрізняється від України.Я згідна з Світланою Володимирівною,що ми сумуємо за старим життям,яке вже не повернути.І навіть коли я повернусь з сином нам не буде легко.У мене приватний великий будинок,територія.Я працювала в Україні адміністратором клініки.Я дуже любила свою роботу.І ще чому мені тут не дуже приємно,бо це не можливо тут влаштуватися на аналогічні посади,оскільки потрібно знати мову.Коли я не працюю мені важко,потрібне спілкування,я екстраверт.
Стосовно другої дитини-я б хотіла,оскільки одна в батьків була.
Чекаю на Ваші коментарі.
Дякую.

Велика вдячність від мене дорогим спеціалістам! Ви допомагаєте мені .Я і сама цікавлюсь психологією,читаю і слухаю.
Хотіла б відповісти Світлана Володимирівній.
Мій чоловік так само говорить,що треба прийняте те,що є зараз.Так,в не ідеальний країні живемо,але в безпеці,теплі і комфорті.Завдяки його роботі,ми маємо багато можливостей:продукти,техніка, подорожі на море.В Україні це давалося з важкістю. Чоловік говорить,що так,я маю можливість повернутись,але вдома він вважає,мені не буде просто .Він готовий прийняти мій вибір.Але я бачу як він за це переживає.Він не хоче,щоб ми їхали до України.Говорить, закінчиться війна,тоді всі разом поїдемо.Він всіляко старається мені допомогти.Чоловік також говорить,щоб я знайшла собі хоббі по душі,підтягнула англійську,якщо не хочу йти на курси вивчення місцевої мови(не хочеться туди ходити,не подобається формат,тим більше,що не планую тут залишатися).
Хочу відповісти Віталії Юріївній.Я не хочу йти в терапію,оскільки для мене більш дієвим є приймання ліків.Я багато прочитала про етапи горя після втрати мами,яка жила зі мною і ми були близькі (я розумію,що мабуть не сепаровані).На разі за 2 роки я знаходжусь на стадії прийняття.Так мої стадії змінювались,я верталась назад,багато плакала.Але я відчуваю,що не хочу копатися в цьому,оскільки це мені не на користь.Було почуття вини,питання що а якщо було б,а також постійне повернення,життя минулим.
Володимир Анатолійович.
Їхати до чоловіка я хотіла, оскільки мені важко було справлятися на той момент 1,5 роки тому. Чоловік не хоче переїздити в іншу країну,оскільки тут все налагоджено,у нього гарна робота,керівництво.В іншій європейській країні,ми дізналися,зарплати набагато нижчі і витрати вищі.Тому переїзд в іншу країну не є фінансово вигідним.
Стосовно роботи.Я моніторили ринок праці.Попит на мою посаду непоганий.Я маю побоювання,щоб не було як попереднього разу,коли я працювала,син був менший ,ми возилися щ ним разом з роботи додому,син боявся сам бути до вечора в будинку,і чекав мене на зупинці.Це не дуже хороші спогади.Плюс тоді у нього були домашні улюбленці:собака і кіт.

Син можливо б нічого не мав проти місцевої школи.Проблема в тому,він говорить,що він не розуміє про що вчать.А якщо розуміє,то говорить,що нудно,я це вже знаю,ми це вчили 3 роки тому.

Є люди,які мені також говорять,що це свого роду досвід для нас усіх.

Я маю спілкування невелике є декілька сімей з України,переважно зі Сходу і Півдня України.Не друзі,але інколи проводимо час разом.

Країна,в якій ми мешкаємо, кардинально відрізняється від України.Ми всі скучили за домівкою і в планах,якщо війна закінчиться повернутися .

Стосовно другої дитини.
В моєму житті завжди складалися обставини,що ми не могли спланувати другу дитину(робота,піклування про близьких,хвороби). Зараз багато родичів говорять,щоб я народжувала.Оскільки ,коли мама померла ,а перед тим 6 років хворіла,всі питання вирішувала я(чоловік дуже допомагав).А коли мама померла,я залишилась одна з сином.Я не могла нормально про себе подбати,погано їла,схудла,дбала про дитину,працювала,ще мала земельну мамину ділянку, господарство невелике, оформлення документів.Спершу я хотіла спробувати справитись одна.Побачила,що не виходить і тому почала пити антидепресанти.
Дякую і Ользі Володимирівній.
Так,Ви праві,син дуже відчуває мій настрій.Говорить,що йому нудно і скучно.Скцчає за своїм другом.Тут він спілкується з російськомовними дітьми 9-10-річного віку(які не дуже вписуються в мою картину прикладу для сина).Я дуже ціную українські цінності,традиції,патріотичністьне тількт я,а й мій чоловік.Ми релігійна сім'я.Мені бракує походів в театр,кіно,церкву тощо.
Я завжди хотіла,щоб дитина чи я спілкувалися з рівними собі або тими ,від яких чогось можна почерпнути.
З нашими знайомими цього не має.Я розумію,що це теж досвід.Але боюсь,щоб цей досвід не зіпсував мою дитину.Я багато розмовляю і пояснюю сину.
Син інколи говорить,шо не піде до цієї школи, в буде лише навчатись дистанційно.Це також не варіант без соціуму.Також країна не дозволяє перебування без навчання в школі.
В цій країні нам не вистачає також динамічному.
Чекаю на Ваші думки і побажання.
Я дуже всім вдячна).

Добрий день!
Хочу сказати,що я не можу у цій ситуації,яка склалася,діяти як тільки я того хочу.Мої особисті бажання геть чисто відрізняється від того,що я зараз маю.Я хочу жити в Україні,працювати на улюбленій роботі,хочу,щоб дитина вчилась в українській школі,мала друзів,а я змогла ходити в кіно,театр,церкву.
Якщо я все це матиму,не буде поруч чоловіка.Що теж не дуже добре.Оскільки,моя сім'я і кому я потрібна це лише він і син.Все через війну.
Я почула психологів,що важливо є зберегти і бути в сім'ї.
Як експеримент поїхати в Україну і спробувати,я думала про це,але є ймовірність,що сину сподобається і він не захоче повертатися .
Чоловік говорить,що рано чи пізно ,знаючи мене,настане час,що я поїду додому.
Для мене це складний вибір.
Я вдячна спеціалістам за розбір моєї ситуації,думки і побажання.
Зичу Вам усього доброго,миру,перемоги! Дякую.