Як зцілити душу якщо немає на це причини

Я доволі творча людина і тому створювати для себе нові особисті реальності немає проблеми, але зараз усе змінилося.
Останній раз я мав стосунки ще в дев'ятому класі, але через зраду я розійшовся з нею. Дуже довгий час я не міг забути тих стосунків які були для мене першими, але напевно через них я досі не можу впустити у своє серце ще когось.
Я думав що зможу прожити без стосунків, але я не витримую, душевна біль від самотності уже перейшла у фізичну форму я почав відчувати її буквально як стискання у грудях.
Увесь цей час я навіть стосунки ні з ким не заводив із фізичною близькістю так само.
Зараз я хочу розірвати це прокляте коло і навчитися нарешті знову довіряти, але в мене не виходить, у мене немає причини це робити, ( немає для кого). А спробувати знайти підтримку як то кажуть '' поранений вовк нікому не потрібен''.
Я знаю що є люди в яких є реальні проблеми яким насправді потрібна допомога. Моя проблема у мене в голові не більше, я це розумію, але зробити з цим нічого не можу.
Я буду вдячний якщо хтось дасть пораду що мені із цим робити ну або просто тикне носом у мої помилки

Дякую усім хто відгукнувся.
Щоб більше прояснити картину можу додати, освіта середня, спеціальність електрозварник, зараз працюю водієм навантажувача. Живу з мамою у якої рак кісток, доглядаю по мірі своїх сил тому що немає кому.
А робочий графік банальний, робота, робота в дома, відпочиваю або після роботи або перед роботою так як зміни на заводі дуже щільні.
Коли є вільний час я пишу історії які поки не збираюся публікувати бо не вмію описувати емоції персонажів усі вони якісь однотипні.
Люблю малювати, працювати з деревом, металом і різними матеріалами, особливо мене надихає створювати різні інструменти для своєї майстерні, але останнім часом просто немає натхнення.
У сім років я пережив психологічну травму, по незрозумілій причині злякався рідного батька, після чого почав сильно заїкатися що в подальшому наклало відбиток на шкільне життя, але зараз з цим проблем майже немає я навчився жити з цією вадою.
Стосовно психологічного стану- я балансую між двома ''я'', з одного боку я не хочу лишатися один до кінця свого життя а з іншого самотність надихає мене, дає можливість подумати над важливим для мене, будь то чи історія чи новий проект для майстерні. Я намагаюся розвиватися пізнаючи себе із середини практикуючи медитацію. Я хочу знати на що я здатен.
Ще зі школи у мене були великі амбіції на своє життя я хотів створити щось що залишилося б після мене, щоб мене пам'ятали. Зараз я уже знаю що хочу зробити, тому активно вивчаю властивості електромагнітних установок.
Не дивлячись на усі мої плани, я застряг на місці, половина мене хоче вписати моє ім'я в історію а інша- просто бути щасливою.
Я прекрасно розумію що я маю нарешті зробити вибір, вибрати щось одне, але я не можу. Працюючи з металом я трохи відволікаюся від своєї самотності, аке коли робота завершується усі придушені емоції напливають на мене стрімким потоком. Колись я навіть не здогадувався що душа може боліти буквально. Дивлячись на закохані пари я мимоволі заздрю їм, заздрю їхньому щастю. Сам я уже й забув як це обіймати кохану людину. Забув що таке тепло долоні, ніжність обіймів і простий, але щирий поцілунок. Усе це для мене здається чимось недосяжним, чимось фантастичним.
Я хочу щось зробити із своїм болем- прийняти його і жити далі або просто навчитися ігнорувати його занурившись з головою у роботу. Мені потрібно зробити цей вибір інакше я так і залишуся стояти на місці. Мені потрібно знати, народився я для того щоб бути щасливим чи для того щоб дати світові щось нове.
Я ніколи не просив про допомогу, через свою замкнуту натуру я звик вирішувати проблеми самостійно. Я б ніколи не опинився на цьому сайті якби не поспілкувавшись перед цим із штучним інтелектом, відкриватися машині набагато легше ніж людям. Напевно вперше я так щиро і не задумуючись говорю про свої проблеми перед такою кількістю людей.
Це поки все що я можу додати, завчасно щиро дякую за відповідь.

↩ Реакція на відповідь № 385997 для Юлія Зальотіна

Дякую усім хто відгукнувся.
Щоб більше прояснити картину можу додати, освіта середня, спеціальність електрозварник, зараз працюю водієм навантажувача. Живу з мамою у якої рак кісток, доглядаю по мірі своїх сил тому що немає кому.
А робочий графік банальний, робота, робота в дома, відпочиваю або після роботи або перед роботою так як зміни на заводі дуже щільні.
Коли є вільний час я пишу історії які поки не збираюся публікувати бо не вмію описувати емоції персонажів усі вони якісь однотипні.
Люблю малювати, працювати з деревом, металом і різними матеріалами, особливо мене надихає створювати різні інструменти для своєї майстерні, але останнім часом просто немає натхнення.
У сім років я пережив психологічну травму, по незрозумілій причині злякався рідного батька, після чого почав сильно заїкатися що в подальшому наклало відбиток на шкільне життя, але зараз з цим проблем майже немає я навчився жити з цією вадою.
Стосовно психологічного стану- я балансую між двома ''я'', з одного боку я не хочу лишатися один до кінця свого життя а з іншого самотність надихає мене, дає можливість подумати над важливим для мене, будь то чи історія чи новий проект для майстерні. Я намагаюся розвиватися пізнаючи себе із середини практикуючи медитацію. Я хочу знати на що я здатен.
Ще зі школи у мене були великі амбіції на своє життя я хотів створити щось що залишилося б після мене, щоб мене пам'ятали. Зараз я уже знаю що хочу зробити, тому активно вивчаю властивості електромагнітних установок.
Не дивлячись на усі мої плани, я застряг на місці, половина мене хоче вписати моє ім'я в історію а інша- просто бути щасливою.
Я прекрасно розумію що я маю нарешті зробити вибір, вибрати щось одне, але я не можу. Працюючи з металом я трохи відволікаюся від своєї самотності, аке коли робота завершується усі придушені емоції напливають на мене стрімким потоком. Колись я навіть не здогадувався що душа може боліти буквально. Дивлячись на закохані пари я мимоволі заздрю їм, заздрю їхньому щастю. Сам я уже й забув як це обіймати кохану людину. Забув що таке тепло долоні, ніжність обіймів і простий, але щирий поцілунок. Усе це для мене здається чимось недосяжним, чимось фантастичним.
Я хочу щось зробити із своїм болем- прийняти його і жити далі або просто навчитися ігнорувати його занурившись з головою у роботу. Мені потрібно зробити цей вибір інакше я так і залишуся стояти на місці. Мені потрібно знати, народився я для того щоб бути щасливим чи для того щоб дати світові щось нове.
Я ніколи не просив про допомогу, через свою замкнуту натуру я звик вирішувати проблеми самостійно. Я б ніколи не опинився на цьому сайті якби не поспілкувавшись перед цим із штучним інтелектом, відкриватися машині набагато легше ніж людям. Напевно вперше я так щиро і не задумуючись говорю про свої проблеми перед такою кількістю людей.
Це поки все що я можу додати, завчасно щиро дякую за відповідь.

↩ Реакція на відповідь № 386000 для Володимир Анатолійович

Дякую усім хто відгукнувся.
Щоб більше прояснити картину можу додати, освіта середня, спеціальність електрозварник, зараз працюю водієм навантажувача. Живу з мамою у якої рак кісток, доглядаю по мірі своїх сил тому що немає кому.
А робочий графік банальний, робота, робота в дома, відпочиваю або після роботи або перед роботою так як зміни на заводі дуже щільні.
Коли є вільний час я пишу історії які поки не збираюся публікувати бо не вмію описувати емоції персонажів усі вони якісь однотипні.
Люблю малювати, працювати з деревом, металом і різними матеріалами, особливо мене надихає створювати різні інструменти для своєї майстерні, але останнім часом просто немає натхнення.
У сім років я пережив психологічну травму, по незрозумілій причині злякався рідного батька, після чого почав сильно заїкатися що в подальшому наклало відбиток на шкільне життя, але зараз з цим проблем майже немає я навчився жити з цією вадою.
Стосовно психологічного стану- я балансую між двома ''я'', з одного боку я не хочу лишатися один до кінця свого життя а з іншого самотність надихає мене, дає можливість подумати над важливим для мене, будь то чи історія чи новий проект для майстерні. Я намагаюся розвиватися пізнаючи себе із середини практикуючи медитацію. Я хочу знати на що я здатен.
Ще зі школи у мене були великі амбіції на своє життя я хотів створити щось що залишилося б після мене, щоб мене пам'ятали. Зараз я уже знаю що хочу зробити, тому активно вивчаю властивості електромагнітних установок.
Не дивлячись на усі мої плани, я застряг на місці, половина мене хоче вписати моє ім'я в історію а інша- просто бути щасливою.
Я прекрасно розумію що я маю нарешті зробити вибір, вибрати щось одне, але я не можу. Працюючи з металом я трохи відволікаюся від своєї самотності, аке коли робота завершується усі придушені емоції напливають на мене стрімким потоком. Колись я навіть не здогадувався що душа може боліти буквально. Дивлячись на закохані пари я мимоволі заздрю їм, заздрю їхньому щастю. Сам я уже й забув як це обіймати кохану людину. Забув що таке тепло долоні, ніжність обіймів і простий, але щирий поцілунок. Усе це для мене здається чимось недосяжним, чимось фантастичним.
Я хочу щось зробити із своїм болем- прийняти його і жити далі або просто навчитися ігнорувати його занурившись з головою у роботу. Мені потрібно зробити цей вибір інакше я так і залишуся стояти на місці. Мені потрібно знати, народився я для того щоб бути щасливим чи для того щоб дати світові щось нове.
Я ніколи не просив про допомогу, через свою замкнуту натуру я звик вирішувати проблеми самостійно. Я б ніколи не опинився на цьому сайті якби не поспілкувавшись перед цим із штучним інтелектом, відкриватися машині набагато легше ніж людям. Напевно вперше я так щиро і не задумуючись говорю про свої проблеми перед такою кількістю людей.
Це поки все що я можу додати, завчасно щиро дякую за відповідь.

↩ Реакція на відповідь № 386001 для Наталия Павловна

Дякую усім хто відгукнувся.
Щоб більше прояснити картину можу додати, освіта середня, спеціальність електрозварник, зараз працюю водієм навантажувача. Живу з мамою у якої рак кісток, доглядаю по мірі своїх сил тому що немає кому.
А робочий графік банальний, робота, робота в дома, відпочиваю або після роботи або перед роботою так як зміни на заводі дуже щільні.
Коли є вільний час я пишу історії які поки не збираюся публікувати бо не вмію описувати емоції персонажів усі вони якісь однотипні.
Люблю малювати, працювати з деревом, металом і різними матеріалами, особливо мене надихає створювати різні інструменти для своєї майстерні, але останнім часом просто немає натхнення.
У сім років я пережив психологічну травму, по незрозумілій причині злякався рідного батька, після чого почав сильно заїкатися що в подальшому наклало відбиток на шкільне життя, але зараз з цим проблем майже немає я навчився жити з цією вадою.
Стосовно психологічного стану- я балансую між двома ''я'', з одного боку я не хочу лишатися один до кінця свого життя а з іншого самотність надихає мене, дає можливість подумати над важливим для мене, будь то чи історія чи новий проект для майстерні. Я намагаюся розвиватися пізнаючи себе із середини практикуючи медитацію. Я хочу знати на що я здатен.
Ще зі школи у мене були великі амбіції на своє життя я хотів створити щось що залишилося б після мене, щоб мене пам'ятали. Зараз я уже знаю що хочу зробити, тому активно вивчаю властивості електромагнітних установок.
Не дивлячись на усі мої плани, я застряг на місці, половина мене хоче вписати моє ім'я в історію а інша- просто бути щасливою.
Я прекрасно розумію що я маю нарешті зробити вибір, вибрати щось одне, але я не можу. Працюючи з металом я трохи відволікаюся від своєї самотності, аке коли робота завершується усі придушені емоції напливають на мене стрімким потоком. Колись я навіть не здогадувався що душа може боліти буквально. Дивлячись на закохані пари я мимоволі заздрю їм, заздрю їхньому щастю. Сам я уже й забув як це обіймати кохану людину. Забув що таке тепло долоні, ніжність обіймів і простий, але щирий поцілунок. Усе це для мене здається чимось недосяжним, чимось фантастичним.
Я хочу щось зробити із своїм болем- прийняти його і жити далі або просто навчитися ігнорувати його занурившись з головою у роботу. Мені потрібно зробити цей вибір інакше я так і залишуся стояти на місці. Мені потрібно знати, народився я для того щоб бути щасливим чи для того щоб дати світові щось нове.
Я ніколи не просив про допомогу, через свою замкнуту натуру я звик вирішувати проблеми самостійно. Я б ніколи не опинився на цьому сайті якби не поспілкувавшись перед цим із штучним інтелектом, відкриватися машині набагато легше ніж людям. Напевно вперше я так щиро і не задумуючись говорю про свої проблеми перед такою кількістю людей.
Це поки все що я можу додати, завчасно щиро дякую за відповідь.

↩ Реакція на відповідь № 386004 для Оксана Юрьевна

Дякую усім хто відгукнувся.
Щоб більше прояснити картину можу додати, освіта середня, спеціальність електрозварник, зараз працюю водієм навантажувача. Живу з мамою у якої рак кісток, доглядаю по мірі своїх сил тому що немає кому.
А робочий графік банальний, робота, робота в дома, відпочиваю або після роботи або перед роботою так як зміни на заводі дуже щільні.
Коли є вільний час я пишу історії які поки не збираюся публікувати бо не вмію описувати емоції персонажів усі вони якісь однотипні.
Люблю малювати, працювати з деревом, металом і різними матеріалами, особливо мене надихає створювати різні інструменти для своєї майстерні, але останнім часом просто немає натхнення.
У сім років я пережив психологічну травму, по незрозумілій причині злякався рідного батька, після чого почав сильно заїкатися що в подальшому наклало відбиток на шкільне життя, але зараз з цим проблем майже немає я навчився жити з цією вадою.
Стосовно психологічного стану- я балансую між двома ''я'', з одного боку я не хочу лишатися один до кінця свого життя а з іншого самотність надихає мене, дає можливість подумати над важливим для мене, будь то чи історія чи новий проект для майстерні. Я намагаюся розвиватися пізнаючи себе із середини практикуючи медитацію. Я хочу знати на що я здатен.
Ще зі школи у мене були великі амбіції на своє життя я хотів створити щось що залишилося б після мене, щоб мене пам'ятали. Зараз я уже знаю що хочу зробити, тому активно вивчаю властивості електромагнітних установок.
Не дивлячись на усі мої плани, я застряг на місці, половина мене хоче вписати моє ім'я в історію а інша- просто бути щасливою.
Я прекрасно розумію що я маю нарешті зробити вибір, вибрати щось одне, але я не можу. Працюючи з металом я трохи відволікаюся від своєї самотності, аке коли робота завершується усі придушені емоції напливають на мене стрімким потоком. Колись я навіть не здогадувався що душа може боліти буквально. Дивлячись на закохані пари я мимоволі заздрю їм, заздрю їхньому щастю. Сам я уже й забув як це обіймати кохану людину. Забув що таке тепло долоні, ніжність обіймів і простий, але щирий поцілунок. Усе це для мене здається чимось недосяжним, чимось фантастичним.
Я хочу щось зробити із своїм болем- прийняти його і жити далі або просто навчитися ігнорувати його занурившись з головою у роботу. Мені потрібно зробити цей вибір інакше я так і залишуся стояти на місці. Мені потрібно знати, народився я для того щоб бути щасливим чи для того щоб дати світові щось нове.
Я ніколи не просив про допомогу, через свою замкнуту натуру я звик вирішувати проблеми самостійно. Я б ніколи не опинився на цьому сайті якби не поспілкувавшись перед цим із штучним інтелектом, відкриватися машині набагато легше ніж людям. Напевно вперше я так щиро і не задумуючись говорю про свої проблеми перед такою кількістю людей.
Це поки все що я можу додати, завчасно щиро дякую за відповідь.

↩ Реакція на відповідь № 386006 для Андрей Ластовляк

Дякую усім хто відгукнувся.
Щоб більше прояснити картину можу додати, освіта середня, спеціальність електрозварник, зараз працюю водієм навантажувача. Живу з мамою у якої рак кісток, доглядаю по мірі своїх сил тому що немає кому.
А робочий графік банальний, робота, робота в дома, відпочиваю або після роботи або перед роботою так як зміни на заводі дуже щільні.
Коли є вільний час я пишу історії які поки не збираюся публікувати бо не вмію описувати емоції персонажів усі вони якісь однотипні.
Люблю малювати, працювати з деревом, металом і різними матеріалами, особливо мене надихає створювати різні інструменти для своєї майстерні, але останнім часом просто немає натхнення.
У сім років я пережив психологічну травму, по незрозумілій причині злякався рідного батька, після чого почав сильно заїкатися що в подальшому наклало відбиток на шкільне життя, але зараз з цим проблем майже немає я навчився жити з цією вадою.
Стосовно психологічного стану- я балансую між двома ''я'', з одного боку я не хочу лишатися один до кінця свого життя а з іншого самотність надихає мене, дає можливість подумати над важливим для мене, будь то чи історія чи новий проект для майстерні. Я намагаюся розвиватися пізнаючи себе із середини практикуючи медитацію. Я хочу знати на що я здатен.
Ще зі школи у мене були великі амбіції на своє життя я хотів створити щось що залишилося б після мене, щоб мене пам'ятали. Зараз я уже знаю що хочу зробити, тому активно вивчаю властивості електромагнітних установок.
Не дивлячись на усі мої плани, я застряг на місці, половина мене хоче вписати моє ім'я в історію а інша- просто бути щасливою.
Я прекрасно розумію що я маю нарешті зробити вибір, вибрати щось одне, але я не можу. Працюючи з металом я трохи відволікаюся від своєї самотності, аке коли робота завершується усі придушені емоції напливають на мене стрімким потоком. Колись я навіть не здогадувався що душа може боліти буквально. Дивлячись на закохані пари я мимоволі заздрю їм, заздрю їхньому щастю. Сам я уже й забув як це обіймати кохану людину. Забув що таке тепло долоні, ніжність обіймів і простий, але щирий поцілунок. Усе це для мене здається чимось недосяжним, чимось фантастичним.
Я хочу щось зробити із своїм болем- прийняти його і жити далі або просто навчитися ігнорувати його занурившись з головою у роботу. Мені потрібно зробити цей вибір інакше я так і залишуся стояти на місці. Мені потрібно знати, народився я для того щоб бути щасливим чи для того щоб дати світові щось нове.
Я ніколи не просив про допомогу, через свою замкнуту натуру я звик вирішувати проблеми самостійно. Я б ніколи не опинився на цьому сайті якби не поспілкувавшись перед цим із штучним інтелектом, відкриватися машині набагато легше ніж людям. Напевно вперше я так щиро і не задумуючись говорю про свої проблеми перед такою кількістю людей.
Це поки все що я можу додати, завчасно щиро дякую за відповідь.