Как общаться с родителями?..

Здравствуйте! Похоже, что вы чувствуете себя одинокой, впм кажется что вас не понимают и не принимают. По поводу встречи с психологом, вы бы могли попросить сестру поговорить с родителями (если она старше) об этом, обьяснить им всю суть.
На счет же того факта, что родители спрашивают у вас что с вами, когда вы себя плохо чувствуете или хотите побыть одной - это говорит о том, что вы для них важны и они беспокоятся о вас. Что бы вы хотели получать от своих родителей, какого общения вам не хватает?

Доброго вечора, nik05e.

Может быть это от того что у меня нет своего личного пространства,т.к мы живём в одной комнате. Я им говорила что я хочу личное пространство,говорят что когда будет 18,переедешь и будет тебе личное пространство...

Цілком розумію Ваше бажання мати особистий простір - це цілком нормально. Крім цього, Ви зараз знаходитеся у підлітковому віці, а це вже початковий етап у сепарації від батьків. Зараз формується Ваша ідентичність, Ви пізнаєте себе і Вам дуже важливо, щоб Вас нарешті почали сприймати "на рівних" дорослі.
Дуже шкода, що Ваші батьки не мають можливості забезпечити Вам окрему кімнату, проте відправити Вас на окрему квартиру вони також не можуть - Ви неповнолітня. Скажіть, будь ласка, скільки років Вашій сестрі і чи вона живе окремо від батьків?

Бывает такое что когда я плачу(это бывает просто так)хочу побыть одна,они этого не понимают,и начинают сразу спрашивать что не так(хотя я говорю ничего не случилось)(меня это дико бесит)

Те, що Ваші батьки починають питати Вас, що з Вами - це прояв турботи з їхнього боку (так вони вважають). Водночас, Ви потребуєте іншого. Чи казали Ви їм прямо, що Ви цінуєте їхню турботу, проте хотіли б, щоб вони Вас залишали у моменти, коли Ви про це їх просите (адже тоді Ви починаєте на них гніватися і ваші стосунки погіршуються).

У меня родители в плане воспитания-строгие
Мало что позволяют,но считают наоборот..

У чому проявляється їхня "строгість"? Що б Ви хотіли, щоб вони Вам дозволяли?

Из-за того что у нас разные взгляды на все,я им ничего не рассказываю что у меня бывает,потому что начнут либо орать на меня..либо запрещать что-то (они ещё спрашивают почему я им ничего не рассказываю)

У Вас бували такі ситуації, що Ви їм розповідали, що Вас хвилює, проте вони на Вас кричали і щось забороняли? Ви їм казали відкрито, що боїтеся їм розповідати, що Вас хвилює, адже боїтеся їхньої критики, крику та незгоди? Якого спілкування і ставлення до себе Ви б від них хотіли?

Ещё я часто думаю что мне нужен личный психолог.. чтобы выговориться.Говорила им об этом,они говорят что у меня беды с головой..и что это всё чушь.

Ваше рішення ходити на індивідуальні консультації до психолога - це дуже доросле, психологічно здорове рішення, у якому я Вас повністю підтримую. Дуже шкода, що батьки Вас у цьому не підтримують (можливо їм не зайшла форма Вашої подачі, або час був невдалим, тому я б рекомендувала запитати їх знову + попросіть сестру Вам допомогти). Чи Ви пробували звертатися до шкільного психолога?

Також скажіть, чи є у Вас друзі з якими Ви можете обговорити свої проблеми? Припускаю, що ситуація з батьками зараз погіршилася через карантин і неможливість кудись вийти.

Ответ отредактирован автором 06-05-2020 18:52:36

Привіт, особистий простір це важливо, і хочеться відстоювати свої погляди, хочеться щоб з ними рахуватися і приймали почуття. Але Ви справді живете в батьківській квартирі, тож змушені дотримуватись їхніх правил. Як там не було у Вас ще є свої захоплення, хоббі, друзі, навчання, де б могли себе реалізувати, отримати визнання, а підтримку, здається, отримуєте від сестри. Можливо є ще друзі з якими можна поділитись своїми думками та почуттями. Батьки мають свої погляди, свій досвід і ним керуються, намагаються піклуватися про Вас як вміють, як можуть. І не знаю чи варто звинувачувати їх в цьому, а все ж говорити про свої почуття, потреби, намагатись домовлятися. І можливо, є шкільний психолог, з яким можна було було по займатись.

У меня есть парень (2 года разницы) папе я решилась рассказать,вроде нормально относится к этому,а маме не могу рассказать т.к у моей старшей сестры плохой опыт...родила в 15. Я думаю это зависит от воспитания,мама думает что будет так же.

А як Ваша матір відреагувала на вагітність Вашої сестри у 15 років? Це вже добре, що Ви розповіли татові і він Вас підтримав - Ви молодчинка. Ваша матір Вам прямо казала, що забороняє Вам спілкуватися із хлопцями?

Я злопамятная..таких вещей не прощаю(и мне наплевать что они предки,что якобы я должна им все прощать и зла не держать)

Цілком Вас розумію - те, що вони говорять справді боляче і Ви маєте право на них гніватися і сумувати. Головне - не накоплюйте ці переживання у собі, щоб вони Вас не зруйнували зсередини. Наприклад, коли Ви гніваєтеся візьмуть подушку та інтенсивно побийте її руками, поки не відчуєте втому (головне - не зашкодьте собі). Обов'язково давайте фідбек Вашим батькам про їхні вчинки щодо Вас (головне - у конструктивній формі). Намагайтеся якомога більше обговорювати свою ситуацію з іншими (друзями, сестрою тощо).

Допустим у меня нет друзей,есть одна подруга.Они не разрешают с ней гулять только потому что она легкодоступная,думают что я такой же стану,но я хочу с ней общаться...
Допустим если я хочу попробовать что-то новое(в сфере занятий) они начинают говорить что это бред и я не буду этим заниматься (якобы чуть походу на занятия и брошу)
Или изменить что-то в себе(они как обычно будут говорить что лучше бы мозгов себе прибавила)

Припускаю, що, таким чином, батьки намагаються Вас захистити тому, що Вас люблять і їм страшно (досвід ранньої вагітності сестри точно відіграв важливу роль). Звісно, при цьому, вони дуже ранять Ваші почуття, адже не знають як виховувати Вас по іншому та бояться зробити помилку. Дуже сумно, що у Вас є прагнення пізнавати щось нове, удосконалювати себе, проте батьки цього не підтримують. Проте у Вас є доросла сестра, яка б могла Вам у цьому допомогти. Чи не могли б Ви побалакати з нею щодо Вашого прагення пізнати нові сфери діяльності та змінити свій зовнішній вингляд? Можливо вона б Вас у цьому підтримала.

Из-за таких вещей я ничем не интересуюсь вообще и не занимаюсь,можно сказать что расту как растение...(они так же говорят)(но самое интересное что они мне сами не дают чем то заниматься)

Ви їм казали, що Вам образливо, що вони Вас не підтримують у нових починаннях? Якщо так, то як вони реагують? Якщо ні, то що Вам заважає?

Ответ отредактирован автором 06-05-2020 21:31:46