Чому відчуваю злість і байдужість як реакцію на втрату

Question

Доброго дня.
Раптово пропала киця, все обшукали і ніде її немає. 2 роки вона жила з нами як член сім'ї. Підібрали її з вулиці кошеням, хтось підкинув, було холодно, вона жалісно мявкала. Відігріли, лікували, любили, піклувалися, багато проблем на початку з нею було, справлялися, хвилювалися як за дитину, жаліли, турбувалися. Я любила цю тварину і була до неї прив'язана. Зараз вона пропадала, і все що я відчуваю – це злість і байдужість. Всякі неприємні думки – краще вже б її не було, відчуття ніби її ніколи й не було, ніби сміття саме себе винесло, та пішла вона, якщо вона повернеться то я вже не захочу її прийняти, я більше ніколи не захочу завести кота. Ніяково через такі думки і емоції, вони здаються мені якимось дивними і недоречними, що я якась ненормальна, якщо не сумую, не побиваюсь, не продовжую шукати.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Реакция на утрату и болезненные переживания у всех разная. 
Скорее всего ваши чувства настолько болезненны и неприятны, что ваша психика выбрала такую защиту - вроде равнодушие и нежелание заводить еще животное (ведь привязываешься к нему, а он умирает/пропадает).

Юлия Витальевна Якименко · Answer

Здравствуйте!
"Всякі неприємні думки – краще вже б її не було, відчуття ніби її ніколи й не було" Вам невыносимо состояние неопределенности и переживания, которое никак не может разрешиться. С одной стороны ожидание, с другой невыносимая неизвестность очень утомляет.

Ирина Николаевна Островерх · Answer

Здравствуйте!

"Ніяково через такі думки і емоції, вони здаються мені якимось дивними і недоречними, що я якась ненормальна, якщо не сумую, не побиваюсь, не продовжую шукати"

Кто решил, что ваша реакция на потерю странная и неумесная? Ваша реакция такая как есть. Злиться  - это нормально. Вы вложили много своих сил, чтобы животное было здоровым, пока кошка была рядом вы получали от неё эмоции и вроде как баланс брать - давать был отрегулирован. Сейчас он нарушен, вы ничего не получаете, поэтому злитесь и приходит осознание,  что животные будут от нас уходить хочеться вам того или нет. Они теряются, погибают и это естественно.
А вот ваше состояние "що я якась ненормальна, якщо не сумую, не побиваюсь, не продовжую шукати" вызывает много вопросов. Кто бы осуждал вас, или осуждает, когда вы не грустите и не продолжаете искать?

Марина Олександрівна Сивець · Answer

Доброго дня, Kitty.
Ваша реакція на втрату цілком нормальна і відповідає одній (чи кільком) із стадій проживання втрати або адаптації до нової реальності, в якій немає вашої домашньої улюблениці поруч з вами (всі стадії це: шок, заперечення; гнів, почуття провини; торг; апатія, байдужість; печаль, смуток; прийняття). 
Втрачати близьку для себе істоту - боляче, тож ваша психіка ніби розкладає на частини весь цей процес, щоб його легше можна було прийняти і знайти місце у вашому життєвому досвіді. 
Дуже важливо давати місце всім емоціям, думкам, ввдчуттям, що виникають в цей період. Якщо відчуваєте, що вам потрібен хтось, хто розділить ваші почуття, допоможе розібратися, що з вами відбувається в даний момент і як сприяти зміні свого стану на кращий - не соромтеся звертатися до психологів індивідуально.

Светлана Владимировна Киселевская · Answer

Добрый день!
[quote]Ніяково через такі думки і емоції, вони здаються мені якимось дивними і недоречними, що я якась ненормальна, якщо не сумую, не побиваюсь, не продовжую шукати.[/quote]
Шок, отрицание и злость - это первый этап проживания потери.
Ваша психика "работает" на самосохранение и поэтому вы и испытываете те чувства о которых пишете.

Вопрос заключается в том, что вы совсем разуверились, что кошка вернется?
Или вам легче не надеяться на это?

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Чому відчуваю злість і байдужість як реакцію на втрату

Відповіді психологів