постоянная ревность

Здравствуйте. Есть, конечно, и это психотерапия. Для начала оставим выражение - "без таковой причины". Вы это слышали от других и начинаете верить в это. Есть причины, но их нужно выявить и осознать. Какие же могут быть причины ревности?
Низкая самооценка и неуверенность в себе: когда сомневаешься в собственной ценности и боишься, что друг/подруга найдет кого-то «лучше». Страх потери и одиночества: глубинный страх остаться одной или потерять эмоциональную близость, что вызывает панику при общении друга или подруги с другими. Эмоциональная зависимость: созависимые отношения, где счастье зависит исключительно от подруги, что приводит к болезненной реакции на третьих лиц. Возможно травматический опыт прошлого, дефицит внимания и многое другое, что предстоит понять и осознать.
Но только, прошу, не говорите "без причины", потому что это ещё больше бьёт по вашей самооценке и заставляет себя чувствовать какой-то глупой, а ведь это не так

Вітаю !
Ви описуєте стан, який справді може виснажувати — постійне відчуття ревнощів без очевидної причини часто не стільки про інших людей, скільки про внутрішній досвід.

Я б запропонувала Вам подивитися на це трохи глибше. Ревнощі зазвичай виникають там, де є страх втрати, відчуття нестачі або сумнів у власній цінності. І навіть якщо раціонально Ви розумієте, що підстав немає, емоційна частина живе за іншими законами.

Зверніть увагу на кілька моментів:

По-перше, що саме Ви відчуваєте під ревнощами? Це може бути страх, що Вас залишать, замінять, забудуть. Спробуйте чесно назвати це почуття — іноді вже це трохи зменшує напругу.

По-друге, коли ці переживання виникають, поставте собі запитання:
«Що зараз для мене під загрозою?»
Це про увагу? Про близькість? Про відчуття значущості?

По-третє, важливо не боротися з ревнощами як із «поганою» емоцією. Вони не ворог. Це сигнал. Якщо їх просто пригнічувати, вони й будуть повертатися знову і знову.

З мого досвіду, такі стани часто пов’язані з глибшим переживанням самотності або внутрішньої нестійкості: коли опора більше зовні, ніж всередині. І тоді будь-яка увага інших людей до когось іншого сприймається як загроза.

Вам може допомогти:

— поступово зміщувати увагу з «хто кому що дав» на власні відчуття і потреби
— вчитися помічати свою цінність незалежно від реакцій інших
— дозволяти собі бути недосконалою у цих почуттях, без осуду

І ще важливе питання для Вас:
чи є у Вашому досвіді моменти, коли Ви відчували себе «менш важливою» або ніби Вас можуть легко замінити?

Якщо ця тема повторюється і справді приносить страждання, робота з психологом чи психотерапевтом могла б допомогти розплутати цей внутрішній вузол значно глибше й м’якше.