7 річна донька постійно критикує маму

Доброго ранку!

Маю доньку 7 років, яка часто критикує мою зовнішність. На свій вік виглядаю не погано, слідкую за собою, немаю зайвої ваги.Донька дуже часто критикує мене в доволі грубій формі ( ти негарна, чого ти народилася така некрасива, ти товстенька, тобі треба більше фарбуватися)

Шкода, що дочка так себе поводить.

Підкажіть будь ласка чому дитина постійно критикує мою зовнішність, я такої звички взагалі немаю.

Можливо, вона бере приклад не з вас, а з когось іншого? Пригадайте, якої думки про вашу зовнішність рідні та близькі? І взагалі люди, з якими спілкується ваша сім'я?

І як можна донести ій що мені дійсно це неприємно

Донести можна прямим і адекватним способом - так прямо і заявити, що вам це неприємно чути. Що ви не бажаєте подібне чути в подальшому. Що ви собі подобаєтесь такою, як є зараз. Тобто бути в позиції ДОРОСЛОЇ людини, тим більше мами, дотримуючись об'єктивної сімейної ієрархії.

Щодо уявлень дочки про красу в цілому і вашу зовнішність, зокрема, можливе порівння її з вами, то це не таке просте питання. Його, насправді, потрібно дослідити і зробити це краще, звернувшись до психолога. Там буде багато питань і спостережень щодо атмосфери в родині, взємного сприйняття і оцінок, ліній напруження і прихованих бажань...
Раджу не втрачати час, адже у дочки майже завершується процес формування основ характеру.

Доброго дня Нино!
Складається враження, що Ви сприймаєте свою дитину як старшу за себе, або ж, принаймні, рівню... Хоча насправді, вона маленька семирічна дівчинка, яка поводить себе відповідно того, як почуваєте себе Ви. Тобто, дуже невпевнено і залежно. От ці ваші несвідомі безкінечні бажання догодити дитині, виправдатися... навіть перед самою собою: "На свій вік виглядаю не погано, слідкую за собою, немаю зайвої ваги..." Якщо виглядаєте непогано, за собою слідкуєте і не маєте зайвої ваги, тоді чому Вас так ображають слова нерозумної дитини? Чому просто не пожартувати на цю тему? Адже,якщо Ви не така, тоді воно не повинне Вас чіпляти від слова "зовсім". Звідки такі комплекси неповноцінності? Бо дитина озвучує лише те, що могла колись від когось просто почути...
Насправді, питання набагато глибше, аніж стосунки з дитиною. Хоча і тут вже є певна проблема. Як це не сумно, але Ви почуваєтеся та поводитеся весь час перед дочкою як невпевнена та, перепрошую, затюкана "жертва". Несвідомо змушуючи свою маленьку дитину виступати по відношенню до Вас у ролі аб'юзера. Але ж це просто жахливо, як на мене... Ви сама, як мама, неусвідомлюючи цього, створюєте важкі співзалежні стосунки з семирічною дочкою, перебуваючи весь час або у стані образи та претензій до дитини, або ж намагаючись її задобрити похвалою.... Так, дитині потрібно говорити, що вона гарна, хвалити її, але... Діти сприймають нас не стільки по нашим словам, скільки по тому, що всередині нас... Дитина відчуває, що Ви себе не любите і не цінуєте в достатній мірі... А якщо все так, як я написала, тоді жодні найкращі поради психологів просто не спрацюють до тих пір, поки Ви сама не розберетеся в собі, і не почнете кардинально змінюватися. Бо ніяка зовнішня обгортка не змінить смаку цукерки, яка в неї загорнута.
Зважаючи на це все, можна припустити, що проблема в стосунках з дочкою має набагато "глибше коріння", і стосується, безпосередньо, Вашого ставлення до самої себе. А оскільки самооцінка формується в дитинстві, логічно запитати - як ставилися до Вас в дитинстві батьки? Чи були між Вами теплі та довірливі стосунки?
Або ж стосунки були дуже далекі від гармонічних...

Відредаговано автором 30-11-2024 10:58:32

Власне, Ви лише підтвердили мої припущення що дитина проектує на Вас не своє бачення Вас, а когось іншого, як от, Вашої мами: "моя мама завжди критикує мене ( ми не проживаємо разом дочка бачить її не часто"
Насправді, відстань та частота зустрічей по відношенню до "віддзеркалення" дитиною стосунків рідних людей - не має ніякого значення. Мають значення лише ті поведінкові моделі та установки, які властиві саме Вашій родині. А в Вашій родині, судячи з того що Ви нарисали, є певні проблеми саме в стосунках "мама-дочка", а не "мама-син". Тому з сином нічого такого і не було.
Як це діє?
Ну от дивіться. Мама завжди Вас критикувала в дитинстві. А як відомо, наша самооцінка та ставлення до себе формується саме в перші роки життя у вигляді певних поведінкових програм, які закладаються несвідомо і про які ми навіть не здогадуємося. Адже, маленька дитина ще не має сил ані захистити себе, ані повести себе правильно, бо слабка і залежна від дорослих. Тому всі проблеми дитинства "відкладаються на потім".
Ми дорослішаємо, народжуємо дітей. І якщо з батьками були якісь в стосунках проблеми, вони, проблеми, починають поступово "виходити назовні" вже через наших дітей. Спрацьовує закон "дзеркальності". Від мами Ви віддалилися, вона вже не може працювати в повній мірі як тригер, щоб підштовхнути Вас зазирнути вглибину себе, і змінюватися.... Тоді "включається" автоматично дочка. Яка починає поводити себе за сімейним сценарієм "жертва-критик" або аб'юзер, як Вам більше подобається. Тобто, дитина несвідомо діє за попередньо сформованою дорослими програмою, яку сприйняла несвідомо прямо з народження.
Тобто, ніякі прохання чи пояснення дочці не спрацюють до тих пір, поки Ви внутрішньо кардинально не змінитеся. А щоб Ви змінилися, потрібно пропрацювати Ваші стосунки з мамою, в яких Ви до цих пір залишаєтеся на підсвідомому рівні маленькою ображеною дитиною, яку критикуючи, мама постійно знецінює та принижує.
Нам тільки здається, що ми одне одного сприймаємо лише очима, вухами та на дотик. Тоді як насправді, ми скануємо одне одного на рівні відчуттів. І особливо, діти, які дуже чутливі. Ваша дочка своїми словами лише показує, як, насправді, Ви до цих пір сприймаєте себе. І дитина це робить не навмисне, так діє на неї Ваша з мамою програма стосунків.
Власне, тому і Ваші жарти не сприймаються дитиною як жарти, але лише як принижене насміхання над собою. І чим більше Ви намагалися жартувати, тим сильніше дочка реагувала на Вашу внутрішню розгубленість, знеціненість та СТРАХ перед власною маленькою дочкою. Звідси і "перекос" у сприйнятті своєї дитини. Бо Ви її несвідомо, як це не прикро, але сприймаєте як свою маму, а не свою дитину.
Спробувала пояснити на скільки це можливо в форматі переписки.
Тому ще раз підтверджую, що жодні поради найкращих психологів не допоможуть аж до тих пір, поки не відбудуться Ваші серйозні трансформації на рівні підсвідомості в стосунках з мамою. А це запит на індивідуальну роботу з психологом. Певне, якщо не хочете ще й почувати себе "жертвою" в стосунках з дочкою.

Відредаговано автором 30-11-2024 12:40:01

"Підкажіть будь ласка чому дитина постійно критикує мою зовнішність, я такої звички взагалі немаю."
А Вам й не обов'язково її мати. Її має хтось інший. Бо, дитина може так поводитися тільки тоді, коли " стоїть на плечах дорослого". І цей дорослий має більше авторитету та влади, ніж Ви. А це вже про відносини в Вашій родині, й з ними ( відносинами) точно не все гаразд, й поведінка доньки- це симптомом, прояв цього не гаразду.
Не донька, а Ви порушуєте сімейну ієрархію, не беручи владу в свої руки. Щоб відчути себе спокійно та впевнено, дитина повинна мати рамки.Ці рамки встановлюють батьки. Як і навчають дитину, що добре, а що погано. І це не тільки про пояснити, поговорити, це ще й про адекватні міри покарання . Дитина повинна розуміти,що за свою поведінку, слова, вчинки треба відповідати. Тому, для свого спокою та безпеки, дівчинка обрала не слабку маму, а іншого дорослого.

Ще раз повторюсь: дитина себе так поводить, бо відчуває ,що так можна та тому що Вас їй не шкода. І це вже питання. Дитину не навчили співчувати? Вона така " не чуйна" до всих або тільки до Вас?

Добре в цій ситуації те, що Ваша донька ще маленька та все можливо виправити. Тому, раджу звернутися до фахівця зараз, бо коли дійде до пубертату, буде набагато гірше.