Конкуренція-єдина мотивація в житті

Доброго дня Kelly!
Сумно навіть читати про таке, а не те, що в такій парадигмі жити.
Коли і де Ви повністю втратили себе? Немовби перестали існувати, з'являючись лише тоді, коли потрібно комусь довести, що Ви жива і Вас можна не лише бачити, не лише доторкнутися до Вас, але і любити...
Коли у людини є розвинуті почуття самоповаги, гідності, самодостатності, їй немає потреби нікому нічого доводити. Бо тоді вона сама приймає себе повністю з усіма своїми недоліками та помилками, і дозволяє собі бути як "гарною", так і "поганою дівчинкою" незалежно від кількості та якості виконаної роботи.
То від чого залежить сприйняття себе?
Як Ви правильно вже визначили, певне, від нерозуміння сенсу свого життя та від відсутності бодай якоїсь життєвої цілі і мети свого існування. А коли так буває?
Як правило, коли в дитинстві несвідомо нав'язується чужі установки та стереотипи, які потім впливають руйнівно на все подальше життя. Ви пишете, що закінчили престижний ВИШ, але працювати за професією не має сил... Хто обирав Вам цей заклад? Ваші батьки? Чи, можливо, пішли вчитися "за компанію"? Робота приносить задоволення лише тоді, коли відповідає нашій тхармі, нашому призначенню... Це та робота, яку ми все одно станемо з однаковим задоволенням виконувати навіть тоді, коли нам за неї не будуть платити...
То що відбувалося в Вашому дитинстві?
Можливо, Вам весь час приходилось доводити щось оточуючим, виборюючи право на увагу, або крихту любові? А можливо, за Вас все вирішували дорослі, придушуючи любі натяки на ініціативу або самостійність і не даючи жодної можливості зрозуміти себе і свою природу, нав'язуючи свої бажання та своє розуміння того, що для Вас краще.. Насправді, дуже важливо відшукати "коріння" тих поведінкових стереотипів, які Вами зараз керують, роблячи Вас на стільки нещасною...
"Мене задовольнила б сама проста робота, аби тільки були гроші на життя. У мене нема сил робити щось більше..."
А що поганого для дівчини у самій простій роботі? Хто сказав, що щастя від престижності роботи, посади, кар'єри, від кількості грошей?
Нав'язані сучасним соціумом стереотипи змушують дівчат робити кар'єру, вибиватися повністю з сил, конкуруючи одна з одною і з чоловіками... Щоб що? Щоб врешті решт, залишитися нереалізованими в самому основному для них в житті: як жінка, як дружина, в решті решт, як мама. І, як наслідок, ніколи не відчувати себе по справжньому щасливими?.
Власне, хто Вам сказав, що щастя залежить від успіхів в кар'єрі і в кількості грошей?
Що Вам не дає можливості жити по своїм силам та своїм вподобанням? Які внутрішні навіювання та установки блокують потік енергії щастя та любові?
І чиїм життям, насправді Ви живете? Адже, самі вже відчуваєте, що це - дороги в нікуди...
Як на мене, питання більш глибоке, аніж проблеми з роботою та грошима і стосується, безпосередньо, Вашої внутрішньої самоідентифікації та вцілому Вашого світогляду.
А це однозначно, запит на індивідуальну терапію.

Как вы оказались в этом ВУЗе?
Кто выбирал профессию?
Вы пишите, что хотелось бы работу попроще.
А какая у вас сейчас работа и что вы имеете в виду под попроще?
Какие отношения с родителями?
Как они реагировали на ваши успехи? А на ваши неудачи?
Сравнивали ли с кем-то?

В целом, вы описываете запрос на психотерапию, поскольку важно разобраться в том, какие ваши были цели изначально, какие навязанные вам, найти желания и мечты (они есть у всех, но у многих погребены под родительской критикой и обесцениванием в детстве), разобраться с тем, какие у вас установки про успех, работу, реализацию.