Стосунки з дитиною

Question

Доброго дня Живемо разом з чоловіком та моєї дитиною від першого шлюбу вже 5 років. Спершу чоловік робив з дитиною домашнє, вмів її заспокоїти, коли вона плакала. Якось непомітно для себе коли саме але їх стосунки почали псуватись. Станом на зараз вони навіть не вітаються, дитина не хоче жити разом з цим чоловіком. Сьогодні зранку сталась така ситуація, що він образив дитину (дівчинка, 10 років), сказавши "що зробиш, коли ти в нас стіна". Він мав на увазі, що вона просто стоїть не знаючи де її рюкзак. Дитина пожалілись і сказала мені, що чоловік зіпсував їй настрій. І такі вислови в її сторону не вперше. Я спілкувалась з чоловіком, він обіцяв ставитись до неї краще але робити з нею уроки,на прикладу, гуляти чи щось інше відмовляється. Поясню це тим, що коли він раніше її щось забороняв, я їй це дозволяла і тому він вирішив більше не втручатись Я від початку стосунків не просила його відповідати за дитину чи тим більше її утримувати але зараз виглядає, що маю робити вибір між неї та ним. Почула таку фразу "якщо моя жінка діє не в інтересах моєї дитини - нащо мені така жінка?". А я виходить дозволяю ламати своїй дитині самооцінку. Порадьте будь ласка,як краще поступити в такій ситуації. Я вже зверталась до психолога і у нас була сімейна терапія, після якої чоловік сказав, що нам потрібно розлучитись оскільки звернення до такого спеціаліста означає кінець стосунків

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

А что вы думаете про всю ситуацию и ваши отношения с мужем после семейной терапии?
Вы пишите изначально муж гулял с вашей дочкой и делал уроки. Но при этом, что подобные неприятные высказывания не раз уже были. Поэтому вопрос, а какие отношения были изначально между ними? Не формально про прогулки, про эмоциональную сторону отношений, про то, насколько вашей дочери комфортно было с отчимом.

В целом, большинство проблем можно решить, если есть желание обеих сторон и есть усилия двоих. Ваш муж своей фразой надо развестись показывает, что ценность вас и ваших отношений с ним равно 0 по сути. Плюс убеждение, что обращение к психологу = конец отношениям. При таком подходе вы, скорее всего, ничего не сможете изменить. И да, тут дальнейшие отношения означают ваше согласие на плохое отношение к вашей дочери.

Юлія Зальотіна · Answer

Здравствуйте, Лиля.

поробуйте зайти с "другой стороны". отведите дочку в терапию. Вам она возможно боится открыться. Втерапии она сможет рассказать, что у них с отчимом произошло. 
Такие разительные перемены в поведении дочки и вашего мужа наводят на размышления. 
Он не идет на контакт и не хочет ничего менять. 
Ребенок не может. 
Вы все втроем живете в состоянии напряжения и  недосказанности. Значит кому-то  так выгодно продолжать отношения. 
Если вас не устраивает - пробуйте что-то менять, доверяйте своим чувствам.

Світлана Володимирівна Матюха · Answer

Здравствуйте.
Ситуация в вашей семье непростая, и она напрямую затрагивает границы людей. В любых отношениях границы  это фундамент, а под одной крышей это особенно важно.
Для вашего ребёнка, по сути, ваш мужчина  никто. Просто мамин партнёр. И для вашей дочери он тоже пока никто, просто взрослый, который живёт рядом.
Конечно, они могут стать друг для друга близкими, если сами того захотят. Но если нет, заставить нельзя. В таких ситуациях работает только одно  уважение.
Мужчина должен следить за своими реакциями. Саморегуляция между прочим это основной навык психики. Представьте, что он на работе сказал бы начальнику-"що зробиш, коли ти в нас стіна"- Скажет он так? А человеку слабее его  можно?
У дочери есть своё пространство, свои потребности, свои чувства. И это нормально. Она зависит от вас, и её эмоциональное благополучие должно быть на первом месте. Это не значит, что вы должны разрывать отношения с мужчиной, но это значит, что он обязан уважать вашу роль как мамы и не создавать ситуации, которые вредят ребёнку.
Ребёнок это не конкурент. Он часть вашей жизни. И если ваш мужчина этого не понимает, это НЕ вы должны разбираться в себе.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго вечора, Ліля!
[quote]Поясню це тим, що коли він раніше її щось забороняв, я їй це дозволяла і тому він вирішив більше не втручатись[/quote]
Ось де можна помітити відсутність порозуміння і узгоджених дій між вами і чоловіком.
[quote]Порадьте будь ласка,як краще поступити в такій ситуації.[/quote]
Краще за все намагатись дійти домовленості хоча б з принципових питань. Якщо потрібно довго розмовляти - розмовляйте. Потрібно передомовлятись - робіть це, але знаходьте спільну мову і спільну позицію. І не ставте дочку між двома вогнями і не робіть з неї заручника непослідовності дорослих. 
Вам варто дійти згоди між собою, аби ваши слова, рамки і вимоги до дочки збігались.

Також запитайте себе - ви чоловіка кохаєте? Цінуєте? Збереження сім'ї для вас важливе?

Анастасія Виноградова · Answer

Вітаю. Ви вже зробили дуже багато і як мама, і як партнерка. Але ситуація, яку ви описуєте, показує, що вашій дитині щодня доводиться жити в середовищі, де вона почувається небажаною і приниженою. У 10 років дитина не має чути фрази, які підривають її самооцінку. Ваш чоловік не зобов’язаний «любити як рідну», але він зобов’язаний поважати вашу дитину, якщо поважає вас. І якщо зараз він обирає відсторонення, образи, а на спробу вирішити проблему реагує ультиматумом - це важливий сигнал. Ви вже бачите, що мова йде не просто про конфлікт між ними, а про безпеку і цінність вашої дитини у власному домі. Вибір між дитиною і партнером - несправедливий сам по собі. Але якщо питання стоїть саме так, то відповідь очевидна: дитина потребує вас повністю, і ваша реакція зараз буде визначальною для її довіри до себе і до вас на роки.
Звернення до психолога - це не «кінець», це був ваш зрілий крок. Те, що він це сприйняв як загрозу, його вибір, не ваша вина.
Захистити дитину - це не зрада стосунків. Це ваш прямий обов’язок. І ви маєте право будувати життя в безпечному для вас і для неї середовищі.

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Стосунки з дитиною

Відповіді психологів