“У мене довгий ніс! І стирчать вуха”. Адекватно сприймаємо свою зовнішність

Вагома частина клієнтських звернень - невдоволення власною зовнішністю.

Здебільшого це жінки середнього віку, яким не вдалося свого часу подолати підліткову дисморфофобію (викривлене сприйняття людиною самої себе). Є й такі, які з невідомих мотивів прийшли до хибного висновку: “Так, причина усіх моїх життєвих негараздів на особистому фронті - надмірно довгий з горбинкою ніс. Або маленькі невиразні очі, як у свинки Пепи. Або вуха, немов у шиншили… Або усе одразу”. 

Спроби переконати людину у тому, що і з носом, і з вухами, і розрізом очей у неї все гаразд - не діють. “Що ви мені таке кажете! Чоловік від мене пішов саме тому, що я схожа на Піноккіо. Так і сказав. І це після того, як я народила йому двох синів-орлів у щасливому двадцятирічному шлюбі…”  

Що ж відбувається насправді?

Причини неприйняття своєї зовнішності - різні, і тут дійсно потрібно відмежовувати дисморфофобію від, скажімо, кризи середнього віку, коли відбувається переоцінка всього і усіх. Зокрема й себе. Дійсно, Природа не завжди наділяє нас тими рисами, які у соціумі умовно вважаються нормою. Ринопластика здатна вирішити проблему вродженої або набутої деформації носа, але усередині себе жінка так і лишається Піноккіо. І подолати цей бар'єр, цю “ваду” пластичний хірург не в силі. 

Причини, з яких ми собі не подобаємося  

• Розлад психіки. Люди з синдромом дисморфофобії завжди самотні, вони уникають дзеркал, практично ні з ким не спілкуються, не йдуть на відносини і часто взагалі без особливої потреби не виходять з дому. Фах обирають такий, щоб працювати вдома, онлайн.  Щоб якось надолужити “втрачене”, проявляють активність, буквально живуть у соціальних мережах, використовуючи для акаунтів чужі фото. 
• Цькування у школі. Криві ноги, ніс картоплею, вузький лоб, губи мов у жаби - підлітки не соромляться на “компліменти” і часто зацьковують однокласницю або однокласника до такої межі, після якої дитина дійсно починає соромитись і навіть боятися своєї зовнішності. На все життя. Доки не скине це штучне клеймо сама або за допомогою психолога.
• Дитячий комплекс від родичів. Різновид цькування, але вже у родині. Нібито з добрими намірами, але мама, бабуся, тітонька або старша сестра (так, переважно представниця жіночої статі) періодично штрикають у дитину голками порівнянь, які, насправді, свідчать про комплекс самої родички. “Статура, як у бичка! Викапана баба Надя по батьковій лінії!”. Або: “Не витріщуй на мене баньки та підтягни щелепу, бо стаєш схожою на тітку Зіну з Бердичева”. Знайоме? 
• Перфекціонізм. У пошуках ідеалу ми самі створюємо собі образ, зовнішність, якої, по суті, не існує: обличчя, як у Джолі, шия, як у Турман, а очі як в Анжеліки (тієї, що Маркіза Ангелів…) Невідповідність такій “красі” викликає збентеження, обурення, стрес, розчарування, ненависть до себе. Щоб якось відповідати вигаданому ідеалу, жінка готова на численні хірургічні трансформації. Без фахівця “по думках” теж, у більшості випадків, не обійтись. 
• Популяризація штучної краси. Блогери, медіа-зірки подають споживачу їхнього продукту готовий шаблон, якому “потрібно відповідати”. Обожнюєш Кейден Кросс? Готова підписатись під кожним словом Крістін Мальдонадо? Тоді будь як вони! І це руйнує автентичність власної особистості. Ти ніхто.
• Природні зміни. Так, наша зовнішність здатна з роками змінюватись. І це готові адекватно сприймати не усі. Проблем додає вікова криза, яка загострює невпевненість у собі, активізує відчуття самотності. Порівняння своїх фотокарток, зроблених ще у роки молодості, з сьогоднішнім “відбитком” у дзеркалі, оптимізму не додає. Старість все гучніше “стукає у двері”, і запобігти цьому неможливо…

Що робити?

За допомогою доступних психологічних технік буквально розібратися із своєю зовнішністю, щоб зрозуміти, що вона - унікальна. І вже цього достатньо, щоб себе поважати. У рисах вашого обличчя дійсно прослідковується щось спільне з вашими родичами, але це результат генетики. І це чудово! Насправді ж ви абсолютно інша людина, інша особистість, яку сприймають і оцінюють в соціумі за вашими думками та вчинками.

Повернути впевненість у собі. Так, сприймають за одежинкою, але проводжають за справами, каже народна мудрість. Тисячі відомих людей, зокрема акторів та музикантів, далекі від ідеалів краси, але це не завадило їм досягти шаленої популярності. Барбару Стрейзанд у дитинстві цькували за довгий орлиний ніс, сама вона вважала його чимось жахливим, але саме цей елемент зовнішності допоміг голлівудській акторці досягти творчого олімпу та залишитись унікальною. Меріл Стріп називає свій гачкоподібний “носик” видатною рисою свого характеру, а Іден Епштейн (та сама зірка “Відьмака”) взагалі вважає, що зовнішність - її візитівка, і вона б не здобула зіркових ролей (та всесвітнього визнання), якби була ідеальною, шаблонною красунею.

Не бігти за модою. Ідеали краси мають здатність змінюватися. Якщо подивитись на рубенсовських красунь та подіумних дівчат кінця 90-х, ви побачите, м'яко кажучи, приголомшливу різницю. Не робити ж щороку пластику…

Перечитати класику (скажімо, Віктора Гюго), переглянути кілька фільмів з “зірками”, які входять, умовно кажучи, в ТОП-10 найбридкіших акторів кіно. І переконатися: справжня краса людини - усередині. Підліткам не завадить ще раз перечитати казку про бридке каченя Андерсена. Софт варіант - мультик.

Навчитись адекватно реагувати на закиди та приниження з боку рідні, оточення у школі, вузі, на роботі. Почніть врешті-решт відповідати! Краще з гумором.

Догляд за собою. Змінити акценти і підкреслити дійсно сильні, привабливі риси вашої зовнішності допоможе правильний макіяж. Додайте до образу прикраси. Обирайте одяг відповідного фасону. Підбадьорити тіло допоможе відвідування фітнес-залу або басейну. Почніть любити себе - і вас по-новому сприйматимуть інші.