Ситуація з минулого, яка залишила свій слід

Добрий день. Коли я навчалася в старших класах я закохалася у вчителя старшого від мене на 13 років. Аналізуючи ситуацію зараз, я підозрюю, що він про це знав. Хоч я і не зізнавалася в коханні, але думаю це було помітно, тому він і так це зрозумів. Ставився він до мене добре. В той час у мене були конфлікти з батьками і хлопців-ровесників я не сприймала від слова зовсім. Якби не він я би напевне взагалі чоловічій статі не довіряла. Завдяки ньому я почала цікавитися багатьма темами. Він був дуже освічений, начитаний, зовсім не такий як мої однокласники. Коли мені було 17 років і я навчалася на першому курсі, я прийшла до своєї школи. (У нас так інколи було, що випускники приходили відвідати вчителів, розповісти про враження від навчання в університеті і т.д.) Перед тим як прийти я ввечері подзвонила йому і попередила, що хочу прийти у свою школу, відвідати вчителів. Він погодився. Наступного дня я прийшла до нього на урок. Ми мило поспілкувалися. Після уроку він сам запропонував піти на каву. Моїй радості не було меж. Я думала, що нарешті все зрушилося з мертвої точки. Я ж вже не учениця. Немає вчительської субординації. Тим більше він сам запросив. Тепер все зміниться. Ми прийшли до найближчого ресторану. Але оскільки ресторан відкривається об 11 годині ранку, а ми прийшли трохи раніше, нам сказали зачекати до відкриття. Ми стояли, говорили. І перше, що мене тоді здивувало, це те що він сказав: «Якщо не хочеш чекати, ми можемо і не йти в ресторан. Як захочеш». (Тобто ти сам запросив, а тепер відмовляєшся, бо треба зачекати?! Але тоді я не звернула на це уваги. Я була дуже в нього закоханою і не хотіла упускати шансу, якого може більше не випаде). Я сказала, що немає проблем, я зачекаю. Через деякий час ресторан відкрили. Ми сіли за столик і він сказав, щоб я щось вибрала. Я навіть не знала, що вибирати. У мене ніколи не було хлопця (я вже два роки була закохана в нього, тому іншим хлопцям відмовляла), тому в кафе мене ніхто до того не водив. Подивившись, що я не знаю що обрати він замовив дві кави і шоколадку. Ми посиділи, поговорили, а в кінці він почав якось дивно себе поводити. Сказав, що «треба заплатити і пора йти». Я проігнорувала цю фразу. Я нібито й розуміла, що він натякає, щоб я оплатила свою частку, але думала, що це перше побачення, а на першому побаченні я вважала, що має платити чоловік. Просто я виросла в сім’ї, де тато завжди платив за всіх. (Продовження в першому коментарі)