Виводить з себе мати

Ірина Леонідівна Рябцова психолог

Одеса · 23.03.2026 16:20

Психолог більше не активний на сайті

Доброго дня, Молі.
Ви живете разом з мамою? Ці коментарі чуєте особисто чи телефоном?
У вас завжди були такі стосунки, чи у дитинстві було інакше?
Поганий настрій, злість, тривога - це ваш постійний емоційний фон? Чи є у вашому житті приємні моменти? Робота, хобі, друзі.
Бо якщо ви 24/7 спілкуєтесь тільки з мамою, яка вас виключно знецінює, я вам дуже співчуваю. Батькам з дорослими дітьми треба жити окремо.
Якщо ви живете окремо, то як так сталося, що мама стала центром вашого життя і дратування? Так було завжди, чи вона змінилася?

Татьяна Александровна Ищенко психолог

Київ · 23.03.2026 17:31

Вітаю вас 🌿

Ви дуже точно описуєте стан, в якому складно розслабитися.
Коли поруч людина, від якої постійно звучить критика чи зауваження, з часом з’являється відчуття, ніби ти весь час “напоготові”.

Наче заздалегідь знаєш, що зараз знову буде щось неприємне —
і тіло, і психіка вже живуть у цьому очікуванні.

І тоді боляче стає не тільки від самих слів мами,
а від відчуття, що тебе не бачать, не приймають і ніби не дають бути собою.

З такими реакціями насправді стикається багато людей, які живуть поруч із постійною критикою.
Це не про “слабкість” — це про те, як психіка намагається захиститися.

Але важливий момент тут в іншому:
з часом ці слова ніби починають звучати вже всередині — навіть тоді, коли мама нічого не говорить.

І тоді напруга не зникає.

Можна спробувати почати з малого:
в моменти, коли ви відчуваєте, що вас “накриває”, запитати себе —
це зараз мама говорить, чи я вже сама з собою так розмовляю?

Це не змінить все одразу,
але дає перший крок до того, щоб трохи відділити себе від цього впливу.

Ви не зобов’язані весь час жити в цьому напруженні 🌿

Оксана Юрьевна Селезнева психолог

м Кам'янське · 23.03.2026 18:31

Вітаю.
Дуже непросто жити з батьками дорослим дітям. Як ви з цим впораєтесь?
Завдяки чому ваші відносини з матірʼю не погіршилися ?( ви ж не бʼєте одна одну?)
Ваші відносини взагалі колись були добрі?

«То нормально спілкується на загальні теми..»
Тобто, ви можете спілкуватися нормально? При яких умовах це відбувається? Як часто?
Що можна зробити, щоб вона не починала « зачіпати «?

Оксана Юрьевна Селезнева психолог

м Кам'янське · 23.03.2026 18:45

«…вона бʼє мене, коли я виходжу з себе і вона дістає мене…»
Вона бʼє вас щоб заспокоїти? Ви сильно емоційно реагуєте на її «діставання»?
Ви коли небуть могли встояти та не піддаватися на її провокації?
Як ви вважаєте, ваша мама вас любить?
А ви її?

Оксана Юрьевна Селезнева психолог

м Кам'янське · 23.03.2026 18:59

Думаю, не любить
А якщо ви помиляєтесь? Не хочете її запитати?
Вам би хотілося, щоб у вас були відносини як у люблячих доньки та мами?
Як би це могло бути?
Так було колись?

Відредаговано автором 23-03-2026 19:00:44

Оксана Юрьевна Селезнева психолог

м Кам'янське · 23.03.2026 19:13

«Я думаю, мені тут не налагоджувати відносини потрібно»
А що вам потрібно? Як би було добре для вас?

«Мені потрібні рекомендації як б станціюватись від цього всього»
Дистанціюватися?

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 24.03.2026 09:31

Вітаю Вас.
Найперше, співчуваю.
Найскладніше в цьому житті вирішуються саме проблеми в сімейних стосунках. Бо люди зв'язані між собою від народження. І якщо можна поміняти роботу, місце проживання, знайомих друзів, мама, якою б вона не була, до кінця життя буде мамою, навіть, якщо ви нарешті роз'їдетеся. Саме тому, якщо в стосунках мало любові, вони стають такими болючими, як у Вас з мамою.

Ви пишете. "Мені потрібні рекомендації як б станціюватись від цього всього"
І, насправді, Ви абсолютно праві!
В таких стосунках головне - навчитися тримати дистанцію, але не стільки зовнішню, поведінкову, скільки глибинно-внутрішню, на рівні емоцій та почуттів. Щоб мама не могла "доколупатися" до Вас своїм поганим настроєм, своїми претензіями, своїм знеціненням.
Підкажіть, будь ласка, чи можливо не закричати від болю, якщо загнати голку собі в ногу, чи руку? І що потрібно, щоб перестало боліти? Витягнути голку, чи не так? Та заживити рану від голки...
А тепер про маму.
Кожна дитина зв'язана з мамою на рівні почуттів та емоцій ще з моменту зачаття, тому повністю до мами відкрита довірливою дитячою душою. Дитина від народження очікує від мами тепла та любові, без яких вижити в цьому світі не може. І ця внутрішня потреба зберігається навіть тоді, коли дитина дорослішає, а мама замість любові все життя давала критику, образи, дає свій егоїзм. При чому, з роками біль тільки збільшується, бо накопичуються душевні травми.
Саме тому неможливо тримати себе в руках, коли мама в чергове робить боляче. Бо це те, що сидить глибоко всередині на рівні емоцій та почуттів з ДИТИНСТВА.

Відредаговано автором 24-03-2026 09:33:12

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 24.03.2026 11:38

Так, Ви вже не дитина. Це абсолютна правда.
Але...
Справа в тому, що почуття, які виникали в дитинстві ще у несвідомому віці, зберігаються і тоді, коли ми дорослішаємо. І саме вони, через дитячий непрожитий біль, змушують так страждати, коли ми дорослішаємо.
Це називається дитячими психо-емоційними травмами.
Ви пишете "Інформую проти мене використовує щоб потім дорікати чи виставити мене не такою"
Ваша мама, судячи з усього, психо-емоційний вампір. І такою була щавжди. Тому рекомендація перша.
Потрібно перестати бути донором для неї. А отже, перестати їй розказувати про себе якісь подробиці, якими вона потім може скористатися проти Вас. Говоріть лише на побутові теми: наприклад, погода, що приготувати... Але нічого такого про те, що Вас хвилює.
Ви пишете "Я намагаюсь, але вона постійно в квартирі..."
Рекомендація друга. Знайдіть час та почніть багато гуляти на природі: швидко, безперервно ходити по дві години в день, або повільно бігати по пів години. І прогулюватися перед сном увечері по хвилин 20. Це Вам додасть сили не так болісно реагувати на її підколки. Адже, "вона бʼється коли я вже максимально виведена з себе і кричу бʼюсь.." - це ознака дуже сильного психо-емоційного виснаження. А природа якраз поповнює ресурс.

Ви пишете "часто беру на себе вину хоча не винна, можу невпевнено почуватись
Інші можуть ображати
Буває і критик внутрішній..."
Щоб дати третю пораду, потрібні Ваші уточнення.
Ви пробували задавати собі питання, а для чого Вам потрібно брати вину на себе, коли Вашої вини немає? Я правильно зрозуміла, так було з дитинства, правда?

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 24.03.2026 13:04

Дякую за відповідь.
Ви пишете "Напевно вину беру автоматично, мені важко протистояти тиску і захистити сеье".
Справа в тому, що всі автоматичні дії - це певні рефлексивні дії, установки, звички і вони формуються, зазвичай, саме в дитинстві. В тому числі, звичка почувати себе у всьому винною. Адже, маленька дитина, коли недоотримує тепла та любові, ніколи не звинувачує дорослих ( бо вони дорослі, а отже, все роблять правильно), а завжди звинувачує тільки себе. Якщо її ігнорують, постійно сварять, не звертають уваги на її почуття, знецінюють, - дитина думає, що це вона якась не така, неправильна, нічого не знає і не вміє.
Потім дорослішає, але ця звичка звинувачувати себе - залишається. І працює автоматично.
Далі Ви пишете
"Тобто важко почути себе...".
Якщо з дитиною не рахуються, нав'язують постійно, що їй робити, у дитини складається враження, що вона сама нічого не варта і їй потрібно постійно з кимось радитися. Тоді, як насправді, просто в дитинстві не дали можливості розвинутися ініціативності та самостійності.
"Часто потрібно радитись з кимось, хто знає краще (подруга, мама), не знаходжу можливості стати на свій бік"
А в дорослому віці цей розвиток гальмується невпевненістю в собі і почуттям беззахисності.
До речі, а які у Вас стосунки з батьком? Адже, саме гармонічні стосунки з батьком дають відчуття захищеності.
І батько, так само, як і мама - це частина життя кожної людини, навіть, якщо батько лише посприяв зачаттю дитини.

Відредаговано автором 24-03-2026 13:05:32

Ірина Леонідівна Рябцова психолог

Одеса · 24.03.2026 13:56

Психолог більше не активний на сайті

Дякую за доповнення.
А якої поради ви очікуєте тут, на форумі?
Бачу, що хочете дистанціюватися.
Але, ви живете разом, мама відмовляється з'їжджати чи будувати своє особисте життя, їй все підходить, вона змінюватися не збирається.Скільки їй років? Бо це можуть бути і вікові зміни, наприклад, деменція може так починатися чи інші розлади.
В будь якому випадку її не змінити.
Бажано жити окремо.
І психотерапія вам може допомогти, щоб навчитися відстоювати власні кордони, прийняти своє безсилля в тому, що ви маму не зміните. І, головне, якщо ви відчуваєте провину - потрібно працювати з цим токсичним почуттям саме у терапії. Бо воно не виникло тут і зараз.
Схоже, мама для вас дуже велика та значуща фігура, яка вміло керує вашими почуттями. Ви боїтесь її, але ви вже не дитина.

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 24.03.2026 19:36

Дякую Вам за відповідь.
На превеликий жаль, бувають такі ситуації в житті, коли і хотів би жити окремо, але не складається.
Тому єдиний спосіб - це почати працювати над почуттями та глибинними переживаннями. За принципом: якщо не можеш змінити обставини, почни змінювати ставлення до них.
За довгі роки життя разом накопичилося дуже багато негативу у Ваших стосунках з мамою. Тому, окрім маминого егоїстичного характеру, додається і Ваше негативне налаштування. Те, на що за нормальних стосунків Ви могли б навіть не звернути уваги, тепер одразу діє, як сніжний ком, "збиваючи з ніг" миттєвим роздратуванням: дитячі травми посилюються новими образами на маму, на себе саму, на життя, на долю...
Власне, чим більше негативу в стосунках, тим складніше людям роз'їхатися,як це не дивно. Бо негатив зв'язує людей сильніше за найміцніші мотузки.
Отже, єдиний вихід - почати накопичений негатив поступово трансформувати на тому ж рівні підсвідомості, на якому він і з'явився. Тобто, починати з дитинства. А це зробити, на превеликий жаль, самостійно неможливо. Потрібна індивідуальна робота з психологом.

Алла Григорівна Веленко психолог

Київ · 26.03.2026 13:15

Я Вам співчуваю.
Підкажіть, будь ласка, якої допомоги Ви очікуєте від психологів?