(Не) Кілька слів про «прийняття себе»

Чому це буває так важко? Здавалося б, просте завдання – дозволити собі бути собою. Перестати постійно критикувати, висувати претензії.

З практичного досвіду перепоною часто стає саме розуміння (або нерозуміння) людиною, що ж таке це чарівне самоприйняття. Ми тлумачимо його як завгодно, тільки не буквально.

Близьке для мене визначення Р. Мея: «Прийняття себе – це прийняття своєї свободи, відповідальності й обмеженості як умов людського існування».

Коли в терапії піднімається ця тема, нерідко виникає супротив, який проявляється приблизно так:

1. Прийняти себе не можливо, бо щоб стати «прийнятною» (читайте ідеальною) – необхідно «надірватися» в прагненні до найкращої версії. Такий собі парадокс: самоприйняття, яке зумовлене досягненнями, насправді заперечує саму ідею прийняття себе разом із своїми особливостями.
2. Прийняти себе означає зупинитися в розвитку і залишитися от такою «деграданткою». Тобто якщо прийняла себе зараз, можна вже нічого не робити і ні до чого не прагнути в житті (психолог, а я не за цим до вас прийшла). В основі цього переконання – наш страх, що мотивація можлива лише через сором, критику. Насправді прийняття не виключає розвитку, а розв’язує нам руки.
3. Ще є таке. Я то прийму, якщо тільки «умовні вони» зроблять наступне: визнають, що я можу; визнають, що були не праві і т.ін. Проте прийняття – це внутрішній акт, який не може бути подарований чи дозволений ззовні.

От і прийшли туди звідки почали…

Як можна з цим працювати?

- Виявити й переосмислити свої погляди.

Що я насправді думаю про самоприйняття: наскільки ці уявлення реалістичні для мене і світу, в якому я живу? Чи не завищені мої очікування?

Спробуйте проаналізувати:

Що для мене означає жити в згоді з собою?

Як би змінилось моє життя, якби я ставилася до себе з прийняттям уже зараз?

Які голоси або думки (з дитинства, сім’ї, соціального оточення) впливають на моє уявлення про те, якою я «маю бути»?

Подібні запитання допомагають виявити внутрішні установки, які часто діють несвідомо.

Якщо ви вже дочитали сюди – вітаю, процес почався.

- Розкажіть собі про себе. Які ви є – без прикрас і самоприниження.

У терапії ми досліджуємо свої потреби, захисти, реакції, цінності – і поступово збираємо цілісне уявлення про себе. Спробуйте самостійно – не оцінюючи, а помічаючи.

Це не про створення «правильного» образу, а про відновлення зв’язку з собою живою, змінною людиною.

- Признайте нарешті недосконалість.

Помилки, слабкості, невпевненість – частина нашого досвіду. З чимось можна працювати, від чогось – відмовитися, про щось – домовитись із собою чи іншими, а щось просто залишити як є.

- Визначтесь із відповідальністю.

Наше уявлення про себе справді формується під впливом оточення – любові, критики та порівнянь. Але ставитися до себе по-новому можна навчитися. Ти вже та доросла... що обирає.

І сюди ж – прийняття себе не звільняє від наслідків власних дій і не виправдовує поведінку, яка шкодить іншим.

Друкую і думаю: стоп. Прийняття себе – не мета. Це відправна точка. Дивно, що ми, люди, часто змушені переконувати себе погодитися на власну реальність – з усім: рисами, історією, помилками, обмеженнями. Але й з потенціалом. Це не про «полюби себе будь-якою ціною», а про «побач, що ти тут, і ти справжня».