Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
«Хочеться бути самим собою, але совість не дозволяє.»
Питання від: Іра Вік: 24

Я боюсь свою маму

Добрий вечір!
Нещодавно сталась така ситуація, що ми з мамою посварились. Це не було чимось серйозним, вона підвищила голос, я підвищила голос і обидві були без настрою. Потім вона закрилась у себе в кімнаті, як вона це зазвичай робить.

Наступного дня все було більш-менш нормально, але я знала що вона знову буде злитись, бо мені потрібно було їй сказати, що я відмовила учениці в заняттях.(я працюю репетитором)

Передісторія така, що мамина подруга подзвонила їй та хотіла, щоб я займалася з її дочкою. Я зазвичай займаюся онлайн, але вона просила на дому у нас. Мама запитала у мене чи згодна я.
Насправді мені одразу не подобалась ця ситуація, бо я не хотіла пускати когось до себе в кімнату і в мене додався ще учень перед цим, тому мені було б важко і ще пару причин. Але я не хотіла щоб мама потім дошкуляла мені тим, що я відмовляю учням, хоча сама її раніше просила допомогти знайти, тому я погодилась. Але потім я мучилась, що погодилася і вирішила відмінити наші зустрічі, подзвонила та вибачилась. Це було не саме страшне. Я знала, що мене чекає далі, бо мені треба було розповісти мамі це.

Коли я їй сказала, вона звісно ж розізлилась і сказала, що я її підставила. Почала ставитись до мене як до пустого місця, як до людини, яка не знати що накоїла. Мені було дуже боляче, що до мене так ставляться, я сильно плакала. Я була зовсім одна, бо мені не було з ким поділитись цим.
Вечором мама знову пішла до себе в кімнату та закрилась. А зазвичай ми кажемо добраніч одна одній та обіймаємось. Але коли вона злиться, вона нічого не каже, або скаже добраніч але не підійде обійняти. Я теж боюсь сама підходити до неї через цю ауру зневаги, яку вона випромінює до мене.

Наступного дня вона трохи заспокоїлась, але все одно не підійшла обійняти мене.
Але сьогодні вона вже повністю заспокоїлася і вирішила підійти і обійняти. Але я сказала їй, що не хочу. Мені просто противно на даний час торкатись її, я не можу. Мені боляче і я ображена. Я не знаю чи колись пробачу їй те, як вона до мене ставилась. Знаєте, це наче я знову повернулась у своє дитинство. Тому що тоді все постійно було ось так.

Коли я сказала, що не хочу, вона знову розізлилась, пішла до себе в кімнату і дуже сильно гупнула дверима. В цей момент мені стало дуже страшно. Мені страшно бути біля неї.

Мені немає з ким поділитись цим. І я боюсь, що ви мене можете засудити, що можливо я зробила щось не так, що я була винна в цьому. Я боюсь, але я просто хочу, щоб мене хтось підтримав.
Вподобали: 1 з 1
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

У Вас із мамою склалися непрості взамини, тому що мама вважає, що Ви повинні слухатися її у всьому.
Може бути я Вас здивую, але діти батькам НІЧОГО НЕ ПОВИННІ!
Вони повинні вирости і "летіти з батьківського гнізда, вити свої гнізда". Діти в принципі люблять своїх батьків і готові допомогти, якщо потрібно. Це само собою, коли батьки розуміють своїх дітей, не прагнуть їх використовувати.
Але часто батьки засуджують, звинувачують і цим сильно травмують своїх дітей.
На жаль,Ваша мама не бачить Вас як окрему особистість. А бачить як джерело задоволення потреб. Мама поводиться як дитина, яка тупає ногами і вимагає, щоб Ви виконували її вимоги. Звичайно, Ви можете почуватися сильно винною. Складно від цієї провини звільнитися. Потрібно це почуття провини бачити, спостерігати і краще за допомогою психолога. Позбутися його миттєво не вийде.
Змінити маму неможливо. Донести до неї очевидні речі також неможливо. Мама в позиції «я завжди має рацію».
У Ваших силах змінити свою реакцію на маму та сформувати відчуття власної цінності. Незважаючи на те, що мама Вас не розуміє – з Вами все гаразд.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 388454 для Ирина Константиновна

Дякую за підтримку! Сьогодні та наступні декілька днів мене знову чекає її таке ставлення до мене, бо вона зла, що я не захотіла обійняти її.
Мені страшно. Я не знаю чому, але не можу позбутися цього відчуття страху.
Доброго ранку, Іро!
цитата:
Коли я сказала, що не хочу, вона знову розізлилась, пішла до себе в кімнату і дуже сильно гупнула дверима. В цей момент мені стало дуже страшно. Мені страшно бути біля неї.

Хочу Вас підтримати. Ситуація, дійсно, прикра, особливо, зважаючи на її хронічний характер -
цитата:
Знаєте, це наче я знову повернулась у своє дитинство. Тому що тоді все постійно було ось так.

На жаль, Вашій мамі не вдалося вибудовувати із Вами здорові стосунки. Це коли двоє рідних людей живуть без страху, без нав'язування свого світогляду. Це, коли є повага. Коли відмінності у поглядах сприймаються, а не стають причиною сварки, пригнічення, тиску та шантажу. Коли є можливість безпечно виразити свої почуття та думки...

цитата:
потім я мучилась, що погодилася і вирішила відмінити наші зустрічі, подзвонила та вибачилась. Це було не саме страшне.

Хочу Вас запевнити - Ви маєте ПРАВО на свої почуття, причому усі без винятку. Зрозуміло, що і на гнів до мами чи образу на її вчинки.
Також Ви маєте ПРАВО на зміну власних рішень, якщо дійшли іншої, порівняно з попередньою думки(!)

Поцікавлюсь - чи знайоме Вам таке явище і поняття, як СЕПАРАЦІЯ?
Якщо ні, то пошукайте відповідну інформацію. Вона обов'язково знадобиться, адже набуття дитиною, що вже виросла, стану самодостатності і відокремлення від батьків стає запорукою її самостійного життя. Умовами для самореалізації, утвердження в ПРАВІ будувати шлях згідно власних бажань, потреб і переконань.
Без цього вона ризикує назавжди залишитись в тіні батьків.

цитата:
Мені немає з ким поділитись цим.

Це питання також потребує уваги. Як так сталося, що у Вашому оточенні немає людини, з якою Ви можете бути відкритою?
Де Ваш батько? Чи підтримуєте з ним зв'язок?

цитата:
Насправді мені одразу не подобалась ця ситуація, бо я не хотіла пускати когось до себе в кімнату і в мене додався ще учень перед цим, тому мені було б важко і ще пару причин. Але я не хотіла щоб мама потім дошкуляла мені тим, що я відмовляю учням, хоча сама її раніше просила допомогти знайти, тому я погодилась.

Домовленості, очікування, опасіння... - ці аспекти далеко не другорядні. В тій ситуації Ви одразу відчули дискомфорт, проте не наважились заявити про нього, намагаючись уникнути напруження через невдоволення мами, бо звертались до неї з проханням. Зрештою така модель "не спрацювала." А який підхід мав би більше шансів привести до розрядки?
Вважаю, що буде корисним для Вас звернутись до психолога, аби грунтовно розібратись і з цим аспектом, і з нагальною потребою в сепарації, зокрема.

Відредаговано автором 29-01-2026 10:44:41

Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 388458 для Володимир Анатолійович

«Як так сталося, що у Вашому оточенні немає людини, з якою Ви можете бути відкритою?»
Батьки розлучені, та батько не живе з нами. Ми з ним зідзвонюємось раз на тиждень і все нормально, але я ніколи не ділюсь з ним особистим.
Я думала, щоб розповісти бабусі про цю ситуацію, але я боюсь, що вона розповість мамі це і мама ще більше буде злитись.
Я ділилась ситуацією про ученицю з подругою, але потім, коли я сказала, що мені потрібно розповісти мамі про це, а я не знаю як, подруга сказала, що я сама винна, що таке сталось.

Та й зазвичай я не звикла ділитись особистим, для мене це важко та соромно.

« Поцікавлюсь - чи знайоме Вам таке явище і поняття, як СЕПАРАЦІЯ?»

Так, за сепарацію знаю. На щастя я працюю та маю власні фінанси. Емоційно я не думала, що настільки залежу від мами.
Просто останні декілька років все було в більшості нормально, мама приймала антидепресанти і її настрій був стабільний.
Я пам’ятаю декілька років назад я навіть здивувалася, що вона так змінилася і мені подобались такі зміни, я не боялась, мені стало спокійніше. Але декілька місяців назад вона перестала їх приймати і все повернулось до того як було.

Я давно її не боялась, але вчора мені стало дуже страшно, так як в дитинстві.
👋 Вітаю.
Те, що ви описуєте, — не «дрібна сварка». Це досвід страху, болю й емоційної небезпеки у стосунках з найближчою людиною. І ваші реакції в цій ситуації — зрозумілі й людські.

Коли близька людина підвищує голос, знецінює, ігнорує, «закривається» й карає мовчанням або холодом, це може запускати сильний внутрішній страх. Особливо якщо подібне вже було в дитинстві. У такі моменти тіло й психіка ніби повертаються назад — у стан маленької дівчинки, яка не знає, чи безпечно поруч.

Ви не винні в тому, що злякались.
Ви не зобов’язані бути «зручною», погоджуватись через страх чи обіймати, коли вам боляче й огидно. Відмова від фізичного контакту в моменті — це не жорстокість, а спроба захистити себе.
Те, що вам страшно бути поруч із мамою, — важливий сигнал. Це не означає, що ви «погана донька». Це означає, що межі між вами зараз порушені, а біль не прожитий.

У таких стосунках часто формується внутрішній конфлікт:
• з одного боку — потреба в близькості, теплі, обіймах;
• з іншого — страх, напруга й очікування покарання.
І цей конфлікт дуже виснажує.
Вам зараз потрібна не оцінка й не вирок, а підтримка й безпечний простір, де можна:
• розібрати, чого ви насправді боїтеся;
• відокремити теперішню ситуацію від болю минулого;
• поступово навчитися захищати свої межі без почуття провини;
• зрозуміти, як бути поруч із мамою, не втрачаючи себе.
Ви не перебільшуєте.
Ви не «неправильна».
І ви маєте право на страх, злість, образу й дистанцію, коли вам боляче.
Те, що ви шукаєте підтримку — вже ознака внутрішньої сили.
І з цим болем не обов’язково залишатися наодинці.
Ви не самі, і ваші емоції важливі. 🌿
Якщо подивитись на цю ситуацію ширше, в родині зараз відбувається процес сепарації.Це той момент, коли людина дорослішає, а стосунки з батьками починають змінюватися. Сепарація природний етап щоб у стосунках стало менше контролю і більше власного вибору. У такі періоди часто зникає взаєморозуміння,бо стара форма спілкування вже не працює,а нова ще тільки формується.
Це нормальний етап дорослішання, і він майже завжди проходить із напругою.
Ваши эмоции це сигнал, що потрібна інша, більш безпечна форма близькості з межами і без тиску.Одній у такій ситуації справді важко розібратися у своїх почуттях.Підтримка психолога може допомогти краще зрозуміти себе й прожити цей період спокійніше та без самозвинувачень.

Відредаговано автором 29-01-2026 13:46:32

цитата:
Батьки розлучені, та батько не живе з нами. Ми з ним зідзвонюємось раз на тиждень і все нормально, але я ніколи не ділюсь з ним особистим.

Ваші батьки розлучені - це реальність. Між ними може бути поганий контакт або ж ніякого контакту. При цьому у Вас з батьком можуть бути прийнятні взаємини.
Подумайте, що страшного чи поганого в тому, що Ви відкриєтесь батькові? Чи не може бути так, що його підтримка виявиться корисною для Вас, проте, коли він нічого не знає, то і щось вдіяти не може?

цитата:
Я ділилась ситуацією про ученицю з подругою, але потім, коли я сказала, що мені потрібно розповісти мамі про це, а я не знаю як, подруга сказала, що я сама винна, що таке сталось.

На жаль, замість слів розуміння та підтримки, подруга ще й звинуватила Вас. Напевно, їй забракло чутливості. Натомість в достатку було категоричності...

цитата:
Та й зазвичай я не звикла ділитись особистим, для мене це важко та соромно.

Так не звикли. Ймовірно, для формування такої моделі закритості існували підстави. Водночас різні складні ситуації та пов'язані з ними переживання просто вимагають ділитись емоціями з тими, хто користується у Вас довірою. Самій людині вкрай важко нести постійно вантаж переживань в собі.
От чому зараз віддаєте перевагу триманню в собі? Що станеться, якщо поділитесь наболілим або міркуваннями з психологом? Що відчуєте?
А коли відкриєтесь іншій адекватній та прихильній до Вас людині? Зрештою, де таку людину можна знайти, навіть теоретично?

цитата:
Емоційно я не думала, що настільки залежу від мами.

Ви сама помітили наявність ознак такої емоційної залежності. Тому потрібно визначитись, чи готові і надалі зберігати цей статус-кво?
І щоби антидепресанти мами не відігравали вирішальну роль у Вашому благополуччі.

Відредаговано автором 29-01-2026 17:59:21

Ви пишете про те, що боїтеся свою маму.
На жаль, страх перед мамою не завжди йде з віком. А іноді – навпаки, посилюється.
Це відбувається тому, що у нас живуть дитячі взаємини з батьками, особливо з матір'ю. І навіть якщо зовні Ви незалежні, усередині може зберігатися глибока залежність — емоційна, тривожна.
У дорослому віці це проявляється таким чином.
Ви відчуваєте провину, якщо не робите так, як хоче мати. Ваше життя начебто під контролем схвалення/несхвалення. Є страх роздратувати, не догодити, "бути поганою дочкою".
Чому це не йде з віком?
Тому що взаємини з батьками – це основа внутрішньої структури особистості. Ваша мама завжди була контролюючою чи емоційно нестабільною, і всередині Вас сформувалася тривога: «Я маю відповідати, інакше — не виживу».
.Але вам потрібно зрозуміти, що Ви вже не дитина. Зараз Ви маєте право обирати.
Терапія дозволяє працювати не з тим, що робити з мамою, а з тим, що відбувається всередині Вас у цьому контакті. З психологом Ви будете досліджувати, звідки цей страх, навіщо він зберігається, як Ви можете спиратися на себе, а не на схвалення мами.
Це шлях, де з'являється відчуття дорослості не за паспортом, а за почуттями. Де мама залишається важливою, але вже не головною фігурою Вашої психіки.

Відредаговано автором 29-01-2026 22:47:24

Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 388465 для Володимир Анатолійович

Дякую вам!
Іро, Ви -доросла людина і ваша Доросла частина в цілому справляється з життям, Ви матеріально себе забезпечуєте, відчуваєте свої кордони (щось Вам не подобається, і Ви відмовляєте, а на щось Ви згодні ). Це достатньо сильна Доросла позиція.

Те, що відбулося- стало Тригерною ситуацією для Вас, яка нагадала Вам травматичні обставини з вашого минулого. Ваші емоції, тілесні реакції- підтягнулись.
І ваша Доросла частина "провалилася" в дитячу травму.
Так проявляються наслідки травм.
Звідти і страх мами.
Ви-Доросла НЕ боїтесь мами.
А от ваша Дитяча частина, та "маленька Іра", для якої мамине невдоволення було "життєво небезпечним " - пригадала той страх, який виникав в подібних обставинах.

Щоб допомогти собі в моменті- можна спробувати спрямувати свої думки на укріплення своєї Дорослої частини, нагадати собі, що Я -Доросла, Я вже стільки всього навчилась, маю досвід (пригадати свої якості, які допомагали в житті долати труднощі), Я в безпеці, бо більше НЕ залежу від настроїв мами і можу влаштовувати своє життя так, як вважаю за потрібне.
Звісно, це "швидка допомога" , а не рішення проблеми "назавжди", хоча цей інструмент можна використовувати будь коли, щоб повертати себе до реальності і підсилювати свій ресурс.

Щодо самої ситуації з учнями- обставини бувають різними, і цілком нормально "передомовитись" з людиною, ввічливо і з повагою, що Ви і зробили.
Знаючи характер мами, можливо, не варто саме її просити про пошук учнів, щоб не забирати в себе незалежність від її "думок".
Ви зі своїми клієнтами здатні самі розібратися, щоб мама не відчувала ні відповідальності (бо ж це вона порадила, а виявилось, що Ви змінили умови), ні "права судити" Вас за ваші дії ( бо ніби тут вже не тільки ваша справа, а й ніби вона залучена).
Взагалі краще мати незалежність від будь яких людей, які здатні Вас критикувати або знецінювати.

Окремо щодо мами.
Так, вона має якісь свої погляди на речі, свої способи взаємодії, в даному випадку- маніпулятивні.
Ніхто не може гарантувати, що якщо Ви почнете спілкуватись з нею відкрито -" мама, мені неприємно те, що ти так робиш, я вважаю, що зі мною так не можна і т.п.", то вона зможе змінитись.
Але НЕ ваша задача її змінювати.
Іноді не залишається нічого, крім зрозуміти, що "тут я не отримаю того, що мені потрібно ", а саме розуміння Вас такою, як Ви є, відсутність маніпуляцій холодом.
Окрема тема щодо друзів- важливо було б мати таких людей, з якими можна ділитись, з якими є спільні інтереси, з якими цікаво і є чим зайнятись. Тоді те, що мама "провчає холодом" вже не буде так сильно на Вас впливати. Бо загалом, в віці 20-30 в людини так багато зовнішніх інтересів, що те, що мама " дується" зазвичай не хвилює.
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 388479 для Наталия Горская

Дуже дякую за відповідь!

« Знаючи характер мами, можливо, не варто саме її просити про пошук учнів, щоб не забирати в себе незалежність від її "думок".»

Я повністю згодна з цим, я зазвичай так і роблю. Дуже довгий час я старалася мінімізувати те, що я їй кажу. Наприклад я з нею не можу піти походити по магазинам за одягом, бо мені максимально некомфортно і в минулому вона постійно навʼязувала мені те, що подобається їй і критикувала мій вибір. Це було постійно і це було жахливо.

« Іноді не залишається нічого, крім зрозуміти, що "тут я не отримаю того, що мені потрібно "»

Так, я потрохи йду до цього розуміння.
Ще раз дякую вам за підтримку!
Нора Маркман — психолог
Нора Маркман психолог
Київ ·
Вітаю! У вас справді непрості відносини з мамою. Але добре, що ви шукаєте відповідей і хочете подолати ці труднощі. Я погоджуюся з колегами, які написали вище і про сепарацію, і про те, що необхідно встановлювати здорові кордони, особливо з членами родини. Щиро раджу вам звернутися до спеціаліста, який допоможе розібратись в собі і зрозуміти свої потреби і страхи. Сепарація це не тільки про власні гроші) Це про вміння турбуватись про себе в широкому сенсі цього слова, про власну емоційну незалежність в першу чергу. І це важливий етап, який убезпечує нас від подальших помилок у відносинах з іншими людьми. Ви заслуговуєте на ясність у спілкуванні, на повагу і на душевну гармонію. Сил вам і мудрості!
Павел Леонидович Басанский — психолог
Павел Леонидович Басанский психолог
Київ ·

Психолог більше не активний на сайті

Доброго вечора!
З опису ситуації можу зробити висновок, що Ви маєте нарцисичну маму.
Можете почитати про подібних батьків у статті
"Як визначити у себе (чи іншого) наявність нарцисичної частини?":
https://upsihologa.com.ua/yak-viznachiti-u-sebe-nayavnist-narcisichno-05-02pavelbasan.html
І як наслідок виховання такою мамою отримали нарцисичну травму.
Почитайте про особливості цієї психотравми в наступних статтях:
"Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму?":
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-21-02pavelbasan.html
"Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму? Частина друга":
https://upsihologa.com.ua/yak-zrozumiti--chi-perezhili-vi-v-ditinstvi-22-02pavelbasan.html
Впевнений, що впізнаєте в собі більшість з описаних проявів.
Більш того, схоже мати Вас частково психологічно зламала, якщо Ви маєте виражений страх перед нею. А також емоційно залежите від неї та її реакції, бо не пройшли процес сепарації.
Нарцисичну травму треба обов'зково ЗЦІЛЮВАТИ - в психотерапії.
Самостійно вона не пройде.
А що можете зробити прямо зараз? Перестаньте відверто розповідати мамі про свої плани, погляди, цілі тощо. Бо таким чином даєте їй можливість нав'язувати своє і знецінювати Ваше.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.