↩ Реакція на відповідь № 381720 для Валентина Михайловна
Моя мама - дизайнер, тато - дальнобійник.
Вчуся я на графічного дизайнера, в майбутньому буду працювати у сфері game-designer.
В сімʼї дітей 2, я і старша сестра.
Батьки рідко чим займалися крім роботи і відпочинку від роботи, але бувало, ми їздили на природу, або просто в кафе. У мами мало хобі. А тато їздить на рибалку)
Мені здається, ця апатія/депресія у мене вже як рік, трохи більше. Проявляється вона завжди по-різному. В якийсь місяць мені може бути дуже легко, ніби вже стало легше, а потім знову я нічого не хочу роботи і ніяк не розвиваю себе, нічого не хочу і дуже агресивна. Основрі причини - я не можу знайти спільну мову з оточенням, а також любов - у мене ніколи не було хлопців і мною впринципі дуже рідко цікавились хлопці. Тому я завжди працюю над собою, це буває мірою дуже жорстко , що я собі щось обмежую або міняюсь дуже різко, дуже часто навіть підстроююсь, аби отримати увагу, дуже багато про це думаю і постійно тривожусь, що в результаті моя доля - це бути без кохання. Я дуже ніжна людина і я не бачу своє життя успішним без любові; я просто потребую любові, сімʼю. Я дуже зациклена на цьому.
Я ніколи не мала друзів в школі і зараз в коледжі. Я не кажу що у мене їх зовсім немає - вони є, і вони дуже мені близькі. Але я завжди не могла знайти спільну мову з ровесниками, бо я не була їм цікава: вчилася добре, була доброю, не курю і не пʼю (на відміну від них, через це - я їм і не цікава).
«Вона ж проти алкоголю і не пʼє, чого ми маємо її звати із собою?» - сказали про мене одногрупниці.. Я намагалися знати підхід з іншої сторони, спільні інтереси бувають ж інші, окрім цього… як я не старалася, їм не цікаво. Тому я в більшості одна. А в школі про мене взагалі казали, що я не гарна, тому не хочуть спілкуватися
Я не звертаю на це уваги, мабуть, це дійсно не мої люди. Я маю друзів з якими мені комфортно , і ці люди розумні, грамотні, талановиті.
Також у мене є наставник (вчитель, який вчив мене дуже довго, який показав мені шлях, я завжди можу в нього щось запитати, і він допоможе мені із цим) , я дуже привʼязалась до нього. Буває, він скаже мені щось дуже образливе, а для мене він - авторитетна людина, яку я люблю і поважаю , тому і приймаю слова від нього, це дуже ображає і я постійно на думці, що я погана, що можу розчарувати його. Тому це також дуже бʼє, на що я можу дуже надовго закритись і знову міняти себе, характер, зовнішність. До речі, мене зупиняє ця любов до нього, бо я боюся, що мені буде морально важко пережити таке розлучення, бо для мене зустрічі з ним в худ.школі - буденне.
Мій
страх на найближчий рік - що буде дуже важко, морально, що я буду дуже важко пристосовуватися. Я дуже боюся зазнати знову болю і почати щось робити із собою, знову бути в поганому стані, через який я не зможу зробити чого б могла зробити, якби була спокійною, боюся не насолоджуватися життям яке зараз є, страждати до кінця 4 курсу, не знайшовши причину і вирішення якихось проблем, я знову не знайду комфортний колектив, коледж не дасть того, що мені потрібно і я знову зрозумію - я не там де треба; пошкодую про свій вибір, що поїхала в інше місто, що набагато спокійніше було б бути вдома і в старому коледжі.