Що робити з небажанням дитини вчити уроки?

Певно кожен з батьків, хто має дітей шкільного віку, хоч раз в житті стикався з небажанням дитини вчити уроки. І, певно, багатьох з Вас бентежила ця ситуація, викликаючи занепокоєння та запитання без відповідей.

Щоб зрозуміти, що варто і чого краще не робити в подібній ситуації, варто розглянути типові реакції батьків на опір дитини і причини, які їх зумовлюють.

Реакція №1 Бурхливі емоції, яка виникають одразу після слів дитини «не хочу», «не буду». При цьому за кілька секунд мама (тато) вже встигли уявити безрадісне майбутнє своєї дитини і реагують на слова дитини саме з позиції своїх яскравих образів уяви.

ЯК ЦЬОГО УНИКНУТИ – дозвольте собі зібрати трохи більше інформації про причини дитячої заяви «не хочу», «не буду», ставлячи їй запитання «Чому?» (можна кілька поспіль, ланцюжком: «Не буду робити» – «чому?» – «бо не хочу» – «чому?» – «тому що втомився»).

Інші можливі причини: «погано себе почуваю», «не розумію завдання (теми)», «забув записати завдання»; «не подобається цей предмет», «у мене погано виходить виконувати такий тип завдань, знову отримаю погану оцінку за його виконання», «це нецікаво», «скільки вчив, а мене не викликали»; «відповідав сьогодні на уроці, значить завтра не викликатимуть»; «з мене кепкують однокласники, що я занадто правильний» і т.д.

Якщо ми знатимемо щось про причини, ми, як батьки, можемо знайти більш вагомі і конкретні аргументи, чому уроки треба вчити чи як усунути причину, яка заважає їх вчити.

Реакція №2 Погрози на підкріплення вимаги, щоб уроки були вивчені. При цьому маємо ситуацію, що чим вище тиск, тим більшим буде опір. І дитина, особливо якщо вона зараз долає одну з вікових криз (7 років, підліткову), буде вже доводити батькам свою силу і впертість у протидії батьківським вимогам, мало звертаючи увагу на те, якими будуть наслідки для неї самої.

ЯК ЦЬОГО УНИКНУТИ – визнавайте, що дитина може вам чинити опір і це нормально (таким чином вона вчиться зараз відстоювати власну позицію у дорослому житті). Пам’ятайте, що тиск (вимоги) – не краща стратегія для стосунків у сім’ї, і якщо вам важливо зберегти відносини між собою – намагайтеся користатися нею якомога рідше.

Якщо ми зосередимось на власній функції організаторів умов для успішного навчання дитини, а не караючої інстанції за недотримання вимог навчального процесу, ми, батьки, збережемо свої нервові клітини і стосунки зі своєю дитиною.

Реакція №3 полягає в тому, що батьки орієнтуються на особистий досвід шкільного навчання і його наслідки і переносять його на досвід навчання дитини.

ЯК ЦЬОГО УНИКНУТИ – нагадайте собі, що ви - не ваша дитина і умови вашого життя різні, часи різні, шкільні вимоги різні.

Якщо ми будемо враховувати «тут і тепер», то сприймати певні ситуації, в тому числі підготовку домашніх завдань вашою дитиною, буде легше. Можливо так ви побачите її менш драматичною.

Якщо жодна з цих реакцій не присутня у вашій взаємодії з дітьми і ви вже виявили дійсну причину дитячого небажання виконувати домашні завдання але не знаєте, що з цим робити далі – запрошую вас на консультацію, під час якої ми детально проаналізуємо Вашу ситуацію та визначимо можливі шляхи подолання труднощів.

Хай у вашому житті стане однією проблемою менше, а радості від спілкування та взаємодії зі своєю дитиною стає більше!!!