Труднощі сімейного життя

Доброго вечора!
А дійсно, навіщо Ви витрачали "...роки життя на те щоб почути від нього це визнання, правду, якщо на справі все і так зрозуміло?"
Як Ви сама пояснюєте те, що "купу років витратила на з'ясування стосунків з чоловіком, який, судячи з поведінки, боявся насправді сім'ї, відповідальності і відділитися від своєї мами..."
Що саме Ви намагалися з'ясувати, можливо, довести своєму чоловіку? Яка основна мета була Ваших з'ясувань стосунків? Ви хотіли чоловіка виправити, зробити таким, яким собі його колись уявляли?
Я правильно Вас зрозуміла, Ви по сьогодні живете разом з мамою чоловіка?
Що саме Ви хочете з'ясувати для себе за допомогою психологів? Ви хочете зберегти сім'ю? У Вас є потреба розібратися в мотивах своєї поведінки?
Насправді, щоб спробувати Вам допомогти, насамперед, необхідно зрозуміти, яке основне питання до психологів. Бо Ваше звернення дуже схоже на монолог, коли людині просто необхідно виговоритися.

Для того щоб Вам допомогти, замало інформацію, загалом, про Ваше життя з дитинства.
От Ви пишете "Я завжди хотіла мати просто спокійне щасливе життя своєї сім'ї в своєму домі, порядок і спокій..."
А чи був спокій в домі Ваших батьків, коли Ви були маленька?
Ви були дуже закохані в свого чоловіка на момент одруження? Які стосунки між Вашими батьками?

Дякую Вам за відповідь.
Отже, прикладу гармонічних щасливих стосунків у Вас ніколи не було. А в таких випадках, як би сильно не хотілося мати життя відмінне від стосунків батьків, поведінка та стосунки мало чим будуть відрізнятися від їхніх. Чому? Бо маленька дитина не знає як жити, тому автоматично засвоює все, що роблять дорослі. Адже, батьки для дитини - це ті, хто знають як правильно жити.
Так утворюються поведінкові моделі, якими дитина продовжує користуватися рефлексивно, коли дорослішає. Це так звані сімейні програми,які переходять у спадок. І це відповідь на питання, чому Ви витратили стільки років намагаючись щось довести чоловіку і його змінити... Чи не так намагалися щось доводити одне одному і Ваші батьки?
Окрім того, так формується певна ідеалізація стосунків, створюється мрія, вдягаються такі собі "рожеві окуляри", які не дають бачити реальну картину того що відбувається на початку стосунків. Адже, так хочеться вирватися з тих батьківських конфліктів і зажити своїм щасливим життям!
Отже, є величезне бажання мати свою прекрасну родину і прекрасний спокійний дім, а от як це все зробити - навиків не має. Окрім того, інфантильні чоловіки як правило трапляються жінкам ініціативним, які звикли більшість проблем брати на себе... Хто в ваших стосунках з чоловіком більш ініціативний, Ви чи Ваш чоловік?
Як кажуть, чоловіки в дружини завжди беруть жінок, які схожі на їх маму?
Ви скажете, то що робити з оцим всім?
Насправді, немає нічого такого, щоб не можна бути змінити.
Але для цього, насамперед, потрібна серйозна робота з тими самими поведінковими моделями та установками, які були сформовані на прикладі батьків. Тобто, потрібне повне перезавантаження Ваших звичок та установок
Яка основна помилка в стосунках? Зазвичай, ми намагаємося змінити когось, хто живе поруч. Але ж людину силоміць змінити неможливо, правда?. Тому, єдина людина яка може змінитися сама за своїм бажанням - це ми самі.
Найцікавіше, що коли відбуваються глибинні, на рівні установок та моделей поведінки зміни в комусь одному, змінюються не лише ті хто живуть поруч, не тільки стосунки, але і все життя. Починають збуватися мрії.

Похожа ли ваша семейная жизнь на отношения родителей?
Похожи ли ваши переживания, ощущения с мужем на то, что вы переживали, будучи ребенком и наблюдая отношения родителей, на ваши с ними отношения?
Чем вас привлек муж?
Как давно вы поняли, что муж выбирает оставаться с мамой, и у вас разные желания?

Очень круто, что вы заметили, что для вас важно признание мужа и что вы тратите на это свою жизнь, хотя могли бы уже найти того, с кем ценности и желания совпадают.

qwerty, доброго часу доби!

Навіщо я витрачаю роки життя на те щоб почути від нього це визнання, правду, якщо на справі все і так зрозуміло? Або ж це я сама боялась життя?

Які глибокі, прекрасні питання!
Але на початку, я б запитала Вас про інше:
Як довго Ви зустрічалися перед тим, як одружитися?
Що Вас привабило саме в цьому чоловіку?
Які сумісні плани Ви будували в подружньому житті до весілля?

На підставі чого, Ви підозрюєте, що колись боялися життя? Що це конкретно означає для Вас?
А зараз - Ви боїтеся життя?

Доброго ранку!

Я завжди хотіла мати просто спокійне щасливе життя своєї сім'ї в своєму домі, порядок і спокій.

Прекрасне бажання. Однак, як виявляється, одного прагнення замало. Потрібно ще щось. І от з цим ЩОСЬ необхідно розбиратись.
Наразі ви намагаєтесь підняти завісу невідомого і отримати відповіді на важливі для щастя питання.

Ось дивіться, яким шляхом ви йшли до своєї мрії про спокійне життя у власному домі. По-перше обрали хлопця, якому притаманно

мій чоловік ніколи не визнавав що він хоче просто залишитися з мамою і нічого не міняти, і боїться сім'ї та відповідальності.

Чи можна з ним втілити мрію в реальність, ваша відповідь - яка? Однак обрали саме його. Мабуть, погано знали його до заміжжя. Можливо, звертали увагу на щось, а чогось не помічали або не хотіли помічати. Напевно, чоловік вас чимось привабив. А чим - знаєте? Якими рисами характеру, яким ставленням до вас?

Навіщо я витрачаю роки життя на те щоб почути від нього це визнання, правду, якщо на справі все і так зрозуміло? Або ж це я сама боялась життя?

Можливо, боялись? Можливо, уникали зустрічі з якимось болісним відкриттям в собі?

Десь вище ви зазначили, що відчуваєте певну прив'язаність, а, можливо, любов, хоча точно не знаєте. Отже почуття виглядають переплетиними і не чітко виразними.

Щодо прив'язанності існує думка, нібо вона виникає на грунті НЕСАМОДОСТАТНОСТІ людини, яка потім прагне добрати їй потрібне в партнера. Тобто вона має опасіння зустрітись з жорсткою подекуди реальністю і не витримати її тиску, не впоратись з відповідальністю самостійних рішень про себе(!)
Також її можуть підігрівати мрії, які скоріше побудовані на ілюзіях і незрілих уявленнях про життя і стосунки.

Що ж з цим усим робити? Найкраще - йти до психолога і разом з ним зменшувати для себе територію невідомого і невизначеного. Пропрацьовувати недієві моделі ставлення до себе і світу навколо, які, скоріше за все, були закладені в дитинтстві, а згодом, на жаль, не зазнали якісних змін.
Мета доволі зрозуміла - стати Автором свого буття, здатним обирати свій шлях і будувати те, у що віриш і чого, по-справжньому, прагнеш(!)

Я завжди хотіла мати просто спокійне щасливе життя своєї сім'ї в своєму домі, порядок і спокій.

якийсь будиночок в селі чи невеликому місті, облаштувати його затишно, і жити своєю сім'єю.

Добрый день! Радует то, что вы ясно видите свою потребность в спокойствии и четко имеете представление об этом, описывая как выглядела бы ваша спокойная счастливая жизнь.

на з'ясування стосунків з чоловіком, який, судячи з поведінки, боявся насправді сім'ї, відповідальності і відділитися від своєї мами

мій чоловік ніколи не визнавав що він хоче просто залишитися з мамою і нічого не міняти, і боїться сім'ї та відповідальності.

Здесь с ваших слов очень похоже, что выводы вы делаете из своих суждений про мужа. Вы пробовали вести прямой диалог с мужем и узнать его взгляд , мнение и ожидания от семейной жизни? Что хочет и как видит семейную жизнь ваш муж? Что значит спокойствие в понимании вашего мужа?

Навіщо я витрачаю роки життя на те щоб почути від нього це визнання, правду, якщо на справі все і так зрозуміло? Або ж це я сама боялась життя?

Возможно вы боитесь прямого диалога, как я описала выше. Боитесь услышать его ответ, который вам не подойдет? Представьте себе если муж расскажет вам о том, что всегда хотел жить с мамой и какой ваша реакция будет? Что тогда, какие ваши действия?
Возможно также у вашего мужа просто нет ответа, а вы уже дофантазировали за него про его безответственность и т.д.

qwerty, на все, що Ви робили в житті є і були свої причини.
Тому не варто себе картати за свою "неспроможність".
Ви, як і кожна людина, могли робити тільки те, що могли. Якби всередині Вас були інші "можливості"- Ви б вчиняли інакше, але їх не було, і це НЕ ваша провина.

З описаного Вами можна припустити, що, надивившись на не дуже привабливі стосунки своїх батьків, Ви дуже хотіли створити свою власну сім'ю за зовсім іншими принципами.
Можливо, ця потреба була настільки сильною, що заважала оцінювати реальність такою, як вона є.
А можливо, якості вашого обранця підходили до вашої моделі сім'ї, а його невміння відокремитись від мами НЕ було таким явним, як зараз.

Що, окрім відсутності окремого проживання, Вам не подобається?

Що саме більш за все дратує в тому, що чоловік ніби "тримається за маму"?

Чи відчуваєте Ви себе важливою доя нього?

Людям властиво вірити в краще, можливо саме тому Ви стільки років трималися за надію таки створити свою теплу родину саме з цим чоловіком.
Причин може бути багато, з ними можна розібратися індивідуально.
Але головне- не сваріть себе.
Вам тільки здається, що Ви "могли " щось зробити інакше.
Але це не так.

Натомість можете зараз.
Коли вже є бачення багатьох моментів, які Вас не влаштовують.

Але ж, напевно, є щось таке, що давало ту надію, якою Ви жили ці роки?
Що Вам подобалось в цих стосунках?
Що подобалось в чоловікові?
Якби ви жили окремою родиною, що могло б змінитися в ваших стосунках?