Страх йти в доросле життя

↩ Реакція на відповідь № 381711 для Валентина Михайловна

Боюся, що буде багато труднощів, через які я не зможу або не буду мати можливість кайфувати від життя (наприклад, я буду пахати, а на відпочинок за кордон я не зможу заробити і все моє життя - це просто заробіток на поїсти і оплатити комунальні послуги)

Боюся, що справлюсь з якимось важкими задачами (в дорослому житті), яке зібʼє мою самооцінку, морально буде дуже боляче або що буде зовсім крах мого життя.

Я думаю, мої батьки будуть мене підтримувати навіть в іншому місті. Проблема в тому, що мені важко, коли вони не поруч фізично. Це одразу страх і відчуття що я лишилась сама і мушу жити , навчатися, працювати - сама. Коли я в одному місті з ними, я звісно ж почуваю себе захищеною. Підтримка моїх батьків це те, що вони просто поруч фізично, я відчуваю їх і розумію, що вони поруч. В іншому місті я буду почувати себе покинутою.

Найстрашніше «в новому житті» це труднощі, через які я знову впаду в депресію чи апатію. що я не буду справлятись, що новий колектив і місто мені не підійдуть, я буду гірша всіх в класі в коледжі, що я знову попаду в погане середовище, що я нічого не добʼюся і на вивчуся.

Ми не сильно багата сімʼя . Батьки ніколи не були за кордоном, в том числі і діти, щоб відпочити. Все життя батьків це постійні долги, відмова від чогось бажаного (не вистачає грошей), постійна робота , яка стоїть на місці і єдині гроші - все на їжу,комунальні послуги ну і трохи дітей. Задоволення мало у них мало. Батьки постійно втомлені з роботою і не багато приділяють час на сімʼю.
Мабуть, страх, що доросле життя важке - саме звідси.

Для мене доросле життя із задоволенням - знайти порозуміння із колективом, вивчитися , мати роботу заради якої я і навчаюсь, яка забезпечить всі мої потреби, я буду жити у власній квартирі з чоловіком, я зможу забезпечити своїх дітей, я буду витрачати гроші також і на себе, я буду відпочивати на кордоном і насолоджуватися життям, мати те, що раніше дуже хотіла, але не мала.
Але я боюся труднощів на шляху до цього і боюся, що нічого не вийде.

↩ Реакція на відповідь № 381720 для Валентина Михайловна

Моя мама - дизайнер, тато - дальнобійник.
Вчуся я на графічного дизайнера, в майбутньому буду працювати у сфері game-designer.
В сімʼї дітей 2, я і старша сестра.
Батьки рідко чим займалися крім роботи і відпочинку від роботи, але бувало, ми їздили на природу, або просто в кафе. У мами мало хобі. А тато їздить на рибалку)
Мені здається, ця апатія/депресія у мене вже як рік, трохи більше. Проявляється вона завжди по-різному. В якийсь місяць мені може бути дуже легко, ніби вже стало легше, а потім знову я нічого не хочу роботи і ніяк не розвиваю себе, нічого не хочу і дуже агресивна. Основрі причини - я не можу знайти спільну мову з оточенням, а також любов - у мене ніколи не було хлопців і мною впринципі дуже рідко цікавились хлопці. Тому я завжди працюю над собою, це буває мірою дуже жорстко , що я собі щось обмежую або міняюсь дуже різко, дуже часто навіть підстроююсь, аби отримати увагу, дуже багато про це думаю і постійно тривожусь, що в результаті моя доля - це бути без кохання. Я дуже ніжна людина і я не бачу своє життя успішним без любові; я просто потребую любові, сімʼю. Я дуже зациклена на цьому.
Я ніколи не мала друзів в школі і зараз в коледжі. Я не кажу що у мене їх зовсім немає - вони є, і вони дуже мені близькі. Але я завжди не могла знайти спільну мову з ровесниками, бо я не була їм цікава: вчилася добре, була доброю, не курю і не пʼю (на відміну від них, через це - я їм і не цікава).
«Вона ж проти алкоголю і не пʼє, чого ми маємо її звати із собою?» - сказали про мене одногрупниці.. Я намагалися знати підхід з іншої сторони, спільні інтереси бувають ж інші, окрім цього… як я не старалася, їм не цікаво. Тому я в більшості одна. А в школі про мене взагалі казали, що я не гарна, тому не хочуть спілкуватися

Я не звертаю на це уваги, мабуть, це дійсно не мої люди. Я маю друзів з якими мені комфортно , і ці люди розумні, грамотні, талановиті.

Також у мене є наставник (вчитель, який вчив мене дуже довго, який показав мені шлях, я завжди можу в нього щось запитати, і він допоможе мені із цим) , я дуже привʼязалась до нього. Буває, він скаже мені щось дуже образливе, а для мене він - авторитетна людина, яку я люблю і поважаю , тому і приймаю слова від нього, це дуже ображає і я постійно на думці, що я погана, що можу розчарувати його. Тому це також дуже бʼє, на що я можу дуже надовго закритись і знову міняти себе, характер, зовнішність. До речі, мене зупиняє ця любов до нього, бо я боюся, що мені буде морально важко пережити таке розлучення, бо для мене зустрічі з ним в худ.школі - буденне.

Мій страх на найближчий рік - що буде дуже важко, морально, що я буду дуже важко пристосовуватися. Я дуже боюся зазнати знову болю і почати щось робити із собою, знову бути в поганому стані, через який я не зможу зробити чого б могла зробити, якби була спокійною, боюся не насолоджуватися життям яке зараз є, страждати до кінця 4 курсу, не знайшовши причину і вирішення якихось проблем, я знову не знайду комфортний колектив, коледж не дасть того, що мені потрібно і я знову зрозумію - я не там де треба; пошкодую про свій вибір, що поїхала в інше місто, що набагато спокійніше було б бути вдома і в старому коледжі.

↩ Реакція на відповідь № 381733 для Валентина Михайловна

Найкращі друзі. яким я довіряю все - мабуть їх 5.
З 2 друзями дружу 5 рік.
З другою - майже 10 років.
З ще другою - лише 2 роки.
З одним - 7 років.

В коледжі є люди, з якими я спілкуюся, але не на рівні друзів.

Я і не хотіла і не хочу дружити з людьми, які мають тільки такі цінності. Я просто надіялась, що ми все таки знайдемо спільну мову, але після того як я почула ті фрази від них - я зрозуміла, що марно.

Тато не сильно заробляє, або частину тратить взагалі на не потрібні речі (від чого долги, або також купляють щось нове, дороге, не віддавши минулі долги, так і назбиралось). Мама тільки починає розвивати свій бізнес, але зараз клієнтів мало. + Долги, знову ж таки, які вимушено забирають гроші. Їх багато.
Мені здається , якби батько не тратив гроші на те , що не потрібно, не брав купа кредитів, можливо, у нас були б більші можливості десь відпочити, щось собі дозволити. Маму мені немає в чому звинувачувати, хіба що, що не говорила з татом і не контролювала це.

До такого стану, я мабуть була ще малою. Не так була привʼязана до наставника, не розуміла проблем в сімʼї і проблем в собі. Коли я почала розуміти, все пішло шкереберть, мені все не так, що в собі , що навколо мене, а також велика невпевненість.

До лікаря чи психолога не зверталась. Батьки не мають гроші, аби постійно оплачувати, а також вважають, що їхня «підтримка» і так допоможе, а вона явно не вирішує мої проблеми чи направляє в потрібну сторону.

Це як зараз - мені погано, значить я думаю, що причина тільки в мені. У мене постійно присутня проблема «виню тільки себе, винна тільки сама», тому через важку проблему буду думати , що я винна і занадто слабка щоб справитись, цим себе мучаю і змушую чи ігнорити проблеми, чи міняти свою особистість (характер, зовнішність), бо думаю, ніби від цього мені буде легше і це все змінить.

↩ Реакція на відповідь № 381747 для Валентина Михайловна

В тому і виню, що я слабка і не можу справитись з проблеми. Часто виню, що я дурна і не розумна насправді, а лише так думаю.
В характері хочу змінити свою агресивність (дуже часто неконтрольована , та сама ніжність і образливість (я завжди все беру близько до серця, навіть дрібниці), не хочу сильно привʼязуватись до людей і нарешті полюбити себе і поважати, а також постійне «я хочу бути кращою за всіх, якщо хтось краще мене, то я погана і нічого не добилась».
Зовнішність майже нормально в плані тіла, хіба що, мені трохи не подобається моя лишня вага і моє лице, але це не критично. В плані зовнішності хочу змінити саме стиль одягу - я хочу бути не такою як всі, бути гарною і водночас собою, але нічого не можу знайти , з цим і мучаюсь часто