Что делать с дефицитарным нрациссизмом?

Здравствуйте.

Тут много самоанализа, и это похвально, но главное пожалуй не то, как называется Ваше состояние (дефицитарный нарциссизм, нарциссическая травма, нарциссическая организация личности и тому подобное), а то, как Вы себя при нём чувствуете и какие конкретно потребности у Вас находятся в дефиците. Обычно когда супер эго человека с нарциссической травмой хочет славы, признания и контроля, эго (про которое Вы написали, что оно не раздутое, значит нарциссического расстройства, оно же НРЛ, у Вас нет) - имеет потребности обычного смертного человека, то есть в понимании, принятии, базовом уважении, дружбе, любви и так далее. Просто пока Вы были нарциссически травмированы значимым человеком или людьми (например, родителями) Ваш мозг приучили к тому, что для того, чтобы получить базовое уважение и принятие, Вам нужно быть самой лучшей, самой сильной, иметь кучу заоблачных достижений, и вот тогда Вас примут и полюбят (но это не точно).
Плюс, если родители в Вашем детстве не поддерживали Вас и не эмпатировали Вам, когда Вам было плохо, а наоборот стыдили и ругали за уязвимость, Вы могли это усвоить и проецировать на других "слабых" людей подобное отношение, в том числе и на себя, когда Вам плохо.

Помогает от этого психотерапия, но пока Вы несовершеннолетни, она возможна с согласия родителей. Если родители против психологов, то подождать совершеннолетия и обратиться к специалисту самой. Если психологическая помощь нужна срочно - то можно обратиться к психологу в своём учебном заведении или на телефоне доверия/этом форуме.
Самостоятельно Вы можете только отслеживать свои состояния и понимать, какие из представлений о себе и мире - Ваши, а какие - навязанные извне. Обычно жалость и презрение к другим от - неумения признавать свои слабости и ограничения, а желание быть лучше других - от нехватки самоценности и понимания, что Вы сами по себе хороши, и это Вам кто-то в прошлом навязал. И я не говорю, что те, кто Вам это навязал - обязательно нарциссы (может быть, такие же травмированные люди, которые это не проработали), но сути Вашей проблемы оно не меняет.

Доброго дня Ліка!
Ви пишете "Начала замечать что я совсем не могу расслабиться и насладиться(?) ''простой'' жизнью, мне буквально стыдно за свое существование, очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость...
...как избавиться от этого"
Насправді, позбавитися чогось в собі шляхом неприйняття та ненависті до себе, не просто неможливо, але і дуже небезпечно. Бо все, що ми відчуваємо та сприймаємо по відношенню до себе - це частина нас самих. Тому, чим сильніше ми прагнемо якусь частину себе відкинути, тим менше шансів для нас реально змінитися.
От дивіться, з одного боку Ви відчуваєте сором за своє існування, жалюгідність своїх бажань, відчуття вразливості, незахищеності, а з іншого - жага контролю та влади. Хіба можуть такі, на перший погляд, абсолютно протилежні речі уживатися в одній людині?
А виявляється, не просто можуть, а цілком закономірні. Бо і моменти зверхності, і моменти само приниження та знецінення - це дві сторони "однієї медалі". Тобто, результат неправильно сформованого світогляду ще з дитинства, де головну роль в сприйнятті себе займає те саме ЕГО, про яке Ви так точно пишете: "настолько же жалко как и мое настоящее эго, а не надутое представления о себе".
Насправді, якщо Ви вже замислюєтеся над такими складними речами і здатні аналізувати поведінку, все можна гармонізувати і вийти на той самий стан "простого життя", а отже, щастя, про який Ви так мрієте.
Скажіть, а хто ще в Вашій сім'ї схильний до тотального контролю? Хто періодично, можливо, перебуває то в стані агресивності, то в принижено-жалюгідному стані? Адже, наше сприйняття себе та поведінкові моделі формуються в дитинстві під впливом поведінки та стосунків значимих для нас дорослих.

Здравствуйте.

Что Вы вкладываете в понятие "дефицитарный нарциссизм"?
Что Вы хотели бы с этим сделать?
И для чего?

Здравствуйте, весьма трудная для меня тема и совсем не ясна в разрешении её.

Из того, что Вы пишете, складывается впечатление, что Вы приложили немало усилий, чтобы разбираться в себе и находить объяснение тому, что Вас беспокоит.

Это может быть для Вас очень утомительно и могут возникать ощущения растерянности, напряженности и неудовлетворённости.

В чем для Вас заключаются наибольшие трудности?

Дефицитарный нарциссизм, это не то меня расстраивает или напрягает, скорее просто описывает содержание личности

Понимаю, что это может быть для Вас волнительно, но предлагаю составить список конкретных черт, особенностей, проявлений вашей личности, которые вызывают беспокойство. Можете написать сейчас в виде списка?

Разобрать, понять первоисточник повидения, мне не обязательно от этого избавляться, могу сжиться вполне и сублимировать во что-то более экономичное, просто не хочу вредить окружающей среде

Вы пишете, что не хотите вредить окружению. А что Вы бы хотели для себя?

Да, оно мне мешает жизни и функционировать в обществе, долго пребывая в социальной среде, дома ощущаю себя довольно подавленно, ибо люди все время видели во мне (и я в том числе) свое настоящее, разбитое, подавленное эго.

Что Вас подавляет сейчас?

Трудно ответить, наверное недостаток информации и отсутствие поддержки. (Даже это немного трудно признать, что да, мне нужна поддержка)

Вам непросто просить про поддержку, но Вы все же решаетесь, преодолевая этот барьер.
Какую Вы бы хотели получить информацию?
Что Вас могло бы поддержать?

Дякую за щирість.
Завдяки якій, я лише впевнилася в своїх припущеннях, щодо походження "очень странные перепады настроения, и неизвестная мне жажда власти, контроля, я не могу терпеть свою уязвимость..."
Маленька дитина "складається" з двох батьків. Навіть, коли немовля, здається, нічого не розуміє, не знає, не помічає, її підсвідомість автоматично переймає всі моделі поведінки від своїх батьків у вигляді поведінкових програм. Якими потім, дорослішаючи, почне керуватися.
"Моя мати. Вона схильна до тотального контролю та домінації, якщо щось не так як вона хоче, то може перейти на фізичні прояви агресивності чи заниження авторитетності, в цілому досить загониста". Ось перша програма, прояви якої Ви так болісно спостерігаєте періодично і у себе.
А от і друга програма "я не могу терпеть свою уязвимость..."
"Батько більш спокійніший, повна протилежність її"
І виходить, що ці дві, так звані програми, зараз "роздирають" Вас на дві частини, спричиняючи біль та страждання. З одного боку самовпевненість, неповага до оточуючих, небажання рахуватися з почуттями інших... А з іншого боку - занижена самооцінка, невпевненість у собі, психо-емоційна залежність від тих, хто поруч... Два кінця однієї "палиці", ім'я якої гординя. А походження її - неправильно сформований світогляд. Адже, по справжньому щасливою може бути лише та людина, яка живе "посередині", тобто, в гармонії з собою та оточуючим світом
Ви пишете "Мабуть мені просто треба розуміти звідки виходять емоції і яка їх початкова точка".
Так, звісно, розуміння звідки "ноги ростуть" беззаперечно допоможуть, бодай, не перебувати у стані невизначеності, але...
От спробуйте декілька днів після того, як зрозуміли причину проблеми, поспостерігати за собою...
Як думаєте, одне розуміння допоможе Вам поміняти свої реакції? Адже, "розуміти" і "змінитися" - це як два берега однієї річки, коли від одного берега потрібно відштовхнутися, а до другого потрібно доплисти...
Ваше питання - це, однозначно, запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 24-02-2025 09:40:26

Бросается в глаза то, что Вы говорите о себе очень критично:

мое раздутое эго

ощущаю себя ущербной

хочу исправить

ошибки

в жизни я ничего не достигла

ассоциальна

мне нужно с этим что-то делать, исправлять

нужно действовать а я не действую

Вспомните, пожалуйста, когда это началось?
Возможно, после какого-то события или в какой-то определенный период?

Ми завжди поводимо себе лише так, як навчилися колись раніше, як знаємо та вміємо. І це аж ніяк не може бути приводом для самозвинувачень та самознецінення.
Наприклад, маленька дитина кричить, капризує, тупає ніжками, голосно плаче, щось кидає на підлогу, коли хоче до себе просто привернути увагу і отримати бодай трохи тепла та любові... І робить так не тому, що вона погана, а тому що в такий спосіб поводить себе, наприклад, мама. І це єдина їй, дитині, відома модель поведінки, інших вона не знає і просто ніколи не бачила... Тому вважає, що саме так і потрібно себе поводити. А з часом, така поведінка стає звичною...
Можливо, вже прийшов час зупинити в собі того самого "критика", який не є Вами, а був, швидше за все, кимось із значимих людей нав'язаний?
Ви можете написати, а що Вам в собі подобається?
За що б могли себе похвалити?
Що приносить радість, щастя, задоволення в житті?

Відредаговано автором 24-02-2025 13:34:34

Згодна з усім, що Ви пишете "Цілком в цьому і є сенс життя, виходить він нам наданний з народження, мені в свою чергу треба прийняти це з честю та покірністью, та йти по шляху вічного аналізу життя, тільки без натиску, вивчення себе через світ і світ через себе"
Єдине, слово "покірність" замінила б на слово "прийняття". Адже, саме з прийняття та вдячності за все, що вже маємо, в тому числі, за досвід, який поганим, насправді, не буває, і починається от той самий шлях до "себе справжньої".
І ще, можливо Ви не звернули своєї уваги, але в Вас є дуже багато такого, за що можна цінувати себе. Про що, можливо, навіть неочікувано для себе, написали вище:
"...Напевно, єдине за що я в собі дійсно ціную, це вічний самоаналіз та вивчення себе та світ.
Похвалити можу за те, що маю бажання вчитись.
Моє задоволення це – Філософія та психологія(?) там щастя і радість, спокій, погляди на світ з різних куточків зору, але на цьому не закінчуються мої інтереси, це просто основні пункти..."
Виявляється, от як цікаво! На цьому не закінчуються інтереси!
Тобто, проблема не в Вас, як особистості, а в тих нав'язаних, несвідомо "навіяних" поглядах на себе, установках, звичках, надбаних рефлексах самоцькування, приниження та самознищення...
Які, як були "навіяні" колись, можуть тепер бути трансформовані у гармонію, прийняття, "спокійне" та комфортне життя. Щастя - це не стала, закам'яніла величина. Щастя, насправді - це відчуття дороги, якою ми ідемо, відчуття постійного руху вперед. Головне - віднайти свій напрямок.
Все починається із злагоди самих із собою.

я была довольна отстроенным от общества ребенком, по этому я поняла что нужно исправлять

Это Ваше или кем-то навязано?
Если человек отстроен от общества, это обязательно нужно исправлять? Почему? Или могут быть какие-то компромиссы? Как думаете?

Ассоциальность проявлялась в 12 лет, до сегодняшний день такая же

В чем проявляется ассоциальность?

Чем сейчас наполнена жизнь?
Обучение, хобби, интересы?
С кем общаетесь, проводите время?
Как в целом себя чувствуете?
Какие сейчас ценности, приоритеты, планы на будущее и видение будущего?

Благодарю за ответ.

Опишите, пожалуйста, к каким результатам Вы хотите прийти?
Если сосредоточиться на нескольких ключевых пунктах, что больше всего сейчас актуально?


На что можете опираться: опишите 5 ключевых пунктов, что дает Вам силы.

Я розумію, про що Ви говорите, стосовно проявів емоцій. Але, по перше, потрібно вміти їх правильно проявляти - у Вас просто немає навиків у цій сфері.
А по друге, Вам, як на мене, не вистачає так званої психічної сили. Бо дуже багато внутрішніх блоків, у вигляді латентної та прямої агресії до себе, до оточуючих, неприйняття, осуду, знецінення і т.д., що не дає Вам можливості мати внутрішню стійкість.
А якщо не має от тої самої стійкості, тобто, відчуття внутрішньої самодостатності, бути чесною по відношенню до себе неможливо. А отже, неможливі і самі прояви почуттів та емоцій.
Але ж і стійкість, самодостатність - це все напрацьовуються по мірі тих самих трансформацій, про які я вже писала раніше. Тобто, нічого неможливого немає, потрібна лише Ваша рішучість все нарешті почати змінювати на краще.