Навіщо сумувати? Який сенс у моїх стражданнях? (із циклу «Пережити горе»)

Ми не знаємо, коли наше життя або життя наших близьких обірветься.

Втрати — це те, від чого ми не можемо себе вберегти. Це закономірність життя.

З того самого моменту, як ми дізнаємося про смерть близької людини, запускається процес переживання горя. Це дуже складний і глибокий процес, наповнений абсолютно суперечливими почуттями, різними за силою та глибиною. Стан під час переживання горя коливається від повної апатії, відчуття внутрішньої порожнечі, оніміння серця та здатності щось відчувати до палючої болі, яка ніби спалює всередині, від безвихідної злості до самопринижуючого почуття провини.

Горем ми переживаємо по-різному. Це залежить від того, що ми втрачаємо разом із померлим. У якій би формі це не відбувалося, часто страждання стають настільки болючими, що ми готові свідомо завдати собі шкоди, аби хоч трохи їх заглушити. Настільки нестерпними, що іноді власна смерть здається найкращим способом позбутися мук.

То навіщо ж ми переживаємо ці муки?

Сенс цих страждань полягає в тому, щоб відновитися після втрати та жити життя, яке в нас є, без болю. Любити, радіти, мріяти, прагнути, досягати, відчувати задоволення, насолоджуватися. Кожен сам для себе вирішить, раді чого живе. Потім, коли горе завершиться, місце болю в серці займе образ улюбленої та рідної людини. Він не залишить у душі порожнечі. Він наповнить її своїм теплом і силою. Він по той бік життя. Він там, а ви тут. І ваші з ним стосунки можуть бути такими, якими забажаєте. Це можуть бути справді близькі та глибокі стосунки. А зв’язок із ним, ледь відчутний для інших і дуже міцний для вас, надасть опори та стійкості в житті. З вами тепер буде те, чого ніхто й ніколи не зможе вас позбавити. Це гідна нагорода за прожитий шлях.

До цієї зустрічі з померлою людиною у своєму новому статусі ми готуємося довго. Спочатку ми відчайдушно чинимо опір і будь-що хочемо залишитися в тому житті, де близька людина ще жива. Ми всіма силами тримаємо її в цьому світі, відмовляємося вірити й визнавати той факт, що її більше немає. Вона назавжди пішла й уже не повернеться. Ми захищаємо себе від всепоглинаючого болю й готуємося до важкої, але необхідної роботи. Роботи, яку виконуємо ми й наше Горе.

Стадії переживання горя

І ось тоді, коли очевидність своєї втрати ми не можемо від себе приховати, коли сподівання, що «це помилка», «це сон», «він повернеться», не виправдовуються, робота горя набирає обертів. Ми починаємо злитися:

• на того, хто винен у смерті;
• на тих, хто допомагав і не зміг врятувати;
• на тих, хто міг допомогти, але не допоміг;
• на себе за те, що чогось не встигли, не помітили вчасно, зробили щось не так…;
• на долю;
• на того, хто помер — він кинув, пішов, помер і залишив нас сумувати.

Як навчитися жити без померлого

Ми звинувачуємо себе, що чогось не встигли. Винуватимо за будь-яку помилку. Що сварилися й не завжди розуміли, що недо-любили, недоказали, не помітили, не встигли… Ми торгуємося з долею, хочемо все виправити, бути кращими, поступливішими, уважнішими… і тоді ще є надія-ілюзія, що «Якби я зробив… Якби я був таким…, все могло б бути інакше. Можливо, тоді він залишився б живим». «Але ні!» І ми знову не можемо сховатися від незворотності того, що сталося. Ми опиняємося лицем до лиця зі своєю безпорадністю, ми вже нічого не можемо змінити. Тоді біль стає таким гострим, він розколює серце на шматочки. Ми відчуваємо сильне печіння в грудях. Від цієї болі нікуди не дітися, нічим не заглушити. Від неї хочеться вити, битись головою, лізти на стіну. Ми ридаємо, кричимо, убиваємося… І ніщо не полегшує цих мук. Тільки сльози… Їх так багато… Поступово біль стає меншим, і на його місце приходить печаль. Ми вчимося жити без того, хто помер. Ми розподіляємо справи, які раніше виконував він (вона, той, хто помер). Ми шукаємо інші способи отримати те, що раніше давав нам померлий. «Моя клієнтка після смерті матері, відчуваючи себе дуже безпорадною та незахищеною, почала міркувати — а що я втратила? Лагідне слово, погляд, голос, дотик — так, це невідшктовно. Але дуже багато з того, що робила для мене мама й що давало відчуття захищеності, я можу робити для себе сама. Я можу навчитися шити — мама мене обшивала, — я можу навчитися готувати собі й створювати собі комфортні умови». Ми вчимося давати собі те, що раніше отримували від померлого.

Минає час, і ми відчуваємо, що більша частина шляху переживання горя прожита. Більша частина наших думок і почуттів уже не спрямована на померлого. Тепер ми досить багато часу думаємо й переживаємо про свої справи, про інших людей, про своє життя, захоплення, роботу… Ми стаємо більш сприйнятливими до нових вражень і подій життя. Ми можемо говорити про померлого без сильної болі.

Завершення процесу переживання горя

Печаль залишається, вона природна, коли людина говорить або думає про того, кого любила й втратила, але це вже печаль спокійна, «світла». Робота горя завершена. Коли той, хто пережив утрату, знову здатний вести нормальне життя, він відчуває, що здатний впоратися з життєвими труднощами, коли є інтерес до життя, освоєні нові ролі, сформувалося нове оточення, і він може й хоче в ньому жити. І ось, завершальний етап. Дозволити собі жити без болю й переживань? Чи не буде це зрадою щодо померлого? «Чи не стане моя любов до померлого меншою, якщо я полюблю ще й інших людей?». «Чи можу я знову вийти заміж і бути щасливою в цих нових стосунках? Чи не зраджу я свого покійного чоловіка цим? Чи можу я радіти, отримувати задоволення й насолоджуватися своїм життям?» І коли готовності до цього кроку буде достатньо, щоб нарешті дозволити собі решту життя жити без трауру, повноцінно, тоді ви добре попрацювали. І в нагороду отримуєте зігріваючий образ вашої улюбленої померлої людини в серці.

!!! Для того, щоб процес переживання горя не затягувався на довгі роки (а іноді й на десятки років), важливо подбати про те, щоб у вас були безпечні умови для переживання. Якщо в житті у вас немає підтримки близьких, якщо поряд із ними ви не можете собі дозволити виразити злість, образу, біль, проговорити важливе й просто помовчати поруч, варто звернутися по допомогу до психолога.

Якщо вам потрібна підтримка, мої контакти у профілі.