Як перестати жити з думкою, що ти зруйнувала чужу сім'ю, і побудувала свою на чужому нещасті?

Доброго дня. Ці роздуми були одразу чи нещодавно з'явились ? Чи говорили ви про це з чоловіком, як він реагує?

Вы много берете на себя ответственности. А еще как будто вы такая всемогущая, что разрушили семью. Крепкую семью в с людьми, которым дороги отношения, никто разрушить не может. И вы тоже. Поэтому наслаждайтесь материнством и семейной жизнью)
По поводу того, что чувствовала жена бывшая, то опять-таки это не ваша ответственность. Вы ж не отвечаете за поступки и чувства других людей, тем более, что вы познакомились с мужчиной, который сказал, что не женат.
Другой вопрос, а какие у вас чувства к мужу за то, что обманул вас изначально? Как вам с тем, что он развелся? Какую причину развода вам озвучили?
Почему вы сравниваете себя с его бывшей женой?

Доброго дня.

Це запит на індивідуальну терапію з психологом, бо у Вас є деструктивне почуття провини (не за конкретний вчинок, який комусь нашкодив, а через свої моральні упередження). А також ретроспективні ревнощі (порівняння себе з колишньою чоловіка), які свідчать про брак почуття самоцінності ("я не є достатньо хорошою і мене неможливо любити"). Це радше про щось із Вашого дитинства, ніж з нинішнього часу.

Також важливо помітити, що у Вас до шлюбу був певний сценарій, за яким Вам траплялися чоловіки, які не були доступними для стосунків. Якщо така модель побудови стосунків трапляється з разу в раз, треба детальніше дослідити з психологом, чому так виходить.
У чоловіка теж є свій життєвий сценарій і свої моделі поведінки, які можуть бути для Вас морально неприйнятними, а для нього - звичними, бо він по-іншому не вміє. Можна, звісно, запитати у чоловіка, чому він не казав про свій попередній шлюб до фактичного розлучення і паралельно зустрічався з Вами (звісно, якщо у вас обох буде настрій на цю розмову і Ви будете в ресурсі спілкуватися без звинувачень, а він - не захищатись від таких питань). Але прозорість і чесність у відносинах - це радше навичка, і якщо в чоловіка її нема, то він може навчитися в індивідуальній терапії з психологом або парній терапії з психологом разом з Вами. Ви ж не зможете впливати на життєві сценарії чоловіка, якщо він сам не захоче якось їх змінити.

Ну, і наостанок, про провину. Ви написали, що НЕ знали про шлюб чоловіка, поки він не розлучився. Де тут егоїзм? Одна справа, якщо б він був одружений і Ви про це знали (що є егоїзмом - питання дискусійне, але тут більш зрозуміло, за що можна відчути провину), а інша - коли від Вас це приховувалось, і Ви думали, що зустрічаєтеся з вільним чоловіком.
Також Ви картаєте себе за те, що погодились на шлюб. У психології, коли йдеться про рішення, прийняті в минулому, враховується те, що Ви прийняли те рішення, яке здавалось Вам найбільш підходящим в моменті, з урахуванням Вашого попереднього досвіду, цінностей, установок, тощо. Можна для себе подумати, що саме спонукнкло Вас прийняти саме таке рішення, без осуду себе, але з розумінням. А більш детально розібратися в собі допоможе терапія.

Вітаю.
В мене склалося враження від Вашого листа, що Ви боїтесь, що Ви не можете дозволити собі бути щасливою. Нібито, Ви не заслуговуєте щастя або за нього треба буде платити. Тому й виникають такі думки, що все рівно щаслива не буду. А за думками з'являться почуття та емоції, які в свою чергу змінять Вашу поведінку в не кращу сторону. Ви почнете всими силами підтверджувати ідею, що на чужому нещасті, щастя не побудуєш й самі почнете руйнувати свій шлюб.
Це добре, що Ви зараз звернулися за порадою. Й вона одна, як Ви бачите, в усіх психологів: якщо Ви хочете зберігти шлюб, Вам потрібна терапія.

"А чому це все з'являється саме зараз?"
Хороше запитання. Спробуйте на нього самі й відповісти. З чим це може бути пов'язане?

Так, але потім я дізналась правду, і треба було відмовитись від стосунків.

Зачем? Мужчина принял решение развестись и сделал это, принеся вам свидетельство о разводе.
Чем ваш отказ от отношений осчастливил бы жену бывшую и его самого?

Неудачные отношения, плохое настроение, боль, обиды, разрушенная семья - за все это вы несете ответственность? Если кто-то несчастлив, вы не имеете право на счастье?
Это про детские установки, когда ребенка стыдили, что он радовался, когда кто-то плакал, когда ребенок был "виноват" в бедах семьи, когда на него возлагалась ответственность за настроение мамы или папы, их отношения и в том, что их жизнь не удалась.

Це і є егоїзм я знала нехай і не зразу, але продовжували з ним стосунки.

Ну, дивіться. Егоїзм в чистому вигляді не є щось погане. Він сам по собі нейтрально забарвлений, а корисний егоїзм чи ні - залежить від того, чи приносять його прояви комусь шкоду (під кимось маю на увазі Вас і оточуючих).

Обирати себе і своє щастя - це прояв егоїзму розумного, коли себе ставиш на перше місце, і свої потреби також. Те, що Ви обрали чоловіка, який одразу з попереднього шлюбу перейшов до наступного, не повідомивши про це Вас, - це Ваш особистий вибір. І цей вибір має під собою певне підгрунтя, яке мені вбачається не в егоїзмі, а в неусвідомлених емоційних потребах, які тягнуться ще з дитинства. Ймовірно, в минулому, у спілкуванні зі значущими старшими (особливо з батьком, якщо той був присутній, а якщо був відсутній - то може мати місце заміщення в дорослому віці) Ви також відчували їх емоційну недоступність і відчували себе не вартої їхньої любові. Саме тому, зараз коли навіть отримуєте бажане, відчуваєте за це провину.

Щодо установок, які у Вас є про шлюб і відносини, які шкодять вашій родині. Вони є не тільки у Вас, а і у Вашого чоловіка. Тобто, якщо він не опрацював свій життєвий сценарій з приховуванням правди від дружини, коли у відносинах є певні проблеми, цей сценарій може перенестися і на вашу сім'ю теж. Я не ворожка, щоб прогнозувати майбутнє, і не проповідник, щоб когось засуджувати, але вважаю, що люди міняються лише коли самі того хочуть. Якщо Ваш чоловік щиро хоче зберегти шлюб і бути відкритим у стосунках, не повторюючи помилки що він допустив з попередньою жінкою (саме він, конкретно тут Вашої відповідальності немає), то йому теж потрібна індивідуальна терапія. І Вам потрібна індивідуальна терапія, але вже для опрацювання дитячих травм і відновлення почуття самоцінності.
Також можна звернутися парою до психолога для налагодження контакту між собою, але на мою думку тут це не є обов'язковим, якщо ви будете працювати кожен над собою окремо, і словами вголос обговорювати важливі питання всередині сім'ї.

Доброго вечора TETYANA!
Знаєте, вже давно впевнилася в тому, що якщо виникають якісь почуття або думки, вони мають місце бути.
Отже, ці думки для чогось потрібні і щось дуже корисного для нас роблять. Як мінімум, змушують аналізувати свої вчинки та дії і їх можливі наслідки. А це вже говорить про здатність співчувати, і вміння робити висновки, як мінімум...
Так, звісно, хибне почуття провини робить людину залежно-приниженою і негарною, але...
Уявімо людину, яка ніколи не помиляється і не має ніколи почуття провини. А отже, не здатна каятися... Яка вона? І чи, загалом, в такому випадку, вона людина?
Адже, людина змінюється, а отже, розвивається, саме завдяки
тим помилками, які допускає... Бо саме через переживання вчиться глибше розуміти себе та тих, хто навколо...
Це один бік питання.
А ось і другий. Мені чомусь згадалася одна дивовижна життєва сповідь. Молода жінка закохалася в одруженого чоловіка. І, усвідомлюючи, що робить страшну річ, почала ходити в церкви, шукаючи там розради. Але їй ставало тільки гірше. Бо як тільки вона починала ділитися своїм болем, їй одразу говорили, що вона страшна грішниця і за це їй прийдеться в житті відповідати.
Жінка змарніла, перестала вночі спати, впала у відчай в депресію, відчувала провину, але... що не робила, не могла викинути того чоловіка з голови та серця. І не відомо, чим би все скінчилося і до чого б вона себе довела, якби в один день не потрапила до віддаленого монастиря, де жили ченці.
Один з них, побачивши, як вона побивається гірко біля ікони, і дізнавшись, що трапилася, запитав у неї: "Ти його кохаєш?"
А коли вона відповіла: "Так, дуже... Але ж це страшний гріх...". Відповів дуже коротко: " Коли любиш, люби. Зрікатися любові неможна. Більш страшніший гріх - любові зректись".

До чого це я?
Ніхто не знає, як Ваш чоловік вчинить з Вами. Багато в чому буде залежати від того, чим ваша сім'я буде наповнена. Адже, закоханість швидко проходить...
Але в любому випадку у Вас залишиться дитина, якої просто б не було без Вашого чоловіка. Бо діти завжди народжуються з любові, навіть, якщо її, любов,і дуже важко розгледіти за людською недосконалістю...
Хто знає, можливо думки про те, що чоловік може піти, допоможуть Вам не дуже "прилипати" до нього. А отже, не вважати повністю своїм, своєю власністю І саме це врятує вашу сім'ю...
Ви дуже прив'язлива? Важко відпускаєте близьких людей?

Вони б думаю були б разом далі і жили, проживши цей період.

Почему вы так решили?

Отже, мої припущення вірні.
У цьому світі існують певні закони та закономірності, незнання, яких не звільняє нас від їх впливу на нас.
Ваша зустріч з цим чоловіком не випадкова, адже, у Вас повинна була народитися дитина. Але, оскільки, незважаючи на попередні невдалі стосунки з чоловіками, Ви так і не змогли стати менш прив'язливою, Вам життя дало чоловіка, з яким Ви ніколи не будете себе почувати абсолютно впевнено. Що це дає?
Справа в тому, що тенденція до злипання з коханими, дуже небезпечна не лише для жінки (бо змушує сприймати чоловіка як основу свого життя і руйнує її повністю як особистість), а насамперед, для життя та здоров'я дитини. Тому, щоб дитина мала можливість народитися та жити, маму у такий спосіб відсторонюють від чоловіка. Чи можна щось поміняти на краще?
Так, можна.
Для цього потрібно пройти серйозну трансформацію внутрішніх установок і неправильно сформованого в дитинстві світогляду, де головним в житті стала рідна людина. Бо, швидше за все, були якісь проблеми в стосунках з Вашими батьками. А недолюбленість та дисгармонія завжди призводить до намагання "привласнити" собі тих, від кого так очікуємо енергії.щастя, любові, тепла, задоволення...
Які у Вас були стосунки з батьками в дитинстві?

Відредаговано автором 06-12-2024 17:59:14