Тривога з точки зору психоаналізу: Кіноаналіз фільму “Дика парочка” (2021)

Більшість із нас хоча б раз у житті відчували тривогу. Хтось перед іспитом, хтось — у хвилини передчуття неминучого лиха. Але що таке тривога з погляду психоаналізу?

У цій статті я хочу зосередитися на невротичній тривозі, використовуючи як ілюстрацію фільм «Дика парочка» (оригінальна назва — Wild Mountain Thyme, 2021). До речі, саме оригінальна назва, «Дикий гірський чебрець», здається більш влучною: вона постає як метафора любові, що зародилася між батьками головного героя.

Події фільму розгортаються на тлі дощової ірландської природи. Головний герой — Ентоні Раллі — добрий, м’який і замкнений чоловік. На сусідський фермі живе Розмарі, яка ще з дитинства безнадійно його кохає. Як ми розуміємо з фільму і Ентоні до неї теж не байдужий. Здавалося б, усе просто: сусіди, шлюб, родинне продовження. Але цього не відбувається. І головне питання: чому?

Що ж насправді зупиняє Ентоні?

Він потрапляє в коло подій, які повторюються і з яких йому важко вибратися. Ще з дитинства Ентоні ставить зіркам питання: «Чому я такий?». Він любить квіти, наукові журнали й риболовлю — здавалося б, нічого особливого, щоб можна було назвати його «божевільним». Але саме це стає джерелом розчарування для його батька, який не приймає особистий шлях сина і говорить дуже жорсткі слова, що той не Раллі. За його думкою Він більше схожий на божевільного сусіда – Келлі. «Я ганьба!» - врешті решт підкреслює Ентоні. Він щоразу намагається заслуговувати любов, і щоразу на цьому шляху стикається з невдачею і стражданнями.

Однією із таких батьківських вимог є – одруження. Яке резонує з несвідомим бажанням Ентоні. Саме цей шлях може змінити його життя, але на цьому шляху він і зустрічається з тривогою.

З точки зору психоаналізу, тривога – це не загроза щось втратити, а навпаки не можливість втратити объект свого потягу. Так звана нестача кастрації. У випадку з Ентоні – це впевненість, що він знає хто насправді потрібен Розмарі –  однозначно хтось кращий за нього. Ця впевненість і заважає йому реалізовувати своє бажання.

Коли батько Ентоні ставить ультиматум – або одруження, або втрата ферми. Ентоні опиняється на колінах перед віслицею. Уявляючи, що це Розмарі, він вільно висловлює свої думки: «Що тобі цього замало?! Ти приваблива і могла би знайти когось кращого. Але в окрузі все одно нікого не має». Але за мить опинившись перед Розмарі не може вимовити ані слова.

Як психіка захищається?

Переживання тривоги не саме приємне почуття, тому психіка намагатися зв'язувати її.  У фільмі ми бачимо, як Ентоні вибудовує буквальні і символічні перепони між собою та Розмарі. «Ти поставив між нами паркан. Навіщо?» — питає вона.

В логіці зв'язування тривоги програється і історія з пропозицією - материнська обручка стає для Ентоні обов'язковою умовою. Яка грає якраз на віддалення його від бажання. Стоячи біля будинку Розмарі, за крок до освідчення, він губить каблучку. Решту фільму він шукає її з металошукачем, але дарма — виявляється, вона весь цей час була у Розмарі. «Не судилося», — резюмує він.

В психоаналізі ця логіка називається кастрація +1, коли людина постійно відкладає зустріч з бажанням: ще одна ніч, ще один рік, ще одна умова — і я буду готовий. Але ця готовність ніколи не настає.  А бажання кожного разу залишається недосяжним.

Прорив тривоги

Найтривожніший момент фільму починаеється з єпізоду, коли більш успішний кузен Ентоні летить в Ірландію щоб освідчився Розмарі. Поява суперника змушує діяти рішуче: не зважаючи на наближення бурі, він іде шукати загублену обручку — як останню умову, що начебто дозволить йому нарешті діяти.

В полях він зустрічає Розмарі. Цього разу вона не дає втекти Ентоні і сховатися від неї, вона хоче знати правду. Буря розгоряється на повну силу. Божевільна кобила Розмарі рветься із замкненого хліва на волю. Все від природи до поведінки тварин вказує на внутрішній хаос героя. “Чому ти не хочеш сам зробити мені пропозицію?” - прямо питає Розмарі.

“Я боюся кохання” - трохи згодом відповідає Ентоні. Адже кохання суперечить його глибинному переконанню, що любов можна заслужити — вчинками, жертвами, відповідністю якомусь ідеалу. Де почуття можна розрахувати і заробити. Зустріч із Розмарі розбиває цю логіку вщент - робить його беззахисним.

Тож, “Дика парочка” - це не просто романтична історія. Це точне зображення невротичної тривоги, в якій герой застряг між насолодою своєю неприйнятністю і бажанням любити. Він створює собі пастку з умов, правил, очікувань, уникаючи головного зустрічі зі своїм бажанням.

За законами жанру історія Розмарі й Ентоні завершується хепі-ендом. Але в реальному житті тривога часто не дозволяє нам дійти до такого фіналу. Вона застрягає між нами й нашим бажанням. І лише, коли ми наважуємось подивитися їй в очі — з’являється шанс на нові історії.