Доброго дня.
Дякую вам за те, що поділилися своїми думками. Я бачу, що для вас важливо говорити про довіру, і водночас це щось, що викликає багато страхів і напруги.
Ви пишете, що вам важко відкриватися іншим, особливо мамі, хоча є бажання знайти людину, якій можна довіряти. Це дуже природна потреба – мати поруч того, хто вислухає, прийме, зрозуміє. Але ваш досвід каже, що коли ви довіряли, реакція не була такою, якої ви, ймовірно, потребували. Це могло навчити вас, що ділитися своїми переживаннями – небезпечно, бо можна знову залишитися без підтримки.
Водночас, ваші слова показують, що ви не здаєтеся. Ви все ж таки шукаєте можливості розповідати про себе, пробуєте ділитися тим, що важливо. Це означає, що довіра для вас цінна, просто поки що вона не знайшла свого безпечного місця.
Можливо, вам буде корисно поставити собі кілька запитань:
Що саме робить для мене спілкування з іншими важким? Це
страх осуду? Боязнь, що мене не зрозуміють? Щось інше?
Як би я хотів/хотіла, щоб люди реагували на мої розповіді? Що б зробило довіру простішою для мене?
Чи є у моєму житті люди, з якими я почуваюся більш-менш спокійно? Можливо, варто почати з них – ділитися маленькими деталями та спостерігати, як це буде для мене?
Також важливо пам’ятати: довіра – це не «або все, або нічого». Вона може вибудовуватися поступово. І якщо зараз вам складно говорити про свої переживання, можливо, можна почати з іншого – наприклад, ділитися думками про фільми, книги, свої інтереси. Так ви зможете відчути, хто готовий слухати вас та цінувати ваші слова.
І ще – те, що ви зараз аналізуєте свої відчуття, шукаєте відповіді – це вже великий крок. Це означає, що ви хочете змін і шукаєте для себе кращого шляху. Ви не самі в цьому, і ваша потреба у довірі абсолютно природна.