Доброго дня. Як можна швидше відновитись після невдалої психотерапії? Чи потрібно шукати психотерапевта щоб пройти цей шлях? Якщо так, то по яким критеріям його обрати щоб не зробити ті ж помилки і не травмуватися ще більше? Я до цього обирала по методу та по рокам досвіду. Буду вдячна якщо хтось відгукнеться.
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
Як можна швидше відновитись після невдалої психотерапії?
По-перше, шкода, що терапія виявилась невдалою. Як відновитись - складне питання, але спробую відповісти. Для початку: все залежить від ступеня Вашого розчарування та заподіяного дискомфорту.
Щось, очевидно, можна зробити самостійно. Наприклад, виписати на папері усі почуття, що виникли в результаті взаємодії з терапевтом. Знайти витоки і причини для цих почуттів. Можливо також, перебуваючи на самоті, висловити вголос свої емоції у бік спеціаліста. Цей символічний акт полегшує внутрішнє напруження.
Окрім того, можна попрацювати з власними очікуваннями, намагаючись розібратись, наскільки вони були реалістичні і наскільки ваші дії щодо реалізації запиту були, на Вашу ж суб'єктивну думку, послідовні та конструктивні.
Така робота покликана упорядкувати думки та налаштувати на певну стабілізацію емоційного стану.
Друге. Варто також підключити усі можливі способи і заходи ТУРБОТИ про себе - повноцінний сон, відпочинок, прогулянки на природі, доступна фізична активність, "серотонінова" дієта, музика, читання, спілкування з друзями і т.ін.
цитата:
Чи потрібно шукати психотерапевта щоб пройти цей шлях?
Не стільки для цього, скільки для реалізації вашої потреби в терапії.
Обирайте того, з ким виникне безпечний і довірливий контакт. Спробуйте попередньо поспілкуватись із психологом з відео, щоби побачити його, почути голос, відчути налаштованість на глибокий людський і професійний контакт з Вами. Бажано зробити кілька спроб, аби визначитись остаточно.
Бажаю успіху)
Расскажите, пожалуйста, подробнее про свой опыт терапии. Как долго вы работали с терапевтом? Какой запрос был? Что для вас было неприятным, болезненным? Что в целом вы подразумеваете под неудачной психотерапией?
Доброго дня! Якщо ви відчуваєте, що самі не витягуєте цей досвід втрати довіри, то терапія може стати місцем, де довіра відновлюється через новий досвід стосункив. Тут важливий не метод, а людина, поруч із якою вам зрозуміло и безпечно.
Невдалий досвід - це не привід взагалі розчаруватися в психотерапії та припинити шукати нового фахівця.
Повірте, психотерапія, яка справді змінює життя, існує.
Хочу сказати важливу річ:
якщо після 2-3 сесій ви не відчуваєте поліпшення - це привід задуматися про зміну фахівця. Не тому що він поганий, можливо, вам просто не підійшов метод або з психологом не стався контакт.
Підтримую колег. Ще від себе хочу додати, про важливість вибору фахівця за компетенцією у вашому запиті (проблема, яку ви бажаєте вирішити). Бо існують складні теми для роботи з якими, психологу треба пройти відповідну спеціалізацію. Це важливий аспект у виборі спеціаліста, на який важливо звертати увагу.
Сложно говорить, не зная подробностей, хоть каких-то.
Нет прогресса иногда бывает и про то, что его реально нет, а иногда про то, что клиент обесценивает что-то, про то, что ожидает, что что-то произойдет без его участия, а просто потому, что он что-то осознал и ходит к терапевту. А так не бывает. Иногда прогресс есть, но не то, что клиент хотел. Например, отношения с кем-то хочется наладить, а оказывается, что налаживать нечего и отношения нездоровые и вот уже не тот эффект. Но это не про эффективную терапию.
Потому и спрашиваю вас подробности, потому что без понимания какой запрос был, что происходило, почему стало хуже и что именно вы имеете в виду, сложно что-то говорить.
Сколько было психологов? Сколько с каждым из них вы работали?
Плюс те вопросы, которые я писала выше, помогли бы разобраться в ситуации
↩ Реакція на відповідь № 387270 для Анна Автонділова
Це важко зрозуміти, так як я особисто не знаю цих спеціалістів. Мені авжеж можуть більше подобатись ті чи інші люди, але так як я особисто не знаю спеціалістів, в мене не може бути відчуття тотальної безпеки поряд з ними. Більше звертаю увагу на сам процес терапії, чи мені краще стає чи ні.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387274 для Ирина Константиновна
Щиро дякую за вашу відповідь.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387279 для Виктория Владимировна
Дякую! Буду тоді одразу питати чи вони вже коли-небудь працювали з таким запитом як у мене.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387280 для Валентина Михайловна
Це очевидні речі і справа тут не в цьому. Стає гірше, тому що годину плачеш розповідаючи щось, терапевт сидить та киває і все. Якась легка робота, ще й грошей купу заробляє.
Я расспрашиваю вас, пытаясь узнать что-то конкретное, не потому что хочу обесценить ваши переживания, а чтобы помочь разобраться, что происходило и как с этим можно обойтись.
Особенно, если было несколько психологов, и ни с кем не было удачной терапии, то тут есть с чем разбираться - и про выбор психолога, и про ваши ожидания, и про сам процесс.
Не совсем понятно, почему вы не хотите поделиться своим опытом. Что вам останавливает? Это ж анонимное пространство.
По поводу становится хуже, то снова таки, то ли специалист некорректный был, то ли тема непростая.
Например, как клиенту может стать лучше, если он вдруг на сессии осознает, что живет не с заботливым мужем, а с контролером и грубым человеком? И что раньше контроль=любовь и забота, а сейчас пришло осознание, что это ничего общего с любовью не имеет, и что отношения нездоровые? Это больно осознавать. Как тут станет радостно и легко после сессии? Или сталкивается клиент с чувством, что его не любили и много отвергали в детстве, и что мама не принимает его до сих пор? Больно, тяжело.
Терапия это не всегда легко, просто, бывают тяжелые переживания, боль. И в некоторых ситуациях терапевт просто рядом, слушает и позволяет клиенту прожить эту боль.
Но снова-таки, нужно разбирать конкретные случаи и ваш опыт в терапии.
↩ Реакція на відповідь № 387285 для Валентина Михайловна
"Не совсем понятно, почему вы не хотите поделиться своим опытом. Что вам останавливает?" - мені вже достатньо психологів в душу плювали, я зараз намагаюсь відновитись, знайти якийсь емоційний баланс. Я якраз про це і написала.
↩ Реакція на відповідь № 387313 для Валентина Михайловна
Під час терапії не було зворотнього зв'язку від психотерапевта. Бували ще порушення меж з іншими психотерапевтами : порівнював свою проблему з моєю і казав, що моя проблема то дрібниця, бувало психотерапевт розмовляв по телефону, бувало сміявся коли я розповідала про своє бачення ситуації, бувало посміхався коли я плакала, бувало давав рекомендації які не діяли, бувало знецінювали дуже. Бувало мені казали, що в мене купа проблем, казали, що потрібно відправити в "дурдом". Але що я ще можу зробити в цій ситуації окрім того щоб зупинити таку "терапію" і постаратися прийти в себе?? Мало того що мій запит не був вирішений, так ще й купа інших переживань додались.
Безпека в терапевтичному контакті, це не про відсутність дискомфорту, а про зрозумілі межі, передбачуваність і можливість відкрито говорити про те, що з вами відбувається. І залежить це від обох, і фахівця, який тримає рамку, і від клієнта, який поступово вчиться помічати свої реакції й озвучувати їх.
А якщо ще в особистому досвіді людини було багато моментів, які переживалися як знецінення, неповага чи порушення меж, психіка починає бачити ці сигнали всюди, навіть там, де намір фахівця був іншим. Це природна реакція після складного досвіду, але вона суттєво впливає на те, як сприймається будь-який контакт.
І частина терапії якраз у тому, щоб поступово розрізняти, що було фактом, а що було реакцією на попередній досвід.
Я не заперечую, що інколи проблема може бути й у фахівцеві. Але важливо також те, як ви обходитеся з моментами, коли щось у контакті йде не так. Уникати можна довго, це справді дає полегшення. Але водночас саме уникання не дозволяє зрозуміти, що з вами відбувається у стосунках і як між двома людьми взагалі формується довіра.
Часть описанного вами и правда недопустимо, как например, говорить, что ваши проблемы это ерунда и про отправить в дурдом. Часть, как например, обесценивание стоит более пристальное рассмотреть, как именно это выглядело, поскольку иногда мы, будучи уязвимыми в какой-то теме, очень болезненно реагируем даже там, где просто обычные слова. Но слишком тяжелый опыт был, слишком больно и тогда чувствительность к тем или иным словам становится очень большой.
Интересный и важный момент еще - выбор психолога и то, как вы строите с ним взаимодействие.
Вы пишите, что выбирали по методу и годам опыта. А как вам было с психологом на первой встрече? Задавали ли вы какие-то вопросы? На какой встрече вы начали понимать, что вам не комфортно? Как реагировали, когда психолог вел себя неприятно для вас?
Обычно с психологами мы ведем себя также, как и с другими людьми в нашей жизни. То есть если привыкли замалчивать и терпеть, то в терапии повторяется тот же сценарий. Если мы считаем, что человек, который старше и у него больше опыта, умнее и лучше нас что-то знает, значит ему позволено больше и мы терпим.
Это не про то, что психологи, с которыми вы работали, хорошие специалисты, а с вами что-то не так, а про то, чтобы вы сами заметили, нет ли совпадений по тому, как вы чувствовали и вели себя с психологами, с тем, как выстраиваются отношения с другими людьми в вашей жизни?
↩ Реакція на відповідь № 387317 для Анна Автонділова
Я дуже відкрито з ними розмовляла, багато про себе розповідала.
"А якщо ще в особистому досвіді людини було багато моментів, які переживалися як знецінення, неповага чи порушення меж, психіка починає бачити ці сигнали всюди, навіть там, де намір фахівця був іншим." - чому іншим? це якраз спеціалісти порушували межі.
"Але важливо також те, як ви обходитеся з моментами, коли щось у контакті йде не так." - кажу про це психотерапевту, він мене ігнорує.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387328 для Валентина Михайловна
"Но слишком тяжелый опыт был, слишком больно и тогда чувствительность к тем или иным словам становится очень большой." - так, якраз один психотерапевт посміхався коли я плакала і казав, що я дуже чутлива.
"А как вам было с психологом на первой встрече? Задавали ли вы какие-то вопросы? На какой встрече вы начали понимать, что вам не комфортно? Как реагировали, когда психолог вел себя неприятно для вас?" - на першій зустрічі не завжди зрозуміло який психотерапевт. Але той, що говорив по телефону одразу стало ясно, що більше не прийду. Зазвичай, кажу, що мені неприємно, але мене ігнорують.
"Обычно с психологами мы ведем себя также, как и с другими людьми в нашей жизни. То есть если привыкли замалчивать и терпеть, то в терапии повторяется тот же сценарий." - це неправда. В особистому житті контакт будується зовсім по-іншому. І ніхто в реальному житті не знає про мене стільки скільки знають терапевти. Як можуть стосунки з психотерапевтом бути такі ж як і з іншою людиною в реальному житті?? Там хоча б зворотній зв'язок якийсь є, а терапевт це чистий лист.
"Это не про то, что психологи, с которыми вы работали, хорошие специалисты, а с вами что-то не так, а про то, чтобы вы сами заметили, нет ли совпадений по тому, как вы чувствовали и вели себя с психологами, с тем, как выстраиваются отношения с другими людьми в вашей жизни?" - я ніколи не намагалась будувати стосунки з психотерапевтом, що за маячня? Я про терапевтів взагалі майже нічого не знаю. Ну, окрім однієї, яка мені своє особисте життя розповідала. Але в цілому, я їх як людей не знаю, які стосунки можуть бути?!
Доповнення від автора питання·
Ви відбиваєте взагалі якесь бажання ще раз йти на терапію. Купа неправильних припущень, купа очевидних речей, купа води.
Предположения логичны, потому что я знаю минимум, который есть на сайте. Потому я могу писать, а вы говорите про то, подходит ли вам или нет. Это нормальный процесс.
По поводу того, что вы не строили отношения с терапевтами, то терапия это именно про отношения. Именно благодаря отношениям и происходят изменения. Но понятно, что если было 2-3 встречи, то отношения не успели как-то сформироваться, только точечное общение. Но если мы говорим про 10 и более встреч, то это все же отношения.
По поводу того, что куча очевидных вещей и куча воды, то первое, я не знаю, что для вас очевидно, что нет. Относительно воды, то снова таки - информации про вас минимум, нет даже понимания, сколько времени с каждый терапевтом вы работали. Не говоря уже про запросы и как проходила терапия. Потому и предположения и размышления, как оно бывает, исходя из опыта.
↩ Реакція на відповідь № 387340 для Валентина Михайловна
"По поводу того, что вы не строили отношения с терапевтами, то терапия это именно про отношения. Именно благодаря отношениям и происходят изменения." - як можна будувати відносини з людиною про яку майже нічого не знаєш? В житті стосунки залежать від обох сторін, а в терапії тільки від мене. Я можу все припинити і все, терапевт не побіжить мене вмовляти залишатись. Це звичайній людині може бути боляче, чи вона може злитися, а для терапевта це просто робота.
То есть терапевт ничего не чувствует по вашему?
Терапевт точно также испытывает радость, грусть, раздражение и тп. Он человек в первую очередь.
А еще, терапевт делиться собой и своим опытом, может отвечать на ваши вопросы. Да, огромное количество информации нет, но есть и немало информации и чувств между вами, есть взаимодействие, и этого достаточно, чтобы сформировались отношения.
Если этого нет, то это говорит и о том, как вы вне терапии строите отношения близкие. Повторюсь, отношения с терапевтом выстраиваются так, как с людьми с жизни. Например, значимые фигуры или те, кто знает о вас что-то личное.
И это вам скажет любой психолог и психотерапевт.
Тут много что интересное можно узнать, разобрав ваш опыт с терапевтами.
Но снова таки это только в терапии можно.
Так на сайте только предположения
И как связаны отношения и побежит вас уговаривать остаться?
Доповнення від автора питання·
"То есть терапевт ничего не чувствует по вашему?
Терапевт точно также испытывает радость, грусть, раздражение и тп. Он человек в первую очередь." - авжеж, терапевт може відчувати що завгодно в своєму особистому житті, тільки не до мене в процесі терапії. Думаю, психотерапевти оперують більше логікою, шукають причинно-наслідкові зв'язки, висвітлюють моменти, які клієнт може не помітити. Але аж ніяк не спираються на свої відчуття, не думаю, що вони відчувають якусь біль щодо моїх переживань, чи якесь людське тепло до мене чи ще щось. В них багато клієнтів і це неможливо і шкідливо для психіки всім співпереживати. Це просто робота така, це нормально.
"А еще, терапевт делиться собой и своим опытом, может отвечать на ваши вопросы. Да, огромное количество информации нет, но есть и немало информации и чувств между вами, есть взаимодействие, и этого достаточно, чтобы сформировались отношения." - але ж психотерапевт може відповідати на питання просто тому що я так попросила. А в реальному житті інші люди будують зв'язок з власної волі, ініціативи. А в терапії психотерапевт може просто підлаштовуватися під мене, це дуже відрізняється від того як будуються стосунки в реальному житті.
Жаль, что вы так думаете.
Терапевт точно также переживает за клиентов, испытывает к ним чувства разные. Но длительная личная терапия и супервизия позволяют не сливаться с клиентом, а сопереживать. Это разное. Можно сопереживать и быть рядом, не теряя логику и здравый смысл, но оставаясь человеком в первую очередь. Этому учатся годами. И именно потому есть разница психолог, подучивший просто диплом, и психотерапевт, которые подходит сотни часов личной и групповой терапии.
А по поводу терапевт отвечает на вопросы, то и отвечает и часто собой делиться, если считает, что это полезно клиенту.
И именно длительная терапия многое позволяет переосмыслить и поменять в отношении себя и с отношениях с другими людьми.
Как говорится ,,мы травмируемся в отношениях с людьми, но и сцепляемся тоже в отношениях,,. И психотерапия это именно те отношения, где это удается сделать
Доповнення від автора питання·
"Терапевт точно также переживает за клиентов, испытывает к ним чувства разные." - навіть якщо терапевт каже про це, то ніколи не зрозуміло чи це правда чи це він каже, тому що так потрібно для терапії.
В цілому, навіщо мені співпереживання психотерапевта? Мені достатньо ввічливості та дотримання робочих меж. Я й не хочу щоб мені співпереживали, хіба що на когнітивному рівні (щоб терапевт знав, що тут тиснути на мене не потрібно, а тут потрібно підштовхнути). Мені не хочеться, щоб мені співпереживали, мені від цього неприємно.
"Как говорится ,,мы травмируемся в отношениях с людьми, но и сцепляемся тоже в отношениях,,. И психотерапия это именно те отношения, где это удается сделать " - я все одно будую стосунки в реальному житті не так як в терапії. Деякі терапевти знають про мене більше, ніж всі люди яких я знаю. Мені від терапевтів потрібна лише допомога щоб вирішити мій запит і все. Це суто робочі стосунки. І якщо я буду виясняти з ними відносини, то це вже перенос, контрперенос, дитяча позиція і т.д.
Терапевт да, знает про вас больше, чем остальные. И это может быть про уязвимость. А в такой позиции вы не умеете строить отношения и максимально отстраняетесь, рассматривая человека напротив как робота, который не будет вас сопереживать, а только из головы выдавать решения.
И да, вы строите отношения может по другому в реальной жизни, но то, как терапия происходит и отношения с терапевтом может говорить о том, как вы выдерживаете близость, хорошее отношение к вас, когда вам сопереживают, что у вас с доверием и ощущением себя. Вы похоже не верите и не можете принять, что вы можете делиться чем-то сокровенным, и при этом быть замеченной, к вам могут быть искренние чувства, а не просто сугубо деловые отношения. Возможно быть искренней, делиться болью и переживаниями небезопасно - в ответ не та реакция и это ваш опыт, который вы снова проигрываете с терапевтами.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387378 для Валентина Михайловна
"Терапевт да, знает про вас больше, чем остальные. И это может быть про уязвимость. А в такой позиции вы не умеете строить отношения и максимально отстраняетесь, рассматривая человека напротив как робота, который не будет вас сопереживать, а только из головы выдавать решения." - це неправда. Я якраз і показую свою вразливість на терапії, але не для того щоб мені співпереживали, а просто направили в правильному напрямку і допомогли побачити речі, які я не помічаю, чи це неправильно? Я і так сама собі співпереживати можу, навіщо мені співпереживання якоїсь лівої людини. Мені просто не подобається коли порушують мої межі, це нормальна реакція. Психотерапевти можуть співпереживати, а потім через рік забути про моє існування, навіщо мені таке співпереживання.
"И да, вы строите отношения может по другому в реальной жизни, но то, как терапия происходит и отношения с терапевтом может говорить о том, как вы выдерживаете близость, хорошее отношение к вас, когда вам сопереживают, что у вас с доверием и ощущением себя. Вы похоже не верите и не можете принять, что вы можете делиться чем-то сокровенным, и при этом быть замеченной, к вам могут быть искренние чувства, а не просто сугубо деловые отношения." - це не близькість якщо я одна розповідаю щось, де відчуваю себе вразливою. Близькість це коли обоє людей таким діляться, психотерапевти таке не роблять.
"Возможно быть искренней, делиться болью и переживаниями небезопасно - в ответ не та реакция и это ваш опыт, который вы снова проигрываете с терапевтами." - я з терапевтами була дуже щирою, розповідала все-все навіть якщо трусило фізично і задихалась від ридань, тому я попри все ділюсь своїми почуттями щоб розібратися в собі і тому що шукаю допомоги. Я викладалась на всі сто на терапіях, але коли легше не стає, то я не бачу сенсу продовжувати...
Когда вы считаете, что терапевт не может сопереживать, ему плевать на вас, вам не нужны его сочувствие и какие-то переживания, вы отстраняетесь, ставите барьер изначально, то конечно любое слово и действие воспринимается по другому - может видится обесценивание, насмешка, холодность там, где этого нет. Ведь как я могу увидеть что-то другое, если изначально я вижу терапевта не как человека, а как функцию?
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387385 для Валентина Михайловна
Як можна бачити психотерапевта як людину якщо він мовчить 99 процентів часу? Я просто зі стіною розмовляю. Якщо в терапевта є якесь співпереживання чи відчуття, то він повинен це показувати. Я не буду додумувати те чого не бачу. І чим мені співпереживання допоможе? Я коли попросила мене підтримати коли психотерапевт спитав чого я хочу, я потім отримала лекцію про те, що я в дитячій позиції. Терапевти самі відсторонені, коли я задаю питання то відповідають дуже мало, або відповідають питанням на питання. Яку людину я повинна бачити в терапевтів якщо він нічого не каже про себе? Я можу сидіти плакати, розповідати про своє дитинство, а про дитинство терапевта я нічого не знаю, я не знаю чи він зрозуміє як це чи ні. Чи я маю право питати у терапевта про його дитинство? Мені здавалось, що так не можна.
И тогда мы возвращаемся к вопросу, как вы выбирали терапевта. А еще кого вам терапевт напоминает, с кем были подобные переживания, по типу я делюсь, плачу, а в ответ тишина.
Терапевты не молчат 99% времени и дают обратную связь, говорят о чувствах. И спрашивать их можно то, что вам важно. Это нормально.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387394 для Валентина Михайловна
Я не повинна нести відповідальність за некоректну поведінку психотерапевтів. В мене є свої межі, я й так дуже багато працювала на консультаціях, але коли ніякого зворотнього зв'язку не отримую, то авжеж я починаю сумніватися в кваліфікації фахівця.
Обирала психотерапевтів по-різному. Бувало людина була приємна і дивлюсь досвід є, тому її обрала. Але бували випадки коли я не знала до якого психолога йду, мене направляли. До психіатра мене направляли, я його й не знала. І всі ці спеціалісти то порушували межі, то мовчали. Короче, толку не було. Ще й грошей витратила дуже багато, все чекала поки допоможе, але не допомогло. Від деяких одразу йшла, тому що він просто сидів і розмовляв по телефону або знецінював. Найчастіше, обираю по тому щоб був досвід років десять і дивлюсь на метод. Я пробувала декілька методів, але я їх не зрозуміла, мені вони не допомогли.
Кого нагадує? Не знаю, нікого. Я рідко перед кимось плачу. Це спроба виявити в мене перенос?
Мої терапевти мовчали. Одна терапевтка один раз спитала, що я хочу щоб вона сказала. І я відповіла, що хочу щоб вона сказала, що вона думає. Вона спочатку засміялась наче я спитала щось не те, потім сказала що подумала що мені потрібно жити. І так живу, куди я дінусь. Мені б хотілося отримувати якісь розвернуті відповіді, але нічого я не отримувала. А ще прикол в тому, що вони собі щось надумають, про це мовчать і я відчуваю як мене намагаються направити, але потім доводиться казати що вони неправильно зрозуміли. Бачать поверхнево, роблять припущення і одразу їм вірять, книжок начитались, а потім дивуються чому я себе поводжу не згідно якоїсь книжки. Ще й обличчя таке роблять, в мене одразу відчуття що я прям винна тому що прислухаюсь до себе і кажу що думаю. Вони наче думають, що я брешу чи ще щось. Хоча не знаю, що вони там думають, вони ж мовчать. Мені здається, що якби вони достатньо розуміли як я себе почуваю і реально бачили суть, то змогли б мені допомогти. Може в них досвіду не вистачає. Я інколи помічаю як кажуть просто такі стереотипи, такі ярлики навішують, що нудить.
↩ Реакція на відповідь № 387396 для Валентина Михайловна
Тому що це крінжово виглядає коли "здорова баба" перед кимось плаче. Бували такі випадки, коли я плакала від стресу, починали жаліти і це неприємно, наче я слабка. Був такий момент коли з подругою зачепили якусь травмуючу для мене тему, і я почала плакати, вона почала мене заспокоювати, це було неприємно. Потім в ході розмови я зізналась, що я просто часто тривожусь, переживаю за щось, вона засміялась і сказала "по тобі видно". Тому одразу стало ясно, що її підтримка це фальш. Або ще був момент коли я з хорошим знайомим розмовляла про відносини (він сам у стосунках з жінкою) і я чомусь не стрималась і почала плакати, розповіла, що мене просто кинули нещодавно і це важко. Він мені сказав "тобі просто потрібно знайти когось нового" і я після таких слів усвідомила, що він мене не розуміє.
Если стыдно плакать, неприятно, значит был опыт в детстве и установка, что это фу, а еще, что это не воспринимается с искренним сопереживанием. И терапевтов вы, похоже, неосознанно выбирали таких же, кто подтверждал этот опыт и убеждение
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387398 для Валентина Михайловна
Я не всіх терапевтів прям обирала. До деяких йшла не знаючи які вони (навіть зовнішність не бачила).
"Если стыдно плакать, неприятно, значит был опыт в детстве и установка, что это фу, а еще, что это не воспринимается с искренним сопереживанием." - це не установка, а спостереження. Я не знаю в якому ідеальному світі ви живете, але коли доросла людина через щось плаче, то її навряд підтримають. Не знаю якими людьми ви оточені, але в моєму колі ніхто з дорослих людей не буде заспокоювати якщо плачеш через стрес або якусь причину, яку вони не зрозуміють. Вони просто скажуть, що я занадто чутлива. Згадався ще момент коли я ледве не почала плакати і мені друг сказав, що я живу в ілюзіях. Тобто, типу я сама винна, що прийняла якусь тему близько до серця. Це не моя установка, це суспільство так реагує. Спробуйте заплакати через якусь "дрібницю" біля своїх колег і ви зрозумієте що я маю на увазі.
Грустно, что у вас такой опыт.
С слезами при других я как раз хорошо понимаю, потому что долгие годы не могла. И казалось, что фу, стыдно, подумают, что дурочка, позор, еще добавят неприятного чего-то. Но когда это разобрала и стала по другому проявляться, то неожиданно оказалось, что реакция людей не такая вовсе и есть масса тех, кто поддержит, утешит, посочувствует. Но пока веришь во что-то (например, что никто не поддержит, всем плевать, еще и гадость скажут), то и выбираешь тех, кто будет подтверждать твою картинку мира. Ведь окружение выбираете вы - с кем дружить, с кем общаться.
Про то, что некоторых терапевтов вы не видела и ничего про них не знали.
А как вы оказались у них?
Кто за вас выбор делал и почему?
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387411 для Валентина Михайловна
Дякую, що поділилися! Хоч хтось розуміє!! Щоправда, людей, які зможуть співпереживати скоріше не маса, а одиниці...
"Но пока веришь во что-то (например, что никто не поддержит, всем плевать, еще и гадость скажут), то и выбираешь тех, кто будет подтверждать твою картинку мира. Ведь окружение выбираете вы - с кем дружить, с кем общаться." - але я іду людям назустріч, стараюсь спілкуватися. Не так багато в мене є вибору коли я працюю весь день. Не ідеальна робота, але в цілому нормальна, я краще знайти в своєму місті не можу, тому продовжую працювати. Піду тільки коли знайду кращий варіант. Я б хотіла переїхати в інше місто, але з моєю агорафобією навіть ракети слабка мотивація. Є пара людей з якими я нормально спілкуюсь, але в них то чоловік, то жінка, то кум, то сват, то діти, то ще хтось, в кожного своє особисте життя. А в мене особисте життя не складається, іноді важко знаходити спільну мову. Я намагаюсь обирати людей, пишу їм, кличу кудись, але всі часто зайняті чимось. Родичі теж зайняті, хоча це не дивує, вони з самого мого дитинства чимось зайняті, чим завгодно, але не моїм вихованням. Але я і не проти бути самою, в мене багато хоббі, є чим зайнятись. Просто стосунки будувати важко. Є друзі в інтернеті, але як показала практика вони пропадають ще частіше, ніж люди в реальному житті.
"Про то, что некоторых терапевтов вы не видела и ничего про них не знали.
А как вы оказались у них?
Кто за вас выбор делал и почему?" - направляли ендокринолог, психотерапевт, радили друзі.
Доброго вечора. Ви пишете, що Вас направляв до психолога психотерапевт. Поясніть, будь ласка, психотерапевт був Вашим лікарем (психіатром) і не займався Вашею психотерапією, і тому спрямовував до психолога? Чи один психотерапевт спрямовував Вас до іншого фахівця того ж профілю? І ще питання, Ви на сесіях з психологами казали про своє невдоволення певними моментами? Це теж частина терапевтичного процесу, - висловлювати свої емоції та давати зворотний зв'язок. Можна це робити прямим текстом, як Ви тут пишете, тільки вголос.
Жаль, что вы с детства сталкиваетесь с равнодушием и тем, что всегда есть какие-то дела, а вы не в приоритете.
По поводу того, чтобы не плакать при посторонних. На работе да, люди могут считать это неуместным. А еще часто теряются, не зная как реагировать и говорят то, что им кажется поддержит вас либо то, что они слышали от своих родных. Другого ж опыта нет.
И тут важно просто иметь пару-тройку человек или хотя бы одного, с кем можно быть чувствительной и показывать слезы, чем-то делиться. А еще важно не подавлять постоянно переживания, потому что рано или поздно, оно вылазит внезапно без особой причины в виде слез. Просто накопилось, что называется, и любой пустяк способен довести до слез. И люди удивляются чего вдруг. Никто ж не в курсе, что это уже последняя капля была.
Потому важно не доводить себя до такого состояния.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387417 для Марія Радченко
Мене психотерапевт направляв, тому що я декілька разів казала, що мені терапія не допомагає, він мовчав, але коли я сказала, що закінчую терапію, він сказав, що мені скоріше за все метод не підходить.
Але я на терапіях не завжди казала про своє невдоволення, тому що я не знаю як повинен точно проходити процес терапії, я просто не погоджувалась якщо терапевт казав щось взагалі не те або пропонував робити те, що я вже робила до нього. Мені здається, що я в терапії повинна розповідати все щиро і намагатися себе краще зрозуміти чи не так? Мені пишуть, що потрібно встановлювати відносини з терапевтом, я не знаю...це потрібно? Я такого не робила. Надія якась є на початку терапії авжеж, певні очікування, можна сказати "ділові стосунки", але в яких я ділюсь всім-всім. Я питала в терапевта, що саме я ще повинна робити, як повинна проходити терапія, тому що я не бачу результатів...Він відповів розмито, щось на кшталт, що не потрібно готуватися, потрібно бути собою. Але на мою думку потрібно працювати, час йде, консультації дорогі. Я після консультацій ходила потім розбирала все що сказала, думала, намагалась щось вирішити сама, зрозуміти, але таким чином ще більше себе накручувала, ще більше переживала. І так роблять багато спеціалістів, просто мовчать. Я не розумію, що від мене требується під час терапії, що потрібно ще робити. Як її взагалі проходити, можливо я якісь помилки роблю. Але такий підхід якийсь дивний, які помилки може робити клієнт? Це ж якраз простір де можна бути вразливою і не боятися помилок. Ну, або я така хвора, що мені важко допомогти (сумніваюсь в цьому). Критичне мислення присутнє.
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387423 для Валентина Михайловна
Я знаю. Я рідко плачу в реальному житті, але от на терапії плачу кожну консультацію, не знаю чому, як по сигналу, що називається собака павлова якась. Буває перед консультацією був хороший настрій, все нормально, як тільки спитають як справи так я одразу в сльози. А в думках "Невже комусь цікаво як в мене справи? Все в мене погано". Від такої доброти боляче. Не знаю чому так відбувається. Припускаю, що можливо це від гіпоопеки, але я не можу стверджувати.
Вы плачете на терапии возможно потому, что это уже все так сильно накопилось, а тут время и место для вас, для ваших переживаний. И нет сил уже сдерживаться.
По поводу неужели кому-то не все равно? Не все равно конечно. Очень сложно слушать о тяжелых переживаниях, видеть, как человеку плохо и ничего не ощущать. Так не бывает.
А как обстояли дела с выражением чувств перед родителями?
Какие в целом у вас с ними отношения?
Могли ли вы плакать и какая реакция была?
↩ Реакція на відповідь № 387433 для Валентина Михайловна
Я їх рідко бачила в дитинстві. Реакція мами це зміна ролей. Доводила мене до сліз, кричала дуже сильно, критикувала (але все залежало від її настрою, інколи хвалила, але там свої нюанси). І от коли від її криків я сиджу реву, вона любила падати на коліна і просити пробачення (не щиро, демонстративно знущаючись з мене). Вона міняла ролі, коли так вибачалась тоді я виглядала як тиран, а не вона. Це було жахливо відчуття і мені доводилось переставати плакати, щоб вона себе так не поводила. Ну або ж вона просто хлопала дверима і йшла кудись, або посміхалась і обіймала (але дуже сильно і неприємно). Різні реакції були. Батько любив просити грошей, доводити до сліз, бо в мене тих грошей немає.
Похоже вот и ответ, почему стыдно плакать и сочувствие расценивается, как что-то не искреннее, унизительное для вас. Вы не можете поверить, что можно искренне вам сопереживать, потому что просто нет такого опыта и потому что самый близкий человек показывал другое совсем, плюс эмоциональные качели.
И потому может и с терапевтами проигрывается такой же сценарий, и в их молчании либо словах каких-то вы ищете подвох. Так работает психика и это нормально. Но чтобы это изменить и научиться по другому реагировать, поверить в то, что кому-то не все равно, не чувствовать себя униженной от сочувствия, таки нужна длительная терапия. Как ни крути, но без нее никак
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387435 для Валентина Михайловна
Яке тут може бути співпереживання якщо вони не можуть дати хоч якийсь базовий мінімум...Хіба це так важко не розмовляти по телефону під час консультації або ж не знецінювати.
Я займалася рік з однією терапевткою, з нею всім ділилась і я старалась працювати, але терапія не допомагала. Коли я про це розповіла, вона мені сказала не ходити в такому разі. Тому довгу терапію я точно вже пробувала.
Доповнення від автора питання·
Мені просто не хочеться наступати на одні й ті ж граблі. Не хочеться піти до терапевта і вийти звідти ні з чим. Чому вони одразу не кажуть, що не можуть допомогти? Навіщо це продовжувати, а казати вже потім коли я кажу що йду з терапії. Якби вони одразу зізнавались, то я б і нерви не витрачала. А то я думаю, що вони розбираються, щось знають, думаю що питають як справи, бо їм це важливо, але толку нуль від цього...
Дякую, що поділилися своїм досвідом. Ще момент. Коли Ви писали, що терапія не допомагала, що конкретно Ви мали на увазі? Якого результату очікували від роботи з психологом? І чому, на Вашу думку, не отримали його?
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387445 для Марія Радченко
Я очікувала, що мене не буде накривати панічка за 10-15 хвилин до консультації. В мене таке дуже часто, постійна паніка в тілі, я й заспокоювала себе і не звертала увагу, що завгодно, було забила на все це. Але проблема як була так і залишилась. В мене таке з дитинства і нічого мені не допомагає.
Я не знаю чому я не отримала результату. Я думала, що в мене не важка проблема.
Да, иногда попадаются не очень адекватные терапевты. И тут даже образование не всегда помогает.
Я бы предложила вам все же снова рискнуть пойти в терапию. НО. Не торопитесь всем делиться, присмотритесь, как вас рядом с человеком, рассказывает ли он про то, что такое терапия, как она проходит и тп. Обращайте внимание на свои ощущения. Не стоит затягивать, если вы видите обесценивание ваших чувств и тп.
А насколько вы и с другими людьми достаточно быстро сближаетесь и делитесь с ними чем-то личным, важным для вас?
Даете ли себе время присмотреться подходит ли вам человек, хочется ли общаться или все же стоит больше дистанцию держать?
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387452 для Валентина Михайловна
Я на перших консультаціях сама починаю багато говорити, якісь травматичні події приходять в голову і я починаю розповідати те, про що не думала років 15-20, воно само виходить, і розповідаю, розповідаю. Через декілька консультацій коли вже виговорилась трохи, то розповідати щось стає складніше, тим паче коли терапевт мовчить. І тоді я вже стараюсь сама розповідати, стає мені важко. Але я ділюсь і починається накручування, переливання з пустого в порожнє. Терапевт робить якісь припущення і це ще добре коли він про них каже. Тому що тоді я можу пояснити, де він неправий. Часто бачать якийсь шматочок, який я розповідала і домальовують того чого немає, це дуже зупиняє прогрес, доводиться все пояснювати і пояснювати, енергозатратно це.
В реальному житті я ніколи не розповідаю на першій зустрічі багато про себе, потроху з роками людина дізнається про мене більше. Але я все одно з близькими людьми ніколи не ділилась тим, що розповідала терапевтам. Тому терапевти знають про мене більше, я не розповідаю їм щось задля встановлення контакту, а швидше задля їх розуміння що відбувається, щоб вони зрозуміли мою проблему, я сподіваюсь же що побачать більше ніж я. Адже якщо щось приховувати, то і прогресу не буде, а я хочу працювати над собою.
Хоча щодо реального життя, якщо людина має наміри зблизитись зі мною і задає питання, то я можу відповідати щиро і я більш відкрита. Тільки потім я зазвичай дізнаюсь, що наміри були не дізнатися мене краще, а обговорювати за спиною, чи дістати від мене якусь інформацію. І я тоді шкодую, що поділилась. Просто рідко знаходяться люди з якими і я хочу спілкуватись і вони хочуть спілкуватись зі мною. Тому навіть якщо я відчуваю що людина корислива я все одно даю їй шанс проявити себе з хорошої сторони, потім про це шкодую. Іноді отак дивишся на когось і бачиш наскільки воно фальшиве, а потім дивуюсь чому я так без підстав думаю про когось, можливо людина не така, і тоді задумуюсь що це говорить про мене як про людину яка одразу когось відкидає. Потім даю шанс і людина себе показує "у всій красі"...
Я очікувала, що мене не буде накривати панічка за 10-15 хвилин до консультації.
Ви говорили своїм терапевтам про те, що Вас накриває панічка за 10-15 хвилин до консультації з ними? Яка була їх реакція на це? Що викликає у Вас найбільшу тривогу перед розмовою з психологом?
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387454 для Марія Радченко
Авжеж казала, кожен раз, сиділи декілька хвилин дихали, заспокоювались, потім починали консультацію. Але це б і без дихання пройшло, це завжди проходить. Я просто хочу, щоб це не починалось. Я не знаю, що саме викликає тривогу, думок немає ніяких, але от тіло так реагує. Не знаю чому це відбувається і як зробити щоб це не з'являлось, тому і зверталась до психотерапевтів.
Если я правильно понимаю, то вы с первых встреч все рассказываете терапевту, даже слишком личные и непростые вещи. Не даете себе время присмотреться.
А в чем разница между терапевтом и другими людьми в вашей жизни, что ему вы так слепо доверяете, с первой минуты, а другим нет и держите дистанцию?
цитата:
Хоча щодо реального життя, якщо людина має наміри зблизитись зі мною і задає питання, то я можу відповідати щиро і я більш відкрита. Тільки потім я зазвичай дізнаюсь, що наміри були не дізнатися мене краще, а обговорювати за спиною, чи дістати від мене якусь інформацію. І я тоді шкодую, що поділилась.
У меня предположение, что как только вы чувствуете к себе хоть немного интереса, внимания, то сразу больше открываетесь и не даете себе время узнать человека, присмотреться, оценить, насколько ему можно доверять
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387466 для Валентина Михайловна
В терапії ж все конфіденційно? Ось чому. Це не про довіру, а про те що я хочу працювати на терапії. В терапії все конфіденційно і час коштує грошей.
У меня предположение, что как только вы чувствуете к себе хоть немного интереса, внимания, то сразу больше открываетесь и не даете себе время узнать человека, присмотреться, оценить, насколько ему можно доверять
Я рідко відштовхую людей які до мене проявляються. Просто це рідкість коли хтось мною цікавиться. Якщо не робити крок назустріч то людина подумає що мене ці відносини не цікавлять і перестане проявлятись.
Да, в терапии все конфиденциально. Но терапевт человек в первую очередь. И не с каждым терапевтом может быть приятно, комфортно и хотеться чем-то делиться.
И тут важно тоже давать себе время присмотреться.
По поводу других людей в вашей жизни, то проявленный интерес к вам как будто уже дает какое-то преимущество человеку.
По сути, вам настолько важно, чтобы кто-то проявлял этот интерес, что вы тоже становитесь менее чувствительной к себе, не давая себе возможности оценить стоит ли человек вашего внимание. А ведь оно тоже ценно, чтобы его все дарить без разбора
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 387503 для Валентина Михайловна
Але хай терапевт вже одразу покаже своє невдоволення або розчарування мною, а не потім коли я прив'яжусь або звикну до нього. Хоча, йому нічого не заважає і потім показувати своє невдоволення. Одного разу сталася одна дуже особиста подія і я хотіла поділитися з нею з психотерапевтом. Я сказала, що не хочу щоб вона в мені розчарувалась. Я в тій події не в дуже хорошому світлі, але я сильно тривожилась після події, пройшло багато часу і це було дуже особисте, поділитися не було з ким. Я їй розповіла і вона ніяк не відреагувала. Їй просто все одно.
"По поводу других людей в вашей жизни, то проявленный интерес к вам как будто уже дает какое-то преимущество человеку.
По сути, вам настолько важно, чтобы кто-то проявлял этот интерес, что вы тоже становитесь менее чувствительной к себе, не давая себе возможности оценить стоит ли человек вашего внимание. А ведь оно тоже ценно, чтобы его все дарить без разбора" - не думаю, що моя увага цінна...мене стільки разів ігнорували, блокувати, що моєї уваги скоріше позбутися хочуть, а не отримати))) Мені особо обирати між людьми не приходиться. Десь 1/20 буде зі мною розмовляти, і затримається ненадовго. Зараз є декілька хороших людей в моєму колі, але це до пори до часу, поки не пропадуть.
