І казки мають правила

"Кожної миті нашого життя ми однією ногою стоїмо

у чарівній казці, а інший - ковзаємо над безоднею"

Пауло Коельо

"Життя саме собою є найпрекраснішою казкою".

Ганс Х. Андерсен

Казки існують з часів появи усної народної творчості і є, можливо, найстійкішою формою передачі важливої інформації[4]: від старшого покоління до молодшого передаються способи поведінки, цінності, переконання та життєві сценарії. Казки розповідалися як дітям, так і дорослим з різних приводів, часто будучи засобом зцілення, виховання і полегшення процесу ініціації.

Казкотерапію деякі автори, напр. М.Кисельова, Л.Лебедєва, відносять до одного з видів арт-терапії напрямком, але деякі переконані, що це все-таки окремий напрямок [15]. Казкотерапія з великою ефективністю використовує казки, притчі, легенди, міфи для того, щоб допомогти особистості інтегруватися в суспільство, розширити її творчі здібності та активізувати інші ресурси, перенести казкову метафору в життя, перекладаючи її мовою реальності.

Казкотерапія, на думку Т.Зінкевич-Євстигнєєвої[4], допомагає знайти сенс, отримати знання про те, як функціонує цей світ і за якими правилами потрібно в ньому жити та будувати відносини. Казкотерапія допомагає створити зв'язок між казковими подіями та поведінкою у реальному житті, оскільки ґрунтується на процесі перенесення казкових сенсів у реальність.

Міфи та казки досліджували безліч вчених-етнографів, лінгвістів, психіатрів, психотерапевтів. Досі не втратили своєї актуальності дослідження К.Г.Юнга, М-Л. фон Франц, В. Проппа, Е. Фромма, Е. Берна, А. Менегетті, Е. Берна та ін. Сучасні дослідники: Р.Ткач, Т.Зінкевич-Євстигнєєва, Н.Пезешкіан, Л.Лебедєва, М.Осоріна, Є.Лісіна, Є.Петрова, Л.Кисильова, А.Гнездилов та ін., доповнили та розширили наші знання про вплив казок, історій, міфів, легенд, життя людини і зробили великий внесок у теорію і практику казкотерапії як професійного спрямування діяльності психологів.

Як впливають казки, міфи, легенди, історії на особистість? Якщо ми згадаємо своє дитинство, наповнене казками та історіями (якщо нам пощастило), то тоді зрозуміємо, що саме з персонажами казок ми вчилися відрізняти добро і зло, щедрість і жадібність, сміливість і боягузтво, милосердя та жорстокість, вірність та зраду. Разом із казковими героями ми осягали життєві істини, протистояли спокусам і знаходили вихід із, начебто, безвихідних ситуаций[13]. На несвідомому рівні казки пропонують шляхи вирішення найважливіших криз, що закономірно виникають у ході нормального дитячого розвитку.

Які види казок бувають?

Казки бувають народні (традиційні) та авторські. Вони сюжетно поділяються на:

• Побутові, в яких відображається повсякденне життя, з його правилами, укладом, кумедними та повчальними ситуаціями. Ці казки розкривають те, що буде після весілля, і вчать, як вирішувати конфліктні ситуації, як мудро вести господарство – формуючи основи здорового глузду, почуття гумору по відношенню до побутових труднощів.
• Про стосунки (часто у цих казках фігурують тварини, які потрапляють у кумедні ситуації).
• Казки-загадки – у цій казці, як правило, йдеться про те, як хитрун за допомогою кмітливості та спритності досяг бажаного.
• Казки-байки, що несуть моральну норму або прояснюють ситуацію з життя. У цих казках фігурують тварини, у діях та характері яких легко розпізнаються людські чесноти та вади. Читає, легко розуміє, про що йдеться і до чого можуть привести ті чи інші дії.

• Казки-страшилки, історії про нечисть та потойбічні сили. Такі казки відображали як вірування народу (які хоч і були «причесані» християнством, проте не втратили свого язичницького коріння). Частково в таких казках описуються способи отримання допомоги від потойбічних сил: у яких її варто просити і яка ціна такої допомоги. Сучасні авторські казки, в яких фігурують такі герої, найчастіше мають уже інший характер, і є так званим «щепленням від страху».

  Народні неперетворені казки нерідко здаються жорстокими. Певною мірою переживання страху необхідно дитині, воно насичує її психіку архаїчною енергетикою захисного остраху і стримує агресивні імпульси фобійними образами[7]. Страшна казка є компенсацією інфантильних конфліктів. Слухаючи страшну казку, дитина вчиться переживати страх. Згодом, стикаючись із реальними страшними ситуаціями, він до певної міри вже буде до них підготовлений.

• Казки-притчі – короткі розповіді, в яких часом укладено глибокий філософський зміст. Притчі не висміюють, як у байці, невдалих героїв, а в сюжеті можуть фігурувати як люди, так і тварини, іноді – міфічні істоти. Найчастіше порада, яка дається в притчі багатошарова, неоднозначна, і кожен, хто почув або прочитав притчу, може почути щось своє, зробити свій висновок, який покликаний полегшити життя і допомогти вирішити складну моральну дилему.
• Чарівні казки, які є безпосереднім відображенням психічних процесів колективного несвідомого. Вони містить безліч образів, які є архетиповими, тому казки у різних кінцях земної кулі може бути схожі, лише змінюються імена головних героїв. Найчастіше такі казки можуть умовно ділитися на чоловічі та жіночі, оскільки несуть у собі інформацію про особливості життєвих етапів чоловіка та жінки.

Різні дослідники по-різному класифікують казки. Деякі казки, проте, стоять окемо: це дидактичні казки, корекційні та психотерапевтичні.

• Діадактичні, призначені для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку, для того, щоб передати необхідні знання та вміння, у тому числі – вирішити якесь завдання, навіть математичне [4,2].
• Психотерапевтичні – казки містять сюжет, у якому героям потрібно зробити вибір, у яких є певна дилема, питання. Це казки, що розкривають глибинний зміст подій, що відбуваються. Історії, які допомагають побачити, що відбувається з іншого боку. Такі казки не завжди однозначні, не завжди мають традиційно щасливий кінець, але завжди глибокі та проникливі. Психотерапевтичні казки часто залишають людину з питанням. Це, своєю чергою, стимулює процес особистісного зростання. Багато психотерапевтичних казок присвячені проблемам життя та смерті, відношенню до втрат і придбань [3,4,12].
• Психокорекційні казки містять набір обов'язкових сюжетних ліній, де герой завжди перемагає зло. Р. Ткач[13] вважає, що для того, щоб казка чи історія набула сили і надала допомогу, необхідно дотримуватися певних правил її створення: казка має бути у чомусь ідентична проблемі дитини, але ні в якому разі не мати з нею прямої подібності. Казка повинна пропонувати заміщаючий досвід, використовуючи який дитина може зробити новий вибір при вирішенні своєї проблеми. Казковий сюжет має розгортатися у певній послідовності, про яку ми поговоримо пізніше.

У казкотерапевтичному процесі використовується п'ять видів казок, які конструюються відповідно до актуальної ситуації із застосуванням певних технік: аналізу, розповідання, твору, переписування, лялькотерапії, малювання, постановка казок у пісочниці тощо.

Психологи-казкотерапевти [4,13] використовують казки у роботі з дітьми, підлітками та дорослими. Для того, щоб допомога була професійною, призводила до бажаних результатів, вони спираються на важливі принципи роботи з казками:

• - усвідомленості: клієнт повинен розуміти, що таке правда і вигадка, які причинно-наслідкові зв'язки простежуються між вчинком героя та результатом (що посієш – те й пожнеш), розуміння ролі кожного персонажа. Оповідач (психолог, педагог) допомагає ці причинно-наслідкові зв'язки виявити, зрозуміти закономірності появи та призначення кожного героя;
• - множинності: розуміння того, що те саме подія/слово/герой може мати кілька значень і смислів. Кожна ситуація може мати потенціал і герой може чинити з певною свободою вибору, отримуючи різні результати;
• - зв'язок із реальністю: навіть маленькі діти, слухаючи казку, здогадуються, що ситуація, описана в історії, вчить нас чогось важливого, підносить урок.

Казкотерапевтична дія використовує кілька видів художніх казок, серед яких: психотерапевтичні, медитативні, психокорекційні та дидактичні.

Казкотерапевтична дія використовує кілька видів художніх казок, серед яких: психотерапевтичні, медитативні, психокорекційні та дидактичні.

Народні казки вчать тому, що навколишній світ – живий. Це знання допомагає сформувати дбайливу та осмислену взаємодію з тим, що нас оточує. Оживаючі об'єкти навколишнього світу мають свою долю, право приймати рішення та діяти самостійно – і ця ідея формує у свідомості слухача почуття ухвалення іншого. У казці добро і зло розділені і чітко окреслені, проте наприкінці історії добро завжди тріумфує. Це допомагає не тільки розуміти, що таке «добре», а що таке «погано», а й вірити в краще. Все найцінніше, а також внутрішня трансформація відбувається через різні випробування. Таким чином ми вчимося терпінню, ухваленню змін і прагненню ставити перед собою значущі цілі. У казці завжди є помічники, які, однак, з'являються найчастіше тоді, коли перед героєм стоїть дуже складне, фактично непосильне завдання. І ми вчимося тому, що важливо прагнути самостійності, але у важких ситуаціях не зайвим – попросити та прийняти допомогу. Ці особливості вчать глибоко, філософськи, розуміти світ, відчувати його.

Авторські казки яскравіші, образніші. Вони містять авторські проекції, проте це часто дуже корисно в терапевтичній роботі.

Функції казок (Н. Пезешкіан, М. Кисельова А. Гнезділов):

1. Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс. Як у дітей, так і у дорослих. Образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: свідомості та підсвідомості, що створює особливі можливості при комунікації.
2. Концепція казкотерапії заснована на ідеї цінності метафори як носія інформації про життєво важливі явища, цінності та внутрішній світ автора (у разі роботи з авторською казкою). Казка є хранительницею досвіду поколінь (якщо народна) чи містить погляд автора деякі життєві події, цим дозволяє познайомитися з альтернативної позицією, сформувати новий погляд ситуацію і перейти новий рівень її усвідомлення, моделюючи більш конструктивне ставлення й поведінка.
3. У казці в символічній формі міститься інформація про те, як влаштований цей світ, що відбувається з людиною в різні періоди життя, які спокуси та труднощі можна зустріти на шляху і як з ними справлятися, як набувати та зберігати дружбу та любов, як будувати відносини з батьками та дітьми, як боротися та прощати. Заповнює прогалини індивідуальної історії клієнта та доповнює її загальнолюдською інформацією.
4. Казка є основою для формування «морального імунітету», як здатність протистояти негативному впливу соціуму.
5. Казка повертає людину у стан цілісного сприйняття світу. Іноді це відбувається завдяки поверненню на більш ранні етапи індивідуального розвитку.
6. Казка може бути посередником між клієнтом та терапевтом, оскільки є символічним «буфером», завдяки чому опір клієнта згладжується та енергія спрямовується на роздуми.
7. Казка моделює ситуації та дає можливість вирішити її за допомогою запропонованих варіантів. Вона здійснює психологічну підготовку до напружених емоційних ситуацій. Вона є альтернативною концепцією сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій. Казка формує віру в позитивне вирішення проблеми (щоправда, щоб це побачити, часто потрібно відійти від стереотипів повсякденного свідомості).
8. Символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;
9. Ухвалення своїх особливостей та ін. Казка відображає внутрішній конфлікт клієнта і дає можливість розмірковувати над ним.
10. Дозволяє актуалізувати моменти особистої історії, що витісняються клієнтом.

У казок є вікові уподобання.

Від року до трьох підійдуть прості казки, в яких будуть простий сюжет і повторення, як, наприклад, тягнуть-потягнуть, котиться-котиться, бив-бив - не розбив. Такі казки заспокоюють, навчають рідної мови.

Дітям 3-5 років більше підходять казки, у яких фігурують тварини. У деяких героями можуть бути і люди, і тварини: "Круть і Верть", "Котик і півник", "Ріпка", "Рукавичка", "Коза-Дереза". Такі казки навчають основам безпеки, деяким морально-етичним установкам та нормам поведінки. Наприклад, в українській казці «Про котика та півника», кіт вчить півня, не відчиняти двері, якщо прийде лисиця, доки його немає вдома. І коли півник не послухався, лисиця вкрала його, щоб нагодувати лисенят. Коту довелося рятувати друга – відбирати у лисиці її здобич. Лисиця не просто так хоче півня викрасти – їй треба нагодувати дітей, а кіт не вбиває лисицю. У казці «Круть і Верть» півник вчить мишенят життєвому правилу: «що посієш – те й пожнеш», і, звичайно, «хто не працює, той не їсть». Вчити працьовитості та взаємодопомозі потрібно з раннього дитинства, тому казка гарна вже у 3-4 роки.

Чим старшою стає дитина, тим цікавіше їй читати про людей. Тому в 4-5 років у казках фігуруватимуть герої-люди та тварини, які гендерно ідентичні дітям. Дівчаткам частіше цікаві принцеси, розбійниці та просто дівчатка. Хлопчикам будуть цікаві воїни, принци, царевичі, витязі та інші чоловічі персонажі. У казках обов'язково має бути мораль, добро завжди перемагає зло. Однак, є казки, які варто читати у пізнішому віці, хоча, на перший погляд, там є всі описані герої. Наприклад, казки Г.Х.Андерсена варто читати трохи пізніше. Причому його казки бажано читати у повному варіанті, ту ж «Русалочку» та «Снігову королеву» бажано дорослому ще й пояснювати. Що ж до «Вінні-пуху», то ця казка придатна до читання.

З 5-6 років діти вже готові до чарівних казок, де переплетені мораль і правила, чарівні предмети та персонажі з потойбічного світу. У цих казках вже є змішання реальності та вигадки, хоча діти ще не здатні чітко відрізняти одне від одного.

У молодшому шкільному віці, приблизно у 6-7 років, казки можуть бути більш складними. Діти вже можуть читати билини, краще розуміють гумор, глибоко проживають емоції (тому казки, в яких хороший герой гине безповоротно і його не оживляють живою-мертвою водою, або він не перетворюється на ангела – не дуже гарні). Винятки становлять казки, написані психотерапевтом для маленького клієнта, який пережив втрату близької людини. Однак і там ситуація має бути згладжена так, щоб не ретравматизувати дитину. Окремо стоятимуть казки В. Нестайка із серії «Лісова школа». Ці казки чудово готують дитину до навчання у школі.

Структура казки:

Багато хто помітив, що казки різних народів чи авторські часто мають схожу структуру. Не знаючи імена героїв, але познайомившись із початком (зав'язкою казки), можна приблизно передбачити, що далі відбуватиметься з її героями. Структура багатьох казок, при всій різноманітності змісту, досить докладно описана у так званій казковій моделі. Першим побудувати модель казки, тобто єдину схему більшості казок удалося лінгвісту Володимиру Проппу. У пошуках казкових інваріантів він створив поняття функції. (Функція - це вчинок дійової особи, який визначається з точки зору його значущості для перебігу дії) [6,9]. У чарівних «класичних» казках В.Пропп виділив 31 функцію дійових осіб. Серед найбільш відомих функцій Проппа можна назвати:

• відлучення;
• заборона;
• порушення;
• підступ;
• шкідництво/недостача;
• відправлення;
• одержання чарівного засобу;
• переміщення в інше царство, попадання в інший світ;
• боротьба;
• перемога чи досягнення бажаного.
• повернення та/або опис зворотного шляху;
• погоня;
• порятунок героїв.

Не всі функції присутні завжди, але їх кількість обмежена і порядок, у якому вони виступають у процесі розвитку казки, незмінний.

Казкова модель світу пропонує особливі правила, за якими живе цей світ:

• Якась біда спочатку і щасливий кінець.
• Наявність помічників та шкідників.
• Трансформація героя - до кінця казки він не такий, як на початку. Зазвичай він стає сильнішим і значущим.
• Інше царство. Воно десь далеко, там інші закони, і там є дуже потрібне, за чим доводиться йти.
• У той час, як герой трансформується, решта персонажів залишається більш-менш при своєму, і саме інше царство не змінюється. Тобто слідами падчериці може пройти мачуха донька, і вона зустрічається з тим же.
• З іншого царства приноситься тавро, відмітка про те, що герой там побував.
• Герой один, навіть за всіх друзів і помічників.
• Перемагає «дурень».
• Мінімальний термін, за який герой може чогось досягти.
• Обумовленість, розмічена сцена.
• Заборони порушуються. Накази виконуються. Герой частіше слухається, ніж навпаки.
• Відсутність вибору.
• Зрада рідних.

Незмінним Пропп визначив і набір ролей, т. е. дійових осіб, які мають своїм колом дій, виконують необхідні функції. Цих ролей сім:

• царівна
• відправник
• герой
• дарувальник
• помічник
• антагоніст
• помилковий герой

Людина здійснює перехід від реального проблемного стану до бажаного стану шляхом підключення ресурсів, зазвичай певною мірою підсвідомих.

• Заборона, шкідництво, недостача.
• Чарівний помічник - Ресурс
• Інше (тридев'яте) царство - Підсвідомість
• Майбутня нагорода — Добре сформульована мета

Сдухняність. Насправді герой у казці підпорядковується не авторитетам, а законам казкового світу. Він вирушає у подорож у невідомий світ і бере із собою лише найпростіші правила поведінки. Тільки їх і слухається. Практично будь-яка традиція дає людині провідника та вчителя. Його також треба слухатися.

Водночас у чарівній казці присутні три базові закони:

• а) закон кохання,
• б) закон перетворення;
• в) закон долі, яку можна змінити через внутрішнє перетворення [6].

Доля в казці двояка: і зумовлена, і піддається зміні через подвиг або навіть вмирання та відродження героя. Крім того, в казці завжди позначений свій внутрішній просторово-часовий континуум, який не завжди збігається зі звичним для нас лінійним відліком часу.

Сама дія героя чарівної казки пов'язується із трьома основними принципами:

• принцип випробування;
• принцип жертовності;
• принцип духовного зростання [6].

Дещо пізніше було проведено дослідження сюжетів казок Джосефом Кемпбелом і зібрано так званий мономіф «Подорож героя». Дослідник дійшов висновку, що міфи та казки мають одну й ту саму структуру, послідовність життєвих етапів головного героя. Потрібно сказати, що якщо казка описує життєвий шлях героїні, там також є послідовні етапи, які дещо відрізняються від тих, що проходять герої-чоловіки (дослідження М.Мердок). Вважається, що це пов'язано з різними ґендерними завданнями, які так чи інакше, але описуються в казках, пояснюючи, у чому полягають чоловічі, а в чому – жіночі функції. Подорож героя/героїні описують значні зміни та етапи у житті здійснюються за певним психічним законам. Ця подорож включає певні цикли (наприклад, «поклик», «намір», «поріг», «союзники», «точка смерті», «подарунок сили», «випробування», «майстерність» та ін.). Вважається, що ці цикли проживається кожною людиною протягом життя, і казки містять у собі певні закодовані метафоричні знання про те, що ми маємо на життєвому шляху. У дослідженнях Проппа та Кемпбела є багато спільного, тому ці знання можна використовувати у процесі роботи з клієнтом. Основні казкові сюжети передаються від старшого покоління молодшому з основними зафіксованими сюжетами, які практично напевно є джерелами інформації при освіті основних форм поведінки та життєвих сценаріїв і працюють переважно на несвідомому рівні. В основі казок є обряди ініціації. Обряди ініціації – це сконцентрований процес перетворення дитини на дорослого. Принаймні так вони побудовані: на початку цього обряду — дитина, а після кінця вона опиняється в новому стані — і в новому статусі — дорослого, символічне вбивство та відродження. В результаті мала з'явитися мітка, тавро. До обряду також входило навчання, яке підкаже, як впоратися із завданням, а також – як жити у новому статусі [1].

Казковий сюжет має розгортатися у певній послідовності [13]:

1.  «Жили-були…» Статус-кво, початок казки, зустріч із її героями (зрозумілими дитині персонажами). (Психологи рекомендують для дітей 3-4 років робити головними героями казок іграшки, маленьких чоловічків і тварин; починаючи з 5 років - фей, чарівників, принцес, принців та ін. Приблизно з 5-6 років дитина віддає перевагу чарівним казкам. У підлітковому віці можуть бути цікаві казки-притчі та побутові казки). Початок казки (де це було? хто головні герої?) описує «вихідні дані» героя та його/її основні якості;
2.  «І раптом одного разу...» Герой стикається з якоюсь проблемою, конфліктом (дискомфортом, викликом), що збігається за характером із проблемою дитини. Це своєрідний виклик (що трапилося? що спонукало до дії?), без якого головний герой не пройшов би трансформації. Тут можна побачити опис дороги (що вирішили робити герої? куди попрямували для вирішення проблеми?) і що/хто допомагатиме головному герою в процесі вирішення проблеми.
3.  «Через це...» Казка змінює напрямок, щоб показати, у чому полягає вирішення проблеми і як це роблять герої казки. У казці є пояснення того, як можна вирішити поставлене завдання. Часто це відбувається через появу антигероя, ворога (з якими небезпеками та труднощами зіткнулися герої? хто перешкоджав досягненню мети?);
4.  Кульмінація. Герої казки справляються із труднощами. На цьому етапі може описуватися битва (як герої казки впоралися з труднощами?) та перемога (яких позитивних результатів досягли герої.
5.  Розв'язування. Результат дій героїв казки: «негативний» - герой, який зробив поганий вчинок, покараний; «позитивний» - герой, який проходить через всі випробування, виявляє свої найкращі якості, винагороджений. Розв'язка терапевтичної казки має бути позитивною. Фактично це про нагороду. У казці зло обов'язково має бути покаране, а добро – винагороджене.
6.  «Мораль цієї казки така...» Герої казки дістають уроки зі своїх дій, їхнє життя радикально змінюється.

Аналіз казки:

На початку ХХ століття Фрейд і Юнг зробили важливе відкриття щодо людської психіки: історії несуть у собі знання і допомагають зрозуміти світ, у якому живемо — і представили концепції колективного несвідомого і архетипів відповідно. Аналіз казки, з юнгіанської точки зору, веде до виділення, ідентифікації та вивчення архетипічних патернів. Як вираз інтрапсихічних процесів, що ґрунтується головним чином на взаємодії двох світів, свідомості та підсвідомості, казка описує насамперед процес індивідуації (процес оновлення та розширення его-свідомості). Трансформація Его описується історією про подорож героя, про знаходження нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу і возз'єднання - які є в сюжеті майже кожної казки. Все, що відбувається в казці, можна уявити як внутрішній процес, в якому, наприклад, принц - свідомість - шукає принцесу - аніму, жіночий початок - і в процес залучені його власна мудрість (лісовий дідок-порадник), сліпа агресія (дракон) та так далі.

Поведінковий чи біхевіоральний — велить ставитись до казок як до опису можливих форм поведінки. Чисто прагматично казки можуть пояснювати дитині: Що буде, якщо ... Казкове посилання тут виявляється абсолютно реалістичним.

Трансактний аналіз звертає основну увагу на рольові взаємодії у казках. Іншими словами, кожен персонаж може описувати реальну окрему людину, вірніше — певну роль, яку людина може грати або навіть брати в основу свого життєвого сценарію.

Казку можна порівняти з перехідним об'єктом. Д.В.Винникотт вважав, що перехідний об'єкт допомагає дитині поступово перейти від стадії повної залежності від матері до об'єктивних та повноцінних відносин у світі реальних об'єктів. Перехідний об'єкт займає у своїй проміжне положення між цими полюсами[5].

Дата публікації 2022-08-31 в 16:21:12