Самотність

Доброго дня Luna!
Безумовно, життя кидає більші виклики тій людині, яка має менші можливості для своєї реалізації. Адже, щоб досягнути цілей, потрібно докладати більше зусиль і "пробиватися" через додаткові труднощі. Але саме в таких випадках криється і більший парадокс.
Нерідко, ті, кого можна назвати по самому факту народження "везунчиками" саме завдяки велетенській кількості можливостей, стають інертними і ті самі можливості
втрачають неймовірно швидко. Тоді, як людина, яка має обмежені можливості, напрацьовує неймовірну наполегливість, стійкість і стає щасливою не завдяки тому, що дала їй природа, а тому, що вона змогла досягнути сама. Один з таких яскравих прикладів - це Ніко Вуйчич, який народився без рук та ніг, але не просто реалізував себе як публіцист та оратор, до якого дослухалися мільйони людей, але й реалізував себе в особистому житті одружившись та маючи щасливу сім'ю і дітей.
Ви пишете, що у Вас не має друзів, але у той же час - маєте одну подругу. Тоді як більшість людей мають лише знайомих. Насправді, друзів багато не буває. І якщо пощастило мати, бодай, одну - це вже справжня удача. Отже, питання, швидше, у неправильно розставлених внутрішніх акцентах, що змушує Вас недооцінювати те, що вже маєте.
Ви пишете "Я не відчуваю себе потрібною важливою для когось. Відчуваю себе зайвою у цьому житті". Але у цьому світі все логічно і зайвого нічого немає, тим паче, не може бути зайвим людське життя. Що таке бажання бути потрібною? Це, насправді, велетенська потреба в любові, тоді як джерело цієї самої любові є в кожному з нас. Просто ми про це не знаємо, а отже, і розкрити його не вміємо. Тоді як бажання бути комусь потрібними, робить нас одразу психо-емоційно залежними, а отже, приниженими, нещасними і непривабливими для оточуючих. Бо перетворює на людину, яка весь час просить милостиню. Тоді, як людина, яка відкрила опору в собі і розкрила те саме джерело любові - стає самодостатньою. А отже наповненою любов'ю, яку безкорисливо віддає з радістю оточуючим. І тоді оточуючі самі вже хочуть бути поруч з нею. Власне, саме цим пояснюється феномен, коли
"Деякі люди нічого спеціально не роблять а є душею компанії а я все життя зі шкіри пнуся і нічого не виходить."
Власне, питання у тому, які внутрішні установки ми отримали з дитинства, і який світогляд сформували завдяки саме цим установкам. Тому, на мою думку, Ви абсолютно праві, коли припускаєте, що складна соціалізація "може це через те що в мене не було норманого дитинства я завжди відчувала себе ущербною. Не вмію захищати свої кордони". І як наслідок неправильного сприйняття себе та оточуючого світу, зазвичай, формується "величезний страх перед світом".
Отже, починати потрібно саме з дитинства. Адже, основне сприйняття себе та от ті самі установки закладаються саме від народження, якими ми потім несвідомо керуємося все своє свідоме життя.
До речі, як це не дивно, але відчуття ущербності, нерідко мають, в тому числі, люди, які зовні не мають жодних вад чи обмежень. Тобто, це відчуття - має суто психологічний характер, яке можна і потрібно змінити.
Тому у мене до Вас питання. Як до Вас ставилися батьки, коли Ви були зовсім маленькою?

Відредаговано автором 01-11-2025 08:07:00

Доброго дня, Luna!

Я шукаю психолога який би міг за доступну суму допомоги мені змінити те що мені заважає жити

Ви вже на правильному шляху і робите потрібні в цьому напрямку кроки, адже ви на сайті психологів.

Так сталося в моєму житті що я завжди була сама

Так сталося в моєму житті що я завжди була сама.

Дозволю собі не повірити в це твердження, адже діти без турботи про них з боку дорослих не виживають. Ви - згідно з описом - доросла жінка. То, мабуть біля вас були поруч люди. Хоча, розумію й те, що вони, мабуть, не відчувались вами як близькі (перш за все емоційно). Наші стосунки з оточуючими іноді складаються не так, як би ми про те мріяли, хотіли, бажали. Проте все одно вони були. Для того, щоб почати будувати їх по-іншому, варто розібратися з наявними. В цьому якраз психолог може вам допомогти.

Я звісно намагалася знайти собі друзів але за все життя в мене з'явилася одна єдина подруга.

І це якраз підтвердження того, що не зважаючи на недостатність прикладів і зразків теплих стосунків ви змогли вибудувати свої власні з іншою людиною! Це надзвичайно! І дійсно, погоджусь з колегою, не у всіх людей виходить.

Деякі люди нічого спеціально не роблять а є душею компанії а я все життя зі шкіри пнуся і нічого не виходить.

Ось ці моменти також можна проаналізувати зі спеціалістом, адже нові результати можливі, коли ми робимо нові дії, не такі, як застосовували до цього. Це те, що доведеться дослідити, підсвітити, зрозуміти. Все це - можливо!

В може це через те що в мене не було норманого дитинства я завжди відчувала себе ущербною. Не вмію захищати свої кордони. В мене величезний страх перед світом

Можливо. На жаль, деякі моменти в своєму житті ми не обираємо. Але обов'язково в ньому є й те - що залежить від нашого вибору. Дещо доводиться просто приймати як факт, а з іншим - ми можемо щось зробити, навіть через те, що поглянемо на ситуацію чи подію з іншого ракурсу. Визнання своїх страхів - то шлях до їх подолання, не через боротбу чи вічне уникнення того, що лякає, а через вивчення, дослідження, бажання пізнати чому саме це лякає і в виборі іншої реакції на сам страх. Психологи також з цим допомагають.
Luna, ваше повідомлення про те, що з вами відбувається зараз і про те, який ви маєте намір. Чим, на вашу думку, ми можемо вам допомогти в рамках цього форума?

Доброго дня.

В може це через те що в мене не було норманого дитинства я завжди відчувала себе ущербною. Не вмію захищати свої кордони. В мене величезний страх перед світом

Ви гарно аналізуете своє життя.

Я шукаю психолога який би міг за доступну суму допомоги мені змінити те що мені заважає жити

добре, що шукаете допомоги. На сайті багато психологів, ви можете обрати собі "по душі та по карману" того, хто вам сподобаеться.

Так сталося в моєму житті що я завжди була сама. В мене немає сім'ї друзів. Я не відчуваю себе потрібною важливою для когось. Відчуваю себе зайвою у цьому житті. Справа в тому я інвалід пересуваюсь на візку. Вчилася вдома. Тому в мене не було можливості здобути навички комунікації. Комп з'явився лише у 18 років і це мені не надто допомогло. Я звісно намагалася знайти собі друзів але за все життя в мене з'явилася одна єдина подруга. І чим більше я терпіла невдачі тим більше в мене виникає думка може це зі мною щось не так?

Терпіти невдачі це природньо. Ось асоціюватися з результатами - неприродньо. Ваша особистість більша за вашу поведінку, думки та результати діяльності. Напевно у вашому житті були і світлі моменти, де щось вдавалось. І це також ваше життя. Справа в тому, що воно вміщує і невдачі і вдалі дії. треба навчитися помічати і те і інше.
Навички комунікації, звісно , важливі. Та їм, як і усьому в цьому світі , можна навчитися при бажанні.

Доброго дня,
Скажіть, будь ласка,що саме на вашу думку, наразі, заважає вам жити?

Доброго Утра!

"Деякі люди нічого спеціально не роблять а є душею компанії а я все життя зі шкіри пнуся і нічого не виходить."
Врядли дело именно в вас, как в личности...
Ну может и есть чтото - но это надо прояснять детально.
Хотя инвалидность накладывает свой отпечаток - и на образ жизни, и на восприятия себя - и формирует комплексы глубинные конечно - с которыми надо работать.

Тут скорее, в вашей ситуации в целом - в какой вы оказались волею Судьбы...
К людям с инвалидностью - вообще в нашем обществе относятся... как к не нужным людям... их не замечают... как будто их нет.
Потому что выгоды с них не возьмешь, и пользы для себя ( примерно описала как есть, на самом деле)
Так что, тут вопрос в таком обществе... что делают вид - что инвалидов нет в этой реальности - и они не нужны и бесполезны.
И конечно, таким людям - тяжело пробиться через эту стену игнора... и безразличия к чужому горю или проблеме...
Есть люди которые, чуткие и сопереживательные... но таких мало ( мир такой)

"В може це через те що в мене не було норманого дитинства я завжди відчувала себе ущербною. Не вмію захищати свої кордони. В мене величезний страх перед світом"
Вас родители обижали и унижали???
У вас нет позитивного примера опыта - когда вас принимали и любили безусловно... отсюда так тяжело довериться и открыться... и принимать себя целостно.

"Я шукаю психолога який би міг за доступну суму допомоги мені змінити те що мені заважає жити" - если хотите можете мне написать или позвонить.
Поработаю с вами, хотя бы пару консультаций. ( сделаю вам скидку по оплате)

"Саме опору в собі я б хотіла знайти, але не знаю як це зробити. Якщо дивитися на себе з боку. Я не вважаю себе дурною або поганою людиною. Але не розумію чому тоді не можу знайти собі друзів? І подруга про яку я писала в минулому. Тому і відчуваю себе самотньою. Всі говорять " полюби себе" але як це? За що себе можна любити?"

Це запит до роботи з психологом, саме в терапії вирішуються ці питання.
Це не пояснити у форматі переписки, нажаль. Бо "полюбити себе" та "опора на себе" це почуття. Їх треба пізнавати на особистому досвіді у контакті з іншої людиною, яка здатна вам надати увагу та прийняття, яких не було в дитинстві для формування цього досвіду.
Звісно ви можете щось зробити й самі для цього, існує багато вправ на самооцінку та впевненість. Але робота з спеціалістом робота проходитиме швидше та результатианіше.

"Чому не можу знайти собі друзів?"
Для цього потрібні навички комунікації, навчитися їм можливо спробувати самостійно. Також існує багато вправ та літератури на цю тему. Взагалі треба цікавитися іншою людиною, і у контакті "бачити" її. А не думати про себе, як я виглядаю, що мені сказати, щоб сподобатись, ?
Ви пробували шукати друзів в інтернеті?
Напевно, існують групи підтримки людей з обмеженими можливостями. Або группы людей по інтересах , це можуть бути онлайн спільноти. Саме спілкування з іншими людьми надає досвід розуміння себе.

Полюбити себе, означає прийняти себе та своє життя на даний момент таким, яким воно є. Тобто таким, яким його нам дало Життя, Всесвіт, Бог. Адже, до тих пір, поки ми всім незадоволені, ми перебуваємо у боротьбі з собою, ми противимося самому факту свого існування, а це вже акт несвідомої агресії, як це не дивно, і до себе, і до життя, і до Того, хто дав нам саме життя. А допоки ми знаходимося в такому стані, всі наші життєві ресурси, всі наші сили ідуть на боротьбу, тобто, в порожнечу. І ми не лише не рухаємося вперед і не змінюємо своє життя на краще, ми, навпаки, своє життя погіршуємо, бо не віримо в себе, у свою унікальність, потрібність, у те, що в цьому житті все справедливо та закономірно, і все, що нам дається, має якийсь глибинний сенс...про який ми просто поки не знаємо, і навіть не здогадуємося.
А якщо немає прийняття себе, тоді знайти опору в собі неможливо. Бо зруйнована та сама цілісність, яка робить людину сильною. А якщо людина без внутрішньої.опори, тобто, без внутрішнього стрижня, тоді поруч нікого не буде. Бо ми станемо схожими на ліану, яка може лише обвиватися навколо іншого дерева-життя і навіть не розуміючи цього, своєю необхідністю від когось отримати любовь та щастя, душити своєю прив'язаність ту саму людину. А кому захочеться, щоб її душили, постійно потребуючи любові та психо-емоційної підтримки?
Ви запитуєте, чому до інших тягнуться просто так і з ними всі хочуть дружити?
Тому що ті люди самодостатні, вони себе приймають такими, якими вони є, як, наприклад, Ніко Вуйчич, що народився без рук і ніг, але якого полюбили мільйони. Що означає бути самодостатньою? ( Не плутати з самостійністю). Це коли людина щаслива навіть наодинці сама з собою, бо має глибокий внутрішній світ, розуміє сенс життя і постійно розвивається. Така людина стає одразу всім цікавою та потрібною, бо цікава та потрібна сама собі.
Насправді, все у цьому світі має сенс. А впадають в депресію та почуття самотності лише ті, хто живуть очікуванням щастя та радості від інших.
Я спробувала у декількох реченнях написати саму суть Ваших питань. Все інше, то вже потребує роботи з психологом і достатньо тривалої. Бо потребує не лише зовнішніх знань, як все влаштовано у цьому світі, але і повної внутрішньої трансформації деструктивних установок та моделей поведінки. А це вже рівень несвідомого.

Відредаговано автором 04-11-2025 08:09:53

Саме опору в собі я б хотіла знайти, але не знаю як це зробити. Якщо дивитися на себе з боку. Я не вважаю себе дурною або поганою людиною. Але не розумію чому тоді не можу знайти собі друзів? І подруга про яку я писала в минулому.

Психотерапевтичні стосунки можуть стати інструментом пошуку відповідей на ваші питання. Бо вони також - стосунки. І фахівець допоможе вам подивитися на те, що відбувається між людьми, між ним і вами, саме з точки зору "що допомагає їх підтримувати", чи "чому хочеться чогось уникати"; дасть вам зворотній зв'язок на ваші питання. На жаль, тут на форумі це не можливо з-за некоректності такої роботи на загальний огляд. Проте ви знаходитесь на сайті психологів, де можна вибрати для себе спеціаліста, з яким можна розпочати таку роботу по пізнанню себе і формуванню любові до себе.