«Деякі люди не можуть повірити в себе, поки хтось не повірить у них».
Режисер: Гас Ван Сент. У ролях: Метт Деймон (Вілл Гантінг), Робін Вільямс (психотерапевт Шон).
Про що фільм? Фільм про інтелектуально обдарованого (особливо в математиці) молодого чоловіка, про його шлях до автентичності та вибору власного життєвого шляху.
Психологічний огляд фільму.
Дитинство Вілла Гантінга. Вілл — сирота, який виріс у бідному кварталі Бостона. Вітчим у дитинстві бив і знущався над маленьким Віллом. Він був позбавлений батьківської любові, почуття передбачуваності та захищеності, справедливого ставлення до себе та близьких довірчих стосунків. («Чому він ховається? Чому він нікому не довіряє? Бо його покинули ті люди, які мали любити його найбільше»). З точки зору екзистенційної психології саме наявність цих умов формують у дитини базове довір’я до себе, світу та життя. Саме ці умови сприяють формуванню у дитини базової довіри до себе та світу.
Підліткові та юнацькі роки. Озлоблений Вілл проводить час у компанії своїх друзів, які ведуть такий самий спосіб життя, як і він, але замінили йому сім’ю та готові за нього життя віддати («Чому він спілкується з цими тупими образинами? Бо будь-хто з них проломить тобі голову за нього. Це називається відданістю»). Він веде саморуйнівний спосіб життя, має численні проблеми із законом, але це його «світ», він йому зрозумілий і передбачуваний. У його житті та світі немає нікого й нічого, що кидало б виклик. Немає нічого нового, що могло б поставити під сумнів його «віртуальний світ». Завдяки своєму геніальному інтелекту Вілл має енциклопедичні знання у різних галузях: літературі, історії, праві та особливо в математиці. Він несвідомо відчуває прагнення до чогось більшого, ніж бути просто робітником на будівництві. Саме тому він влаштовується прибиральником у один із найкращих університетів світу, де під час роботи він вирішує надскладну математичну теорему, на розв’язання якої професору математики та його колегам знадобилося 2,5 роки. Тим самим він привертає до себе увагу професора, який був вражений математичними здібностями Вілла. Коли Вілл скоїв чергове правопорушення, професор дає йому вибір: або в’язниця, або відвідування психотерапевта та заняття з математики. З цього моменту починається шлях Вілла до себе.
У процесі роботи з психотерапевтом розкриваються проблеми:
— Уникання близьких стосунків, які вимагають відкритості та довіри, тому Вілл сам кидає близьких (улюблену дівчину), боячись, що його покинуть («Він сам відкидає тих людей, перш ніж вони подумають його покинути. Це механізм захисту, усе. Через це він був самотнім усі свої 20 років. Це буде знову і знову. Я не хочу, щоб з ним знову сталося таке»).
— Реальність Вілла надмірно інтелектуалізована. Це захисний механізм від загрозливої реальності. Він створив «ідеальний світ» для себе, світ, у якому він для себе ідеальний.
(«Якщо я запитаю про жінок, упевнений, ти видаси мені конспект своїх уподобань, і, можливо, ти ще й пару разів кувиркнувся. Але ти не скажеш, яке це — прокидатися поруч із жінкою і бути по-справжньому щасливим... Якщо я запитаю тебе про кохання, ти процитуєш мені сонет, але ти ніколи не дивився на жінку і не був повністю вразливим». І ще: «Поки вона для мене досконала. Я боюся це зруйнувати. — Може, ти зараз досконалий. Може, ти цього боїшся зруйнувати?»).
— Відносини з терапевтом, який сам нещодавно пережив утрату дружини і ще сам не до кінця оговтався від втрати. Відносини, засновані на відкритості, довірі, вірі в людину та власні сили, вірі в право кожного на власний вибір («Якщо пацієнт не впевнений, що може тобі довіряти, тоді він не буде чесним із тобою. Тоді його немає сенсу лікувати. Тобто, якщо він тобі не вірить, то ви ніколи не переспите з ним. А це має бути метою будь-якого психотерапевта»).
Екзистенційний вибір. Завдяки складеним стосункам із терапевтом Вілл зміг усвідомити та пережити почуття провини, яке діти приймають на себе, хоча вони в цьому й не винні. Це не з Віллом щось не так, а з його вітчимом, який бив і знущався, виливаючи на дитину свою злість. Переживши та усвідомивши почуття провини, відчувши довіру та віру в нього з боку терапевта, він приходить до усвідомлення та переживання себе, як «Я-ок», у ньому народжується забута базова довіра до себе та світу. Він приймає свої здібності та своє бажання робити щось більше, ніж ламати стіни на будівництві. І тепер Вілл здатний зробити свій вибір, заснований на власних цінностях, не прагнучи відповідати очікуванням суспільства. («Шон, якщо професор подзвонить щодо цієї роботи, вибачся за мене. Я вирішив поїхати до своєї дівчини. Вілл»).
Всім приємного перегляду.
