Не хочу спілкуватися з рідними чоловіка

Вы имеете полное право не хотеть и не ездить к родителям мужа. Так же, как и он к вашим. Люди создают семью друг с другом, не с родителями партнера. Если сложились теплые, искренние отношения - это прекрасно. Нет - так тоже бывает и это ок. Тем более, если вам неприятно это общение. Зачем ездить? Делать вид, что вы хотите общаться? А для кого этот спектакль? Кто зрители?
По поводу того, что свекровь вам говорит, то вы вполне можете отстаивать свои границы и не позволять так общаться с вами.
То, что муж становится рядом с мамой как маленький мальчик, то в чем это выражается? И чем задевает вас?
Что случится, если вы скажете мужу, что вам не хочется ехать к его родителям? Как выглядят ваши конфликты с мужем, что вы переживаете?

Доброго ранку, Ніно!

Підкажіть будь ласка як мені бути ... заставляти себе їздити та страждати потім психологічно ...чи відмовитися і мати конфлікт з чоловіком.дякую

Ситуація більш-менш зрозуміла. І мені шкода від того, що ви перебуваєте в такому не дуже доброму настрої і стані. Проте... життя продовжується. Також важливо відзначити, що ви шукаєте вихід з такої скрутної ситуації. При цьому розглядаєте два однаково неприйнятні варіанти(!) - змушувати себе їздити до батьків чоловіка і страждати, або не їздити і мати конфлікт з чоловіком.

Про інші варіанти говорити зарано, адже спочатку варто розібратись з деякими важливими аспектами.
Ось перший -

все ніби затихло але мене не сприймає їх родина .я для них є чужою людиною.Відношення до мене нейтральне, ніяке.

Чи вся родина сприймає вас так, як свекруха? Можливо, батько чоловіка ставиться приязно або ще хтось?
До того ж, нейтрально, як мене, то це не зовсім і погано. Нейтрально не значить вороже(!) Чи не так?
Також, скажіть, будь ласка, чим так важливо для вас обов'язково сподобатись родині чоловіка? Здається, коли це бажання надмірне, то воно сприймається іншою стороною як слабкість, іноді як самоприниження...

І наіть не вказані мною моменти, вірогідно, вас бентежать насамперед. Викликає невдоволення, скоріше за все, поведінка чоловіка -

для чоловіка мама завжди на першому місці. В присутності неї веде себе як мала слухняна дитина.

Треба визнати, що перебуваєте у шлюбі з дорослим чоловіком, який, на жаль, перебуває у стані емоційної залежності від матері. Тобто не сепарований. Що тут поробиш? Не ставити ж тепер під сумнів існування вашої сім'ї.

Зважаючи на усі обставини, можна припустити, що як на свідомому рівні, так і на несвідомому може спрацьовувати ревність до свекрухи і образа на чоловіка(!) А такі питання буквальною порадою точно не вирішити. Тим більше, враховуючи принцип діяльності психологів - не давати порад як людині діяти, бо це не етично, адже тим самим послаблюється сама людина. Замість набуття спроможності брати відповідальність за своє життя, вона перекладає її на психолога.

На мою думку, у вас є шанси обрати серединний шлях. Для цього потрібно розкрити ваші можливості, визначитись з обмеженнями і спробувати діяти по-іншому, утверджуючись у прагненні цінувати власну гідність(!) І водночас виважену гнучкість і мудрість. Психолог з цим допоможе. В результаті ви здивуєтесь, як ставлення до вас
поступово буде змінюватись на краще.

Ніно, ваше бажання відчувати себе "своєю" в родині чоловіка цілком зрозуміле.
Але, нажаль, ми не можемо впливати на ставлення інших людей до нас.
Люди "обирають" ставитись до нас таким, або іншим чином через : свої переконання, досвід, очікування, власні неопрацьовані травми та багато чого іншого.
Батьків чоловіка в цей пункт життя привело багато чого, на що ніхто не може вплинути.

Тут важливо відокремити їх ставлення від відчуття Себе такою, яка Ви є.
"Віддати" їм відповідальність за те, як вони до Вас ставляться.

А от з відчуттям Себе вже можна працювати.
Бо виглядає схоже на ревнощі (до мами) та невпевненість в почуттях чоловіка до Вас.

Чи в інших ситуаціях Ви відчуваєте підтримку та розуміння з боку чоловіка?

Чи обговорювали Ви з ним ваші почуття стосовно ставлення його мами до Вас?

Чи "бачите" Ви його "дорослість " в інших сторонах життя (на противагу до тої "дитячої позиції", яка Вас дратує біля його мами)?

Чи потрібна ваша допомога його батькам, або ж достатньо тільки допомоги вашого чоловіка в тих приїздах?

Які у Вас стосунки з вашими батьками, чи проявляють вони до Вас свою любов, чи приймають Вас, ваш життєвий шлях, ваш шлюб?

Что для себя вы хотите в данной ситуации?
Муж не готов к конфликтам с мамой, вы не готовы к конфликту с мужем. Но свои границы невозможно отстаивать без конфликтов, увы.
Чем вам задевает, что муж разговаривает с мамой долго?
Чем муж привлек вас, что вы выбрали его в мужья?

Він мені сподобався своєю ніжністю та заботою

Предположу еще, что не конфликтностью и более покладистым поведением. Или нет такого?

Мужчин, которые не отделились от мамы выбирают женщины, которые либо такие же "дети" психологически, либо "родители". Чаще эти роли меняются. И это не про то, что с вами что-то не так. Я выше писала, что сепарацию проходят единицы. Просто это важно осознавать и замечать за собой. Часто это мало заметно, но когда в паре рождается ребенок и женщина вынуждена стать "взрослее", уделять больше времени ребенку, то тут оказывается, что у нее и муж второй "ребенок". Ребенок в целом обостряет все травмы свои и подсвечивает все слабые места в паре.

Если вам не хватает внимания от мужа, то возможно с этого и надо начинать? Пробовать укреплять ваши отношения женско-мужские, оставив его с мамой в покое. Хочет общаться - на здоровье, лишь бы вам хватало внимания.
Сепарация - процесс, который должен инициировать сам человек. Тут уже не стоит ждать от родителей благословения, мало кто к этому готов. У меня на страничке есть пару статей на тему сепарации - почитайте, думаю будет полезно и более понятно, что это за процесс, для чего он и почему родители не хотят отпускать детей.
Поэтому рекомендую сделать акцент именно на ваших отношениях с мужем.
А заодно и разобраться в том, как вы сама строите отношения. Часто в таких отношениях идет невольная конкуренция жены и мамы за внимание, влияние мужа/сына.
В идеале, вам хорошо бы поработать с психологом на эти темы. А поскольку семья единый механизм, то ваши изменения затронут и мужа, и отношения с ним.

Давайте начнем с того, что есть ряд качеств, которые в вашем муже есть и за которые он вас привлек, вы выбрали его мужем и отцом ребенка. И эти качества никуда не делись же. Возможно стоит вспомнить, записать их и не забывать про них. Потому что часто на фоне обид и претензий мы забываем, что ценного и важного мы получаем в отношениях. И забываем это подчеркнуть и похвалить, поблагодарить партнера за это. А мужчины очень любят, когда их уважают, хвалят, благодарят. Тогда и хочется делать больше, а не сбегать к маме.
Второй момент - важно осознавать, что у каждого качества есть вторая сторона медали. Невозможно ждать, что муж с вами будет мягкий, пушистый, бесконфликтный, зато с мамой выставит жесткие границы. Ну нереально это.
Если муж начнет ставить границы, говорить о том, что он хочет, что ему не нравится и тп, то с вами будет та же ситуация. Готовы ли вы к ней и "другому" мужу? Думаю не факт.

Следующий момент - важно разобраться в том, почему у вас эти чувства возникают. Вы пишите не хватает внимания. А какой вы тогда себя чувствуете? Не ценной, не важной, не нужной? Другой вариант?
Где такие чувства вы переживали?
Важно заметить как муж выражает свою любовь и заботу к вам?
Не обесцениваете ли вы это?
Часто мы хотим, чтобы было так, как хочется и только в той форме нас любили, как мы хотим. А партнер может не уметь так и не способен к такой форме любви.
Пока вы наседаете и обидой и претензиями, будет противоположный эффект.