↩ Реакція на відповідь № 381479 для Валентина Михайловна
Одразу після захисту я хотів працювати в університеті, але не знав як туди влаштуватись. Я вирішив сам запропонувати допомогу за дисертацією цієї жіночки своєму науковому керівнику, сподіваючись, що вона мене влаштує в університет після цього. Я почав допомагати, хоч я і не казав, що хочу працювати в університеті, проте науковий керівник сама зрештою запропонувала це, сказала, що як тільки я дізнаюсь про якусь вакансію, допоможу влаштуватись, порекомендую тебе, ти вже дозрів до того, щоб працювати в університеті. Ще сказала, що коли ця жіночка захиститься, вона попросить її мені заплатити якусь суму, що зрештою і не відбулося. Через 1,5 роки процесу написання чужої дисертації мені нарешті запропонували працювати в університеті аж на 1,5 ставки. Мене попросили наліслати резюме. Але вже у процесі його написання на мене знову нахлинув синдром самозванця. Став себе відчувати тупим, некомпетентним, став уявляти, що про мене скажуть студенти, якщо дізнаються, що у мене немає досвіду практичної роботи за спеціальністю, що я до цього працював колектором. Але врешті-решт резюме я склав, відправив, але на наступний день мене замучила тривога + згадав, що в університеті мало платять і що я не виживу на цю мізерну зарплату. Краще мені і далі працювати колектором. Через півроку я дізнався, що на те місце, що мені пропонували взяли цю жінку, якій я писав дисертацію. Взяли її старшим викоадачем. Своєму науковому керівнику я висловив своє незадоволення тим, що ця жінка, по-перше, не захистилась, по-друге, нічого не розуміє у науці. Як її могли взяти? А я вже давно захищений, ніяк не можу потрапити у сферу освіти. Вона знову пообіцяла допомогти мені у працевлаштуванні. Я у травні минулого року відправив резюме, все літо провів у тривожному очікуванні, хоча чесно скажу, мені знову стало хотітись, щоб мене не взяли (знову заїв синдром самозванця), хоча я напряму відмовлятись не став. Але мене і не взяли з тої причини, що перед початком навчального року змінилася зав. кафедри, я прилаштувала всіх своїх, а цю жіночку, яка нічого не вміє в науці, залишила. Кілька днів тому вона захистилась. Робота в неї вийшла дуже гарна, на захисті її дуже похвалила, хоча вона там ані слова не написала, писав я та її науковий керівник. І я відчуваю себе чимось обділеним, я з дитинства мріяв працювати в освіті, а тепер коли випадає така можливість, я від неї відмовляюсь. Чому так?